Номер провадження: 22-ц/813/3119/26
Справа № 522/14678/24-Е
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Комлева О. С.
10.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2025 року, постановленого під головуванням судді Ярема Х.С., повний текст рішення складений 12 травня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в якому просила стягнути з Державного бюджету України на її користь компенсацію моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів прокуратури та суду в розмірі 3 500 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона з 24.03.2010 року по 06.05.2011 року перебувала під вартою, а з 06.05.2011 року по 25.07.2024 року під підпискою про невиїзд, у зв'язку з кримінальним обвинуваченням у кримінальному провадженні. В цей період під слідством та судом вона знаходилась з 24.03.2010 року по 30.09.2018 року, тобто по дату, коли кримінальне провадження було закрито, після чого лише 25.07.2024 року щодо неї було скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. З урахуванням інтенсивності та тривалості дії запобіжних заходів (14 років 4 місяці та 1 день) в межах кримінального провадження, ОСОБА_1 оцінює моральні страждання у 3 500 000 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду в розмірі 1 376 258,06 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, Одеська обласна прокуратура звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити в частині визначення строку перебування позивачем під слідством та судом та зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 808 533 грн., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо загального строку перебування позивачем під слідством та судом упродовж 172 місяців та 1 дня, а саме з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 376 258,06 грн., оскільки ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у з 26.03.2010 року (пред'явлення обвинувачення) до 31.05.2017 року (закриття кримінального провадження) - 86 місяців та 6 днів, та з 05.07.2017 року (скасування постанови про закриття кримінального провадження) по 30.09.2018 року (повторне закриття кримінального провадження) - 14 місяців та 26 днів, а усього 101 місяць та 2 дні.
Апелянт вважає, що мінімальний розмір відшкодування за час перебування позивачем під слідством та судом упродовж 101 місяця та 2 дні, на який може претендувати позивач, складає 808 533 грн. (101 міс.*8000 грн.+(8000/30)*2).
У відзиві на апеляційну скаргу, Державна казначейська служба України зазначає, що Казначейство, яке за ініціативою позивачки залучено до справи як відповідач, згідно із своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а оскільки Казначейство жодної шкоди позивачці не заподіювало, отже не може нести відповідальність за можливу шкоду, заподіяну позивачці стверджуваними діями інших державних органів.
Також Казначейство зазначило, що у разі якщо суд дійде висновку про відшкодування на користь позивачки моральної шкоди за час перебування під слідством та судом то такий розмір має розраховуватись наступним чином: 1 600,00 грн. * 101 місяць 2 дні = 161 706,66 грн.
З урахуванням викладеного, Казначейство просить апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити.
В судове засідання, призначене на 03 лютого 2026 року представник Державної казначейської служби України не з'явився, був сповіщений належним чином (а.с. 216, 217зв.б.).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
За наслідком розгляду даної справи, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 10 лютого 2026 року о 10 год. 00 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.
Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, сторони повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Алябової О.Є., яка представляє інтереси Одеської обласної прокуратури, адвоката Казарновського О.Л., який представляє інтереси ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 17.03.2010 року старшим слідчим прокуратури Одеської області порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та група невстановлених осіб заволоділи квартирою, яка належала ОСОБА_3 ).
17.03.2010 року прокурор Одеської області визначив підслідність справи слідчим прокуратури і направив її для розслідування в слідчий відділ прокуратури Одеської області.
24.03.2010 року слідчий прокуратури Одеської області порушив кримінальну справу відносно оперуповноважених УБОЗ (Управління боротьби з організованою злочинністю) ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч.3 ст. 364 (зловживання владою) та ч. 4 ст. 190 (шахрайство) КК України за тим самим епізодом заволодіння квартирою, яка належала ОСОБА_3 .
24.03.2010 року слідчий затримав ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 , ч. 3 ст. 364 КК України.
