Номер провадження: 22-ц/813/3493/26
Справа № 501/4226/24
Головуючий у першій інстанції Смирнов В.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
09.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на додаткове рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 10 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 12 000 грн щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 26 березня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Стягнуто щомісячно з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 6000 грн щомісячно, починаючи з 08.10.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
31.03.2025 року представник ОСОБА_3 - адвокат Ярмолович О.Є., подав до суду клопотання про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 16 000 грн.
В обґрунтування клопотання представник зазначив, що в 26.03.2025 року до суду направлена заява, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, в якій зазначено, що докази розміру судових витрат, будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду по справі, у зв'язку з чим, надає докази на підтвердження понесених позивачем судових витрат у сумі 16 000 грн.
Додатковим рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 10 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на принцип справедливості та розумності, просить додаткове рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 10 квітня 2025 року - скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції формально вирішив питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Ярмоловича О.Є. про компенсацію судових витрат на правничу допомогу, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн, суд першої інстанції виходив з дотримання принципів обґрунтованості, пропорційності (співмірності) витрат на оплату послуг адвоката, складності справи, значення її для сторін, з обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Колегія суддів не може погодися з таким висновком суду першої інстанції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до змісту п. 4 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини 3 статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
За приписами ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому серед основних засад (принципів) цивільного судочинства п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України закріплює принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ч. 1, 2 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
За приписами ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ст. 141 ЦПК України, що закріплює вимоги щодо розподілу судових витрат між сторонами, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Окремо суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України передбачено загальне правило щодо можливості подачі доказів про судові витрати протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У той же час ЦПК України містить спеціальну норму з цього приводу, а саме ст. 246 ЦПК України, зі змісту якої вбачається, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Отже, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє у задоволенні заяви про стягнення витрат.
Подібні висновки висловленні у постанові у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21.
Таким чином, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 дійшов наступного правового висновку:
«Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1 ст. 246 ЦПК України).
Таким чином, у випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі.
У разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат».
У вищевказаній справі Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки зміст заяви не містить обґрунтування поважних причин неподання ним доказів, що підтверджують розмір судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: від 13 лютого 2024 року у справі № 757/33206/22-ц (провадження № 61-8292св24) зазначено, що: «тлумачення частини першої статті 246 ЦПК України та частини восьмої статті 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що у випадку, якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі. А у разі закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України (п'ять днів після ухвалення рішення суду), - також і поважні причини пропуску цього строку. За відсутності обґрунтування поважних причин строку подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Натомість наслідком закінчення процесуального строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є залишення заяви без розгляду».
Обов'язок обґрунтувати причини неподання доказів у встановлений законом строк покладається на сторону, яка звертається з відповідною заявою про стягнення судових витрат; суд не зобов'язаний самостійно з'ясовувати підстави пропуску такого строку або причини неподання доказів до закінчення розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивачки ОСОБА_3 в суді першої інстанції представляв адвокат Ярмолович О.Є. (а. с. 93).
У позовній заяві (подана 07.10.2024 року) представник ОСОБА_3 - адвокат Ярмолович О.Є. вказав попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, а саме, витрат на професійну правничу допомогу адвоката складає 16 000 грн.
26.03.2025 року, представник ОСОБА_3 - адвокат Ярмолович О.Є., подав до суду заяву, в якій, посилаючись на ч. 8 ст. 141 ЦПК України, заявив, що докази про розмір судових витрат, які позивач сплатив або має сплатити, у зв'язку з розглядом справи, будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду по справі (а. с. 149).
26.03.2025 року за результатами розгляду справи, Чорноморським міським судом Одеської області ухвалено рішення про часткове задоволення позову.
31.03.2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_3 - адвокат Ярмолович О.Є. звернулася до суду із клопотанням про компенсацію витрат, пов'язаних з розглядом справи щодо витрат на професійну правничу допомогу (а. с. 158).
На підтвердження розміру понесених позивачем судових витрат в суді першої інстанції, до вказаного клопотання адвокатом додано:
- договір № 1-508 про надання правничої (правової) допомоги від 08.09.2024 року (а. с. 159);
- додаткова угода № 3 від 11.09.2024 року до Договору про надання правової допомоги № 1-508 від 08.09.2024 року, згідно якої сума за юридичний аналіз документів, наданих клієнтом для підготовки позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, складання та подання до суду позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, представництво в суді складає 16 000 грн (а. с. 160);
- акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 28.03.2025 року, згідно якого сума за юридичний аналіз документів, наданих клієнтом для підготовки позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, складання та подання до суду позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, представництво в суді складає 16 000 грн (а. с. 161);
- рахунок від 28.03.2025 року на суму 16 000 грн (а. с. 162).
Тобто, додаткова угода існувала на час розгляду справи, разом з тим, копія вказаної додаткової угоди була вперше подана до суду вже після ухвалення рішення суду, як доказ якими представник підтверджував розмір понесених позивачкою судових витрат в суді першої інстанції.
