справа № 752/16519/25 Головуючий у суді І інстанції: Хоменко В.С.
провадження №22-ц/824/3813/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
04 лютого 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г.,
секретар судового засідання: Янчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Вторнікової Наталії Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада, Перша київська державна нотаріальна контора про встановлення факту належності заповіту,
У червні 2025 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада, Перша київська державна нотаріальна контора, звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факти належності йому, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :
заповіту, посвідченого Кузьмичем В.М., виконуючим обов'язки Першої київської державної нотаріальної контори 12.12.2015 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2-1348 згідно з яким ОСОБА_2 заповів належну йому на праві приватної власності частку квартири АДРЕСА_1 ;
заповіту, посвідченого Кузьмичем В.М., виконуючим обов'язки Першої київської державної нотаріальної контори 12.12.2015 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2-1347 згідно з яким ОСОБА_3 заповіла належну їй на праві приватної власності частку квартири АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що під час посвідчення вказаних заповітів нотаріусом допущено ідентичну технічну помилку в зазначенні персональних даних спадкоємця, а саме помилково вказано дату народження ІНФОРМАЦІЯ_2 замість правильної дати народження - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Посилаючись на те, що державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, мотивуючи відмову невідповідністю дати народження спадкоємця, зазначеної в заповітах ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з датою народження у його паспорті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що не дозволяє йому скористатися документами для оформлення спадщини та реалізувати свої спадкові права шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітами, ОСОБА_1 просив заяву задовольнити.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Вторнікова Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що заявник звернувся до суду з метою встановлення факту належності йому заповітів, у яких нотаріусом допущено технічну помилку в персональних даних спадкоємця. Такий факт має безперечне юридичне значення, оскільки саме від його встановлення безпосередньо залежить можливість реалізації заявником спадкових прав, які є майновими правами. Спадкоємець не може отримати свідоцтво про право на спадщину без встановлення належності йому заповітів, що прямо підтверджується постановами нотаріуса про відмову у видачі таких свідоцтв саме через невідповідність дати народження. Таким чином, від встановлення факту належності заповітів прямо залежить виникнення у заявника права власності на спадкове майно, що є майновим правом.
Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що від встановлення факту належності заповітів не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав ОСОБА_1 .. Встановлення належності заповітів є необхідною передумовою для виникнення права власності на спадкове майно. Без встановлення цього факту нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину, що унеможливлює реєстрацію права власності на нерухоме майно. Отже, цей факт безпосередньо впливає па можливість виникнення майнового права заявника.
Крім того, заявник не має іншої можливості виправити помилку, допущену нотаріусом при посвідченні заповітів. Інший порядок виправлення такої помилки законодавством не передбачений. Заповідачі померли, тому самостійно виправити помилку вже неможливо. Нотаріус відмовляє у видачі свідоцтв про право на спадщину саме через наявність розбіжності в даті народження. За таких обставин встановлення факту належності заповітів у судовому порядку є єдиним законним способом забезпечення реалізації спадкових прав заявника.
Посилання суду першої інстанції на те, що зазначений юридичний факт не може бути встановлений безвідносно, є необгрунтованим. Встановлення факту належності заповітів не є абстрактним - цей факт безпосередньо пов'язаний з конкретними правовими наслідками, а саме з можливістю отримання свідоцтва про право на спадщину та подальшою реалізацією права власності на спадкове майно. Факт встановлюється не сам по собі, а для конкретної мети - усунення перешкод у реалізації спадкових прав, створених через помилку нотаріуса.
Також вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано посилається на постанову Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 335/9398/16-ц, оскільки обставини тієї справи суттєво відрізняються від обставин даної справи. У справі № 335/9398/16-ц позивач просила розтлумачити текст заповіту, в якому замість слів «житловий будинок» було вказано «домоволодіння» з невірним зазначенням літери «В» житлового будинку, тобто мала місце неточність щодо адреси та ідентифікації самого об'єкта нерухомого майна, яке передається у спадщину, що унеможливлювало визначення конкретного предмета заповіту. Верховний Суд справедливо зазначив, що така помилка не може бути усунута шляхом тлумачення заповіту, оскільки це змінювало б волю заповідача щодо предмета заповіту, та вказав, що позивач не заявляла вимог про визнання права власності на майно у порядку спадкування.
Натомість, у даній справі йдеться про принципово іншу ситуацію - не про помилку в описі об'єкта спадкування чи неточність, що створює невизначеність щодо волі заповідача, а про очевидну технічну помилку нотаріуса при зазначенні дати народження спадкоємця. В обох заповітах чітко зазначені прізвище, ім'я та по батькові спадкоємця - ОСОБА_1 , вказана адреса його проживання, зазначені інші його ідентифікаційні дані, і лише в даті народження замість березня помилково зазначено квітень. Така помилка є суто технічною і жодним чином не впливає на дійсність волевиявлення заповідачів, не створює невизначеності щодо особи спадкоємця, не стосується предмета заповіту та не спотворює суті правовику. Об'єкти спадкування чітко визначені, воля заповідачів є однозначною та зрозумілою, особа спадкоємця не викликає жодних сумнівів. Помилка виключно в одній цифрі дати народження не може змінювати правову природу ситуації та не може прирівнюватися до помилки в ідентифікації об'єкта спадкування.
