Справа № 766/263/25
н/п 2/766/2269/26
09.02.2026 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Шестакової Я.В.,
за участю секретаря Сивкович О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради про визнання припиненими трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки, -
Представник позивача - адвокат Петряєв В.В. звернувся до суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради у якому просить визнати розірваними трудові відносини ОСОБА_1 з КП «ХКТС» ХМР з 12.12.2024 року, стягнути з відповідача на користь позивача невиплачений заробіток з 01.04.2022 року по 30.12.2024 року в сумі 710263,65 грн та компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 02.11.2015 року по 01.11.2022 року в сумі 118730,64 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 02.11.2015 року перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради. 24.02.2022 року розпочалася повномасштабна військова агресія рф проти України. Позивач з 24.02.2022 року продовжувала працювати на своїй посаді, проте заробітну плату з квітня 2022 року не отримувала. 12.12.2022 року ОСОБА_1 стала на облік як внутрішньо переміщена особа. 29.10.2024 року позивач приїхала до м. Херсон з метою оформлення пенсії при досягненні пенсійного віку та цього ж дня звернулася з заявою до роботодавця про звільнення її з займаної посади. 12.12.2024 року позивач повторно звернулася з заявою до роботодавця про її звільнення. 13.12.2024 року відповідачем надано відповідь на вказану заяву, що на підприємстві відсутні документи та інформація, що підтверджує наявність з ОСОБА_1 трудових відносин. У зв'язку із зазначеним позивач вимушена звернутись до суду із цим позовом з метою захисту своїх прав.
Ухвалою суду від 10.01.2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 08.04.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.
05.02.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому останній заперечував щодо задоволення позовних вимог з тих підстав, що наказом КП «ХКТС» ХМР від 13.12.2022 року №331-к1 призупинено дію трудового договору з позивачем, а отже підстава для виплати заробітної плати відсутня як і відсутня підстава для відшкодування невикористаної відпустки.
12.02.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначено, що відповідачем у відзиві нічого не зазначеного щодо припинення трудових відносин, а отже вказана вимога визнається відповідачем як і вимога про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію невикористаної щорічної відпустки за період з 02.11.2015 року по 01.11.2022 року в сумі 118730,64 грн.
Позивач в судове засідання не з'явилася, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій підтримав позов у повному обсязі та просив задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Згідно відомостей Пенсійного фонду України про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб ОСОБА_1 02.11.2015 року прийнято на роботу до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради Відомості про звільнення відсутні.
12.12.2024 року ОСОБА_1 склала заяву про її звільнення з посади головного бухгалтера за згодою сторін з 12.12.2024 року та направлено її Комунальному підприємстві «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради.
Згідно відповіді Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради від 13.12.2024 року №461 на підприємстві відсутні документи та інформація, що підтверджують наявність трудових відносин між ОСОБА_1 та КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради. Роз'яснено право на звернення до суду.
Відомості про вчинення КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради дій щодо звільнення ОСОБА_1 на підставі її заяви від 12.12.2024 року відсутні.
Наказом КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради від 13.12.2022 року №331-к1 призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 про що також свідчить додаток до наказу №331-к.
Згідно пояснювальної записки від 12.12.2024 року ОСОБА_1 вказала, що з моменту деокупації м. Херсон остання є внутрішньо переміщеною особою, проживала та проживає за адресою: Миколаївська обл, Баштанський р-н, с. Романівка, на підприємстві не працювала.
Згідно особової картки працівника ОСОБА_1 розділ відпустки не заповнено.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Розглядаючи справи, пов'язані із застосуванням цієї норми, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07.07.2004 у справі № 1-14/2004, від 16.10.2007 у справі № 1- 16/2007 та від 29.01.2008 у справі № 1-5/2008 зауважив, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядається як природна потреба людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.
Стаття 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.
Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі -КЗпП України).
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).
Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).
Частиною першою ст. 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання: переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною-до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Частина 1 ст. 47 КЗпП України передбачає обов'язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Указом Президента України від 24.04.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і до теперішнього часу.
15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ.
Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15.03.2022 визначено крім іншого - особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану»(ч. 1 ст. 1).