Колегія судів зазначає, що заява про компенсацію витрат не містить жодних обґрунтувань поважності причин неподання доказів щодо понесених судових витрат на правничу допомогу до закінчення судових дебатів у справі.
При цьому, в жодному судовому засіданні представник позивача участі не приймав, на останнє судове засідання (26.03.2025 року) перед ухваленням судового рішення адвокат Ярмолович О.Є. подав до суду першої інстанції заяву про проведення судового засідання без участі позивача та її представника.
Колегія суддів звертає увагу, що додаткова угода № 3 від 11.09.2024 року та акт прийому-передачі наданої правової допомоги від 28.03.2025 року містять повністю ідентичні найменування наданих адвокатом послуг та погоджений між клієнтом та адвокатом розмір послуг 16 000 грн, що ідентичний розміру адвокатських послуг, який зазначений у додатковій угоді № 3 від 11.09.2024 року до договору про надання правничої допомоги № 1-508 від 08.09.2024 року.
Таким чином, розмір правничої допомоги, яка заявлена до відшкодування залишився незмінним з 11.09.2024 року і до ухвалення судового рішення по суті справи (26.03.2025 року).
Слід зазначити, що у п. 3.1 договору про надання правничої (правової) допомоги № 1-508 від 08.09.2024 року сторонами погоджено, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Бюро гонорар у розмірі, визначеному за домовленістю Сторін. Бюро починає надання правової допомоги Клієнту після повної сплати гонорару, визначеному за домовленістю Сторін.
Адвокатське бюро «Ярмоловича Олексія» надало правову допомогу Клієнту Гладчук М.С. здійснивши юридичний аналіз документів, які надав Клієнт для підготовки позовної заяви про стягнення аліментів на дитину, склавши позовну заяву та подавши її до суду, здійснивши представництво в суді.
Будь-яких доказів фактичної оплати Гладчук М.С. послуг правничої допомоги до клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом Ярмоловичем О.Є. не додано.
Тобто, до закінчення судових дебатів у справі, адвокат міг оцінити вартість своїх послуг на надання правничої допомоги, розмір яких залишився незмінним, і,. як слідство, подати їх до закінчення судових дебатів (ухвалення рішення).
Фактично актом, який датований 28ю03.2025 року - через 2 дні після ухвалення рішення суду продубльовано той самий розмір на правничу допомогу, який погоджений сторонами у додатковій угоді № 3 від 11.09.2024 року і який не змінився.
За умовами договору про надання правничої (правової) допомоги № 1-508 від 08.09.2024 року передбачено, що Бюро починає надавати послуги лише після повної оплати Клієнтом погодженого розміру витрат на правничу допомогу. Будь-яке посилання у договорі № 1-508 від 08.09.2024 року про складення сторонами акту виконаних робіт, як підстави для здійснення Клієнтом оплати послуг адвоката, відсутнє.
Тобто сторони договору про надання правничої (правової) допомоги № 1-508 від 08.09.2024 року погодили, що послуги Адвокатським Бюро надаються після повної оплати Клієнтом погодженого розміру витрат на правничу допомогу і такий розмір сторонами погоджений 11.09.2024 року у додатковій угоді № 3 до договору № 1-508 від 08.09.2024 року і в подальшому цей погоджений сторонами розмір наданих послуг адвоката - 16 000 грн будь-яких змін не зазнав, а перелічений в акті прийому-передачі зміст наданих адвокатським бюро послуг Клієнту повністю повторює зміст цих послуг, який наведений у додатковій угоді № 3 від 11.09.2024 року.
Таким чином розмір сплаченої правничої допомоги. яка заявлена до відшкодування залишився незмінним з 11.09.2024 року і до часу ухвалення судового рішення по суті справи 26.03.2025 року. Будь-яких змін щодо додаткових сум до виплати за правничу допомогу за вказаний період не погоджувалось.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням вищевказаних правових позицій Верховного Суду та наведених процесуальних норм, колегія суддів зазначає, що в разі неподання доказів понесення витрат на правничу допомогу у визначений законом строк, сторона має обґрунтувати, які поважні причини не дозволили їй подати такі докази до закінчення розгляду справи, чого в даному випадку зроблено не було.
Ураховуючи, що стороною позивача було подано докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, після ухвалення рішення, та не обґрунтовано поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судового розгляду, суд першої інстанції мав дійти висновку про відмову в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 адвоката Ярмоловича О.Є. про стягнення витрат на правничу допомогу відповідно до ст. 246 ЦПК України, однак необґрунтовано задовольнив її.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Додаткове рішення Чорноморського міського суду Одеської області від 10 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Клопотанняпредставника ОСОБА_3 - адвоката Ярмоловича Олексія Євгеновича про стягнення витрат, пов'язаних з розглядом справи - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова