Справа № 11-cc/824/1356/2026 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 761/47468/25
03 лютого 2026 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року, -
за участю:
прокурора - ОСОБА_9 ,
представника - ОСОБА_10 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28.11.2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, що вилучене в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон, марки «iPhone 15 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ;
мобільний телефон, марки «iPhone 17 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 .
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28.11.2025 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що з оскаржуваною ухвалою апелянт ознайомився 04.12.2025 року, а подана апеляційна скарга 05.12.2025 року.
Автор апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала винесена без належних на те правових підстав, суперечить вимогам кримінально процесуального закону.
Мобільні телефони не містять інформацію, яка стосується подій кримінального провадження, враховуючи їх придбання після подій, що розслідуються в межах даного кримінального провадження.
Арешт особистих мобільних телефонів є надмірним втручанням на повагу до приватного і сімейного життя, що не відповідає легальній меті кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження, та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, що ГСУ СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22025000000000518 від 25.04.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України.
05.11.2025 року за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обшук.
05.11.2025 року прокурор відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся з клопотанням до Шевченківського районного суду міста Києва про накладення арешту на майно, що вилучене в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон, марки «iPhone 15 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ;
мобільний телефон, марки «iPhone 17 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28.11.2025 року задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, що вилучене в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон, марки «iPhone 15 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ;
мобільний телефон, марки «iPhone 17 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 .
Задовольняючи клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчий суддя послався на те, що стороною обвинувачення доведено, що майно, є речовим доказом у розумінні ст. 98 КПК України, а відтак у кримінальному провадженні існує необхідність у накладенні арешту з метою забезпечення його збереження.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1)збереження речових доказів;
2)спеціальної конфіскації;
3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4)відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на мобільні телефони, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурором доводи про накладення арешту на майно, що вилучено за місцем проживання ОСОБА_7 перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 167 КПК України для накладення арешту на майно.
Зокрема, посилаючись у клопотанні, що майно, є речовими доказами та відповідає критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Як вбачається зі змісту клопотання прокурора, вищевказане майно постановою слідчого 5 відділу 1 управління досудового розслідування ГСУ СБ України від 05.11.2025 року визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. Крім того процесуальний керівник зазначив обставини вчинення кримінальних правопорушень та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна. Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчинених кримінально-протиправних діянь.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З урахуванням вищенаведених обставин доводи представника про необґрунтованість застосування найбільш обтяжливого способу арешту майна, що полягає у позбавленні права володіти, користуватися та розпоряджатися арештованим майном є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
Крім того, колегією суддів під час апеляційного розгляду було перевірено, що обшук проведений за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме в ході проведення якого виявлено та вилучено, а саме: мобільний телефон, марки «iPhone 15 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ; мобільний телефон, марки «iPhone 17 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , в подальшому було легалізовано ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11.11.2025 року.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням.
А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна в найбільш обтяжливий спосіб для власника, не є переконливими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 28 листопада 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 та накладено арешт на майно, що вилучене в ході проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон, марки «iPhone 15 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 ;
мобільний телефон, марки «iPhone 17 Pro Max» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3