За змістом частини третьої цієї статті у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", «;Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Стаття 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв'язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існування загрози для життя і здоров'я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури).
Отже, у зв'язку із веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство та через загрозу для життя й здоров'я працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою без двотижневого строку попередження, як це передбачено статтею 38 КЗпП.
Враховуючи зазначені норми закону, суд вважає, що позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомив відповідача про намір розірвати трудовий договір, припинивши трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням.
Проте, керівництво КП «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради, на якому працювала позивач, проігнорувало її повідомлення про бажання звільнитися і не розглянуло по суті заяву про звільнення, не вчинило передбачених чинним законодавство дій про надання інформації про звільнення позивача до відповідного підприємства.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, позивач, на виконання вимог КЗпП України, подавав відповідачу відповідну заяву, а відповідач своїх обов'язків щодо оформлення розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю, не виконала, у зв'язку з чим позивач не може реалізувати своє право, зокрема на здійснення перерахунку його пенсії, тому вимога позивача є обґрунтованою та законною.
Враховуючи конкретні обставини вказаної справи та факт порушення права ОСОБА_1 на розірвання трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення її трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 у справі № 757/61865/16-ц.
Також, у своєму рішенні №201/1384/16-ц від 25.11.2019 року Верховний Суд України визначив, що ефективним і таким, що не суперечить закону є спосіб захисту, як припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Таким чином, розглянувши справу, в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині припинення трудових відносин.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд вважає, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві є достовірними, підтверджені належними письмовими доказами, сумніву у суду не викликають, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання трудового договору з КП «ХКТС» ХМР з 12.12.2024 року підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення заробітної плати та компенсації невикористаної щорічної основної відпустки.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: "Про оплату праці".
Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.
Згідно із ст. ст. 21, 43 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 Закону України "Про оплату праці" кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.
Так, відповідно до положень статті 43 Конституції України та статті 2 Кодексу законів про працю України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Частиною 5статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. При цьому, за особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
З огляду на зазначені норми чинного законодавства, який регулює даний вид правовідносин, що виник між сторонами, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є необґрунтованими, оскільки як було встановлено матеріалами справи, у період за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі, а саме з 01.04.2022 року по 30.12.2024 року ОСОБА_1 не виконувала роботу, їй не обліковувався робочий час, а тому у задоволенні вимог у цій частині слід відмовити.
Крім того, клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог в частині стягнення не виплаченої заробітної плати задоволенню не підлягає, оскільки судом відмовлено у задоволенні вимог у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За замістом вказаних норм можна дійти висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.
Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (надалі «Порядок») (в редакції, чинній станом на день звільнення Позивача).
Відповідно до пункту 1 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема: а) надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами) (далі відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; є) виплати вихідної допомоги.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Отже, при звільненні ОСОБА_1 підлягає стягненню на її користь компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 02.11.2015 року по 01.11.2022 року в сумі 118730,64 грн (168 календарних днів х 706,73 грн середньоденна заробітна плата = 118730,64 грн).
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями трудового законодавства, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення компенсації невикористаної щорічної відпустки, оскільки відповідачем під час розгляду справи не було доведено, що позивач перебувала у відпустці за період часу роботи у Комунальному підприємстві «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1211,20 грн за вимогу немайнового характеру та 1187,30 грн за вимогу про стягнення компенсації невикористаної щорічної відпустки.
Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради про визнання припиненими трудових відносин, стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки - задовольнити частково.
Розірвати трудовий договір укладений між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на підставі ст. 38 КЗпП України з 12.12.2024 року.
Стягнути з Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки за період з 02.11.2015 року по 01.11.2022 року в сумі 118730 (сто вісімнадцять тисяч сімсот тридцять) гривень 64 копійок.
Стягнути з Комунального підприємства «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради на користь держави судові витрати в сумі 2398 (дві тисячі триста дев'яносто вісім) гривень 50 копійок.
Рішення може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони по справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Комунальне підприємство «Херсонський комунальний транспортний сервіс» Херсонської міської ради, місцезнаходження: м. Херсон, вул. Залізнична, буд. 8, ЄДРПОУ 01235573.
Повний текст рішення складено 09.02.2026 року.
СуддяЯ. В. Шестакова