Справа № 753/23420/24 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1897/2026 Доповідач: ОСОБА_2
02 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі
суддів: ОСОБА_2 (головуючої), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5 , ОСОБА_6
за участю:
прокурора - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
захисниці - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12024100020004201 від 08.10.2024 року за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Світлодарськ Артемівського району Донецької області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-08.08.2024 року Шевченківським районним судом м. Києва за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбуття покарання з іспитовим строком 1 рік,
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі;
відповідно до ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків, до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08.08.2024 року і остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п'яти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі;
вирішено питання про речові докази.
Відповідно до вироку, 08.10.2024 року приблизно о 16 годині 00 хвилин ОСОБА_8 знаходився разом з ОСОБА_10 у загальному коридорі другого поверху першого під'їзду в будинку тимчасового проживання ОСОБА_8 , розташованого на АДРЕСА_3 , де під час проведення спільного дозвілля та вживання спиртних напоїв, між ним та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт на побутовому ґрунті, в ході якого ОСОБА_8 , керуючись раптово виниклим умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, з використанням ножа господарсько-побутового призначення, який дістав з кишені куртки у праву руку, наніс ОСОБА_10 один удар в ділянку грудної клітини зліва, спричинивши йому тяжке тілесне ушкодження, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник.
Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисному тяжкому тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказав на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, які б підтверджували наявність такої обставини, а визнання ним своєї вини свідчить лише про те, що обвинувачений під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинене. Вважає, що з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який, будучи раніше засудженим за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08.08.2024 року, знову вчинив нове кримінальне правопорушення проти життя та здоров'я особи, а також враховуючи дійсну суспільну небезпечність діяння та конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, пов'язані з рецидивним вчиненням умисного, насильницького тяжкого злочину у стані алкогольного сп'яніння, покарання у мінімальному розмірі санкції статті не в змозі досягти цілей, визначених у ст. 65 КК України, тоді як лише покарання у виді позбавленні волі в розмірі, наближеному до верхньої межі санкції ч. 1 ст. 121 КК України, з урахуванням прагнення обвинуваченого вести злочинний спосіб життя, дозволить сподіватися на його виправлення та переховання. За таких обставин, просив оскаржуваний вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі та відповідно до ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків, до призначеного за цим вироком покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08.08.2024 року і остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 7 років 2 місяців позбавлення волі. В решті вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; пояснення прокурора, який вимоги апеляційної скарги в частині необґрунтованого визнання щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання, не підтримав, вказавши про наявність такої обставини, а в іншій частині вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого та його захисниці, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги.
Судовий розгляд вказаного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються. Рішення суду в частині доведеності вини ОСОБА_8 та правильності кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК України учасниками судового провадження не оспорюється. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України колегія суддів не вбачає.
Доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості колегія суддів вважає обґрунтованими.
За змістом ч. 1 і ч. 2 ст. 65 КК України покарання призначається судом у межах, встановлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, наявність обставини, що пом'якшує покарання, якою суд визнав щире каяття, наявність обставин, які обтяжують покарання, якими суд визнав рецидив злочину та вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, вказане кримінальне правопорушення вчинив під час іспитового строку, офіційно не працює, з 11 липня 2024 року перебуває на обліку у лікаря нарколога з діагнозом: розлад психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних та інших психоактивних речовин, гостра інтоксикація, під наглядом лікаря психіатра не перебував, а також негативне ставлення ОСОБА_8 до вчиненого.
Однак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції неналежним чином врахував дані про особу обвинуваченого та конкретні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, у тому числі його характер і ступінь його суспільної небезпечності.
Так, суд першої інстанції, незважаючи на прийняті ним до уваги дані про особу обвинуваченого, належним чином не врахував того, що обвинувачений ОСОБА_8 офіційно не працевлаштований, тобто не має постійного джерела доходу, не має міцних соціальних зв'язків, будучи раніше засудженим вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08.08.2024 року за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, на шлях виправлення не став та вже 08.10.2024 року в період іспитового строку вчинив нове кримінальне правопорушення проти життята здоров'я особи, тобто продовжив свою злочинну поведінку, що вказує на його не бажання ставати на шлях законослухняної поведінки.
Також судом належним чином не враховано того, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, яке є тяжким злочином проти життя та здоров'я особи, за яке передбачене покарання від 5 до 8 років позбавлення волі. При цьому, вказане кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ОСОБА_11 у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті побутової сварки, із застосуванням ножа та шляхом завдання удару в ділянку грудної клітини зліва, тобто в ділянку, де знаходиться життєво важливий орган людини - серце.
Таким чином, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, які містяться в матеріалах провадження, спосіб та характер вчиненого, а саме із застосуванням ножа та шляхом нанесення удару в ділянку грудної клітини зліва, тобто в ділянку, де знаходиться життєво важливий орган людини - серце, а також та обставина, що після заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, вказують про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого та неможливість досягнення мети покарання, зокрема виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень за умови призначення йому покарання, яке визначене судом першої інстанції, тобто у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, за якою він засуджений.
Таким, що буде відповідати особі обвинуваченого та меті покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК України, на думку колегії суддів, буде покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років, а тому вимоги апеляційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо застосування принципу часткового складання покарань при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України. Однак, на думку колегії суддів, остаточне покарання ОСОБА_8 слід визначити у розмірі, зазначеному прокурором в апеляційній скарзі, а саме, у виді 7 років 2 місяців позбавлення волі. Саме таке покарання, на думку колегії суддів, буде сприяти меті покарання, яка визначена ч. 2 ст. 65, ч. 2 ст. 50 КК України, тобто буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Щодо доводів прокурора про безпідставне визнання судом першої інстанції щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , то слід звернути увагу, що в ході досудового розслідування слідчим було встановлено наявність такої пом'якшуючої покарання ОСОБА_8 обставини, як щире каяття, що знайшло своє відображення в обвинувальному акті. Крім того, як в ході розгляду справи судом першої інстанції та під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_8 вказував про те, що він щиро розкаюється у вчиненому, а тому доводи прокурора в цій частині є безпідставними.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також підставою для скасування вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За змістом ч. 1 ст. 420 КПК України, підставою для ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції є, зокрема, необхідність застосування більш суворого покарання.
З огляду на викладене, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурорапро м'якість призначеного обвинуваченому покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, а тому вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом свого вироку.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратуризадовольнити частково.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
На підставі ст. 71, ч. 1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року та визначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 2 (два) місяці.
В решті вирок Дарницького районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Вирок може бути оскаржено у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4