26.03.2010 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 190 КК України у заволодінні квартирою, яка належала ОСОБА_3
27.03.2010 року Приморський районний суд м. Одеси обрав ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з тих підстав, що обвинувачувана може ухилитись від слідства або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність.
02.04.2010 року апеляційний суд залишив ОСОБА_1 під вартою.
21.04.2010 року слідчий прокуратури Одеської області порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 364 (зловживання владою) та ч. 2 ст. 190 (шахрайство) КК України та відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України - заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство).
21.05.2010 року Приморський районний суд м. Одеси продовжив строк тримання ОСОБА_1 під вартою до 4 місяців, тобто до 24.07.2010 року.
Усі зазначені справи розслідувались під № 051201000076.
20.07.2010 року постановою апеляційного суду строк тримання під вартою ОСОБА_1 було продовжено до 6 місяців. Постанова оскарженню не підлягала.
02.09.2010 року старший слідчий прокуратури Одеської області перекваліфікував справу №051201000076 з ч. 2 ст. 190 на ч. 4 ст. 190 КК України та порушив кримінальну справу за ч. 4 ст. 190 КК України відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ознаками шахрайства, вчиненого повторно, організованою групою в особливо великих розмірах - по епізодам заволодіння майном ОСОБА_3 ; перекваліфікував справу №051201000076 з ч. 3 ст. 364 на ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 364 КК України та порушив кримінальну справу за ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 364 КК України відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за зловживання владою в складі організованої групи; порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст.28, ч. 3 ст. 364 - пособництво у зловживанні владою в складі організованої групи.
17.09.2010 року заступник прокурора Одеської області цю постанову слідчого про вчинення злочинів у складі організованої групи скасував.
Постановою апеляційного суду строк тримання під вартою ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було продовжено до 9 місяців, тобто до 24.12.2010 року. Постанова оскарженню не підлягала.
08.12.2010 року ОСОБА_1 було пред'явлено обвинувачення в остаточній редакції за ч. 4 ст. 190 та ч. 2 ст. 190 КК України за епізодами шахрайського заволодіння спільно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 квартирою та земельною ділянкою, які належали ОСОБА_3
24.12.2010 року заступник прокурора Одеської області затвердив обвинувальний висновок та 28.12.2010 року апеляційним судом справу було направлено для розгляду до Київського районного суду м. Одеси.
Попередній розгляд справи було призначено на 21.02.2011 року. 21.02.2011 року справу було призначено до розгляду на 11.03.2011 року. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 та інших підсудних було залишено тримання під вартою.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 06.05.2011 року запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 було змінено, її було звільнено з-під варти в залі суду та обрано запобіжний захід підписку про невиїзд.
Таким чином, ОСОБА_1 перебувала під вартою з 24.03.2010 року до 06.05.2011 року, тобто 1 рік 1 місяць і 12 днів.
Вироком Київського районного суду м. Одеси від 15.07.2013 року виправдано ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 та ч.2 ст. 190 КК України, у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину.
Ухвалою апеляційного суду від 14.03.2014 року виправдувальний вирок було скасовано, справу було направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Відносно підсудних було залишено запобіжний захід підписку про невиїзд.
Під час нового розгляду справи, вироком Київського районного суду м. Одеси від 18.09.2015 року виправдано ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190 та ч.2 ст. 190 КК України. у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Інших підсудних, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 також виправдано.
Ухвалою апеляційного суду від 28.04.2016 року виправдувальний вирок скасовано, справу направлено прокурору Одеської області для додаткового розслідування. Відносно підсудних було залишено запобіжний захід підписку про невиїзд.
Апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про невинуватість ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не ґрунтуються на матеріалах справи, викладені судом у вироку покази підсудних та потерпілих ґрунтуються на припущеннях. Відсутні об'єктивні дані про те, що підсудним було відомо про здійснюване стосовно них спостереження та прослуховування телефонних розмов, та що вони умисно перекручували інформацію, стосовно якої велись розмови. Не перевірені обставини передачі ОСОБА_3 записки з виправної колонії, з інформацією про прослуховування розмов, та обставини знаходження цієї записки у ОСОБА_4 вже після проведеного у нього в будинку обшуку.