Крім того, на переконання представника апелянта помилковим є також висновок суду першої інстанції про необхідність звернення з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом. Для пред'явлення такого позову, відповідно до статей 1296-1299 та 392 Цивільного кодексу України, необхідна наявність спору про право, коли право оспорюється або не визнається іншою особою. У даному випадку жодна зі сторін не заперечує належність заповітів заявнику, не оспорює дійсність заповітів, не заявляє власних прав на спадкове майно. Київська міська рада, як заінтересована особа, не заявляє жодних заперечень проти встановлення факту належності заповітів. Нотаріальна контора, як заінтересована особа, також не заперечує проти задоволення заяви та навіть просила розглядати справу без її участі. Спір про право відсутній. Єдиною перешкодою для отримання свідоцтва про право на спадщину є технічна помилка нотаріуса, допущена при посвідченні заповітів.
Щодо посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 175/654/22 представник апелянта вважала, що воно є неналежним у даному випадку, оскільки вказана постанова стосується ситуації, коли питання про право спадкоємця вирішується у разі невизнання такого права або відмови нотаріуса у видачі свідоцтва. Однак у даній справі нотаріус відмовив у видачі свідоцтва не через невизнання права заявника, а виключно через формальну невідповідність дати народження в заповіті та паспорті, викликану технічною помилкою. Це принципово різні ситуації.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
20 січня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов лист від Першої київської державної нотаріальної контори, в якому просила розглядати справу № 752/16519/25 без представника нотаріальної контори на весь час розгляду та прийняти рішення згідно чинного законодавства України (а.с. 104-105).
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту належності заповіту, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що вказане питання підлягає вирішенню в судовому порядку шляхом пред'явлення позову особою, яка вважає себе спадкоємцем про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Дані правовідносини регулюються п. 5 ч. 2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема, належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Встановлено, що 12.12.2015 року ОСОБА_2 заповів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , належну йому всю частку квартири АДРЕСА_1 . Заповіт посвідчено ОСОБА_4 , виконуючим обов'язки Першої київської державної нотаріальної контори 12.12.2015 року та зареєстровано в реєстрі за № 2-1348 (а.с. 15-18).
Також 12.12.2015 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , належну їй всю частку квартири АДРЕСА_1 . Заповіт посвідчено ОСОБА_4 , виконуючим обов'язки Першої київської державної нотаріальної контори 12.12.2015 року та зареєстрованов реєстрі за № 2-1347(а.с. 21-23).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 27.05.2019 року (а.с. 14).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с. 20).
Згідно з паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві 14.04.2011 року, дата народження ОСОБА_1 вказана ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце реєстрації: АДРЕСА_2 (а.с. 8-10).
Постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори від 17.12.2024 року № 6774/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , в зв'язку з тим, що не можна підтвердити факт, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , так як у вищевказаному заповіті дата народження спадкоємця « ІНФОРМАЦІЯ_5 » не відповідає даті народження спадкоємця « ІНФОРМАЦІЯ_6 », зазначеній в його паспорті серії НОМЕР_3 , виданому Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві 14.04.2011 року (а.с. 19).
Також постановою державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори від 17.12.2024 року № 6775/02-31 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , в зв'язку з тим, що не можна підтвердити факт, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після померлої19.09.2019 року ОСОБА_3 , так як у вищевказаному заповіті дата народження спадкоємця « ІНФОРМАЦІЯ_5 » не відповідає даті народження спадкоємця « ІНФОРМАЦІЯ_6 », зазначеній в його паспорті серії НОМЕР_3 , виданому Голосіївським РУ ГУМВС України в м. Києві 14.04.2011 року (а.с. 24).
Звертаючись до суду із вказаною заявою, ОСОБА_1 просить встановити факти належності йому заповітів, посилаючись на те, що у цих заповітах допущено помилки при їх складанні, а саме, неправильно вказано дату народження спадкоємця.
Встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали здійснюється в судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 315 ЦПК України, пункт 12 постанови пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»).
У цих справах суд встановлює належність особі правовстановлюючих документів, а не тотожність прізвища, імені, по батькові, дати народження, неоднаково названих в різних документах, не присвоєння чи залишення одного з них.
Заяву про встановлення факту належності особі правовстановлюючого документа можуть подати спадкоємці померлої особи - власника цього документа для оформлення спадкових прав.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що такими правовстановлюючими документами є документи, якими встановлюються права спадкодавця.
Заповіт, про визнання належності якого просить заявник, не є правовстановлюючим документом, а тому в порядку ст. 315 ЦПК України не можна встановити його належність.
У розумінні вимог ст. 294, 315 ЦПК України вимоги заявника не можуть бути задоволені шляхом встановлення в окремому провадженні вказаних обставин як юридичного факту, оскільки це передбачено законодавством.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку відмовляючи у задоволенні заяви, оскільки питання належності заповітів заявнику не підлягає розгляду в порядку окремого провадження.
Доводи апеляційної скарги про те, що заявник не має іншої можливості виправити помилку, допущену нотаріусом при посвідченні заповітів, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки заявник не позбавлена можливості звернутися до суду в порядку позовного провадження із вимогами про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
Посилання представника апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 24.03.2021 року у справі 692/1164/18, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки предметом розгляду у вказаній справі було визнання заповіту недійсним та справа розглядалась в рамках позовного провадження.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви та вірно застосував положення ст.ст.293, 315 ЦПК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Вторнікової Наталії Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено «09» лютого 2026 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді Є.В. Болотов
С.Г. Музичко