У зв'язку із набранням чинності КПК України 2012 року, після повернення кримінальної справи до прокуратури Одеської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) на підставі ухвали апеляційного суд 10.06.2016 року було внесено відомості про злочин, передбачений ст. 364 ч. 3 КК України відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; про злочин, передбачений ст. 190 ч. 4 КК України відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; про злочин, передбачений ст. 190 ч. 2 КК України відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; про злочин, передбачений ст. 146 ч. 2 КК України відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ; про злочин, передбачений ст. 189 ч. 3 КК України відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; про злочин, передбачений ст. 383 ч. 2 КК України відносно ОСОБА_2 Кримінальному провадженню присвоєно № 42016160000000487 від 10.06.2016 року.
31.05.2017 року прокурором прокуратури Одеської області закрито кримінальне провадження №42016160000000487 від 10.06.2016 року відносно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на підставі ч. 1 п. 3 ст. 284 КПК України, у зв'язку з тим, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Питання скасування запобіжного заходу - підписки про невиїзд в постанові не вирішено.
31.05.2017 року старшим слідчим прокуратури Одеської області закрито кримінальне провадження №42016160000000487 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 189, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 383 КК України.
05.07.2017 року заступник прокурора Одеської області скасував постанову старшого слідчого прокуратури Одеської області від 31.05.2017 року про закриття кримінального провадження №42016160000000487 та надав вказівки у кримінальному провадженні.
30.09.2018 року старший слідчий прокуратури Одеської області закрив кримінальне провадження №42016160000000487 від 10.06.2016 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 189, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 383 КК України, у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Питання скасування запобіжного заходу - підписки про невиїзд в постанові не вирішено. Питання скасування арештів на майно ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які було накладено у 2010 році під час досудового розслідування, в постанові не вирішено.
Про закриття кримінального провадження ОСОБА_1 дізналась з відповіді Одеської обласної прокуратури від 12.03.2024 року №31-1005ВИХ-24 на скаргу її адвоката, до якої було додано копію постанови про закриття кримінального провадження від 30.09.2018 року.
Запобіжний захід «підписку про невиїзд» відносно ОСОБА_1 скасовано ухвалою слідчого судді від 25.07.2024 року.
Таким чином, ОСОБА_1 перебувала під підпискою про невиїзд з 06.05.2011 року до 25.07.21024 року, тобто 13 років 2 місяці 19 днів.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у кримінальній справі №051201000076 від 24.03.2010 року, кримінальному провадженні №42016160000000487 від 10.06.2016 року, та була під дією міри запобіжного заходу з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, що становить 172 місяці та 1 день.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).
Згідно з ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (стаття 1 зазначеного Закону).
Право на відшкодування шкоди виникає лише в разі повної реабілітації особи, про що зазначається в п. 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
До реабілітуючих підстав належать: відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпання можливості їх отримати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Така підстава є реабілітуючою по своїй суті та передбачена п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону як підстава для відшкодування шкоди.
Отже, позивач має право на стягнення моральної шкоди.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з п. 1 ст. 1, п. 5 ст. 3 Закону відшкодування шкоди підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, наведених у ст. 1 цього Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Тобто, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру законне містить.
Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Положеннями ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених п.п. 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Тобто, Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальний розмір заробітної плати встановлений у розмірі - 8 000 грн., який чинний на час розгляду справи.
Отже, моральна шкода у розмірі, мінімально визначеному ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» складає 8 000 грн. із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Суд дійшов вірного висновку, що внаслідок кримінального переслідування, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду порушено проголошенні ст.ст. 29, 30, 33, 41 Конституції України права на свободу та особисту недоторканність, гарантії недоторканості житла ОСОБА_1 , її права на свободу пересування, права на вільний вибір місця проживання, право на вільне залишення території України з урахуванням не скасування запобіжного заходу - підписки про невиїзд.
Також суд на законних підставах визнав обґрунтованими посилання позивача, що в наслідок розпочатої кримінальної справи та обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, тримання під вартою, в подальшому знаходження під процесуальними обмеженнями, пов'язаними із підпискою про невиїзду, тривалої правової боротьби для доведення своєї невинуватості, реальної загрози бути засудженим до покарання у вигляді позбавлення волі через невизнання вини у вчиненні інкримінованого злочину, ОСОБА_1 пережила душевні страждання внаслідок яких їй заподіяно моральну шкоду.
Отже, позивач набула право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» з розрахунку розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 8 000 грн., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.04.2025 року.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Водночас суд зауважує, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації тощо.
Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Суд дійшов вірного висновку, що тривале безпідставне притягнення позивача до кримінальної відповідальності, затягнутий процес досудового розслідування та судового розгляду призвели до моральних страждань, що настали у зв'язку з тримання під вартою, заборонами, доведеністю своєї невинуватості, реальної загрози бути засудженим, підпискою про невиїзд.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 тривало з 24.03.2010 року по 30.09.2018 року, строк її перебування під вартою становить з 24.03.2010 року до 06.05.2011 року, що є триваючим обмеженням в свободі пересування.
Судом також вірно враховано період з 06.05.2011 року по 25.07.2024 року дію міри запобіжного заходу у вигляду підписки про невиїзд ОСОБА_1 , що також є триваючим обмеженням в свободі пересування та фактично відносно неї діяли обмеження, передбачені запобіжним заходом.
ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у кримінальній справі №051201000076 від 24.03.2010 року та у кримінальному провадженні №42016160000000487 від 10.06.2016 року, а також була під дією запобіжного заходу з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, тобто протягом періоду з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, що становить 172 місяці та 1 день, тобто внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, застосування незаконних запобіжних заходів ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року.
Судом вірно зазначено, що протягом усього цього часу позивач зазнавала страждання у вигляді негативних емоцій людини, абсолютної невизначеності стосовно своєї долі та відсутності ефективного способу правового захисту своїх прав, так як тривалі неправомірні дії правоохоронних органів призвели до погіршення емоційного здоров'я позивача.
Все це у сукупності призводило до систематичного стресового стану позивача, необхідності тривалий час доводити свою невинуватість.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за кожен місяць слід виходити з урахуванням мінімальної зарплати станом на дату розгляду справи, що дорівнює 8 000 грн. за кожен місяць. Тому за вказаний період підлягає стягненню компенсація моральної шкоди у розмірі 1 376 258,06 грн. (172 місяці х 8 000 грн. (місячна мінімальна заробітна плата на час розгляду справи) = 1 376 000 грн.; 258,06 грн. (за один день) х 1день = 258,06 грн.).
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шкоду в розмірі 1 376 258,06 грн.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо загального строку перебування позивачем під слідством та судом упродовж 172 місяців та 1 дня, а саме з 24.03.2010 року по 25.07.2024 року, та наявності підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 376 258,06 грн., оскільки ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у з 26.03.2010 року (пред'явлення обвинувачення) до 31.05.2017 року (закриття кримінального провадження) - 86 місяців та 6 днів, та з 05.07.2017 року (скасування постанови про закриття кримінального провадження) по 30.09.2018 року (повторне закриття кримінального провадження) - 14 місяців та 26 днів, а усього 101 місяць та 2 дні, колегія суддів залишає без задоволення, за наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Колегія суддів зазначає, що у відповідності до встановлених обставин справи вбачається, що ОСОБА_6 перебувала під слідством та судом з 24.03.2010 року саме по 25.07.2024 року, тобто до моменту скасування запобіжного заходу, що становить 172 місяці та 1 день.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 10 лютого 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда