27 січня 2026 року місто Київ
справа № 760/10698/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/1578/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів:Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України, подану представником Стеблевським Андрієм Олексійовичем, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Кицюк В.С. від 26 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що позивач був працевлаштований в Інституті інформаційних технологій і засобів навчання Національної академії педагогічних наук за сумісництвом з 1 липня 2008 року. З 2 лютого 2022 року змінилася назва роботодавця на Інститут цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України (далі - Інститут).
З 15 вересня 2015 року по 14 вересня 2018 року позивач перебував на навчанні у докторантурі (основне місце роботи) в Інституті інформаційних технологій і засобів навчання Національної академії педагогічних наук. Після закінчення навчання у докторантурі позивача на підставі заяви від 17 вересня 2018 року переведено з сумісництва на основне місце роботи на посаду провідного наукового співробітника. У заяві та наказі про прийняття на роботу відсутня інформація про строковий характер трудових відносин. 28 вересня 2018 року позивача на підставі його заяви переведено на посаду провідного наукового співробітника відділу орієнтованих систем інформатизації освіти.
З позивачем строковий трудовий контракт не укладався, підтвердження волевиявлення позивача на встановлення строкових трудових відносин згідно його заяв відсутнє.
17 січня 2024 року позивачу нарахована заробітна плата, після чого виплата заробітної плати припинилася. Після цього позивач звернувся до роботодавця і лише 4 квітня 2024 року йому стало відомо про його звільнення з посади на підставі наказу від 1 січня 2024 року.
Посилаючись на те, що повідомлення відповідача про закінчення строку трудового договору позивачем не отримувалося та відсутні докази направлення такого повідомлення, а також на те, що при звільненні відповідач не здійснив всі необхідні виплати, ОСОБА_1 просив визнати незаконним наказ Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України № 01-К від 1 січня 2024 року про його звільнення з посади провідного наукового співробітника відкритих освітньо-наукових інформаційних систем; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного наукового співробітника відкритих освітньо-наукових інформаційних систем; стягнути з Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 777 грн 71 коп. за кожен день вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України від 1 січня 2024 року № 01-К "Про звільнення з роботи у зв'язку із закінченням строку роботи", яким звільнено з 1 січня 2024 року ОСОБА_1 з посади провідного наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних систем у зв'язку із закінченням строку роботи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних систем Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України. Стягнуто з Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 січня 2024 року по 26 травня 2025 року у розмірі 284 641 грн 86 коп. Стягнуто з Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
Рішення мотивоване тим, що укладений між сторонами трудовий договір є строковим, однак роботодавець на виконання вимог частини 1 статті 49-2 КЗпП України та за два місяці не повідомив позивача про закінчення дії строкового трудового договору і майбутнє вивільнення у зв'язку з цим. Суд установив, що у матеріалах справи міститься копія повідомлення Інституту від 1 листопада 2023 року ОСОБА_1 про те, що 31 грудня 2023 року завершується термін проведення наукового дослідження відділу, у зв'язку з чим закінчується строк дії трудового договору. Проте матеріали справи не містять доказів надсилання такого повідомлення позивачу у визначений строк.
Суд також установив, що згідно копії довідки Інституту № 7, сума доходів позивача за листопад та грудень 2023 року складає по 16 720 грн 86 коп. Середньоденна заробітна плата позивача за два відпрацьовані місяці перед звільнення становить 777 грн 71 коп. (16720,86+16720,86:43). Тому сума, яка підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу за період з 1 січня 2024 року по 26 травня 2025 року із розрахунку 366 робочих днів становить 284 641 грн 86 коп.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України - Стеблевський А.О., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, застосувавши положення частини 1 статті 49-2 КЗпП України, дійшов помилкового висновку про те, що у відповідача наявний обов'язок попередити позивача про майбутнє вивільнення не пізніше ніж за два місяці, оскільки не врахував, що власник не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Для припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку не потрібна заява або будь-яке волевиявлення працівника.
Наголошує, що з цього питання наявна стала судова практика, висвітлена у численних постановах Верховного Суду, яка не врахована судом першої інстанції.
Вказує, що суд неправильно оцінив документ відповідача від 1 листопада 2023 року, як повідомлення про закінчення строку трудового договору. У даному повідомленні позивачу нагадувалося про сплив строку дії трудового договору та повідомлялося про проведення конкурсу, у якому позивачу пропонувалося взяти участь.
Також звертає увагу, що призначення на посаду, яку обіймав позивач до звільнення, у відповідності до вимог чинного законодавства провадиться на конкурсних засадах. Такі вимоги щодо наукового співробітника Інституту є стабільними, існували як на момент початку роботи позивача, так і на момент його звільнення. Численні документи щодо роботи позивача за його підписами підтверджують, що він призначався на посади лише за результатами конкурсів. Своєю заявою від 5 грудня 2023 року позивач звернувся на ім'я директора Інституту з проханням допустити його до участі у конкурсі на заміщення вакантної наукової посади наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних систем. Позивач взяв участь у конкурсі, однак його не пройшов, про що йому було оголошено на засіданні вченої ради 28 грудня 2023 року.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її доводів, оскільки останні є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України - Стеблевський А.О. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній підстав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у суді апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
2 січня 2023 року на підставі наказу Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України № 01-К від 2 січня 2023 року "Про продовження трудових відносин та трудових відносин за сумісництвом" продовжено трудові відносини з 2 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року з ОСОБА_1 на посаді провідного наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних систем на час виконання ІІІ етапу теми наукового дослідження "Методика використання інформаційно-цифрових технологій для оцінювання результативності педагогічних досліджень" з посадовим окладом згідно штатного розпису за напрямком прикладні дослідження.
Наказом Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України № 01-К від 1 січня 2024 року "Про звільнення з роботи у зв'язку із закінченням строку роботи" з 1 січня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних систем у зв'язку із закінченням строку роботи, пункт 2 статті 36 КЗпП України.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
За частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Відповідно до частини 3 статті 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням
сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору (постанови Верховного Суду від 27 червня 2023 року в справі № 593/1286/21, від 20 жовтня 2023 року в справі № 522/16339/19).
Строк строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін (постанова Верховного Суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/11999/20).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
В указаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк.
Припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли подав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Водночас працівник виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України (постанови Верховного Суду від 6 квітня 2023 року в справі № 686/27679/21, від 4 серпня 2025 року в справі № 638/13381/24.
Частиною першою 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установлено, що ОСОБА_1 працював за строковим трудовим договором на посаді провідного наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних системІнституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України, строк дії якого погоджено сторонами, з 2 січня 2023 року до 31 грудня 2023 року.
Зібрані у справі докази вказують на добровільне волевиявлення ОСОБА_1 працювати на умовах і у період, що визначені у трудовому договорі.
Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2023 року в справі № 522/16339/19 зазначив, що за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії трудового договору угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець у зв'язку з припиненням строку
його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Отже, припинення трудового договору у зв'язку із закінченням строку його дії не потребує заяви чи будь-якого волевиявлення працівника. Власник також не зобов'язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України. Тому контракт припиняється за закінченням строку його дії. Винятком з цього правила є фактичне продовження трудових відносини, коли жодна з сторін за закінченням строку дії трудового договору не поставила вимогу про їх припинення. У такому випадку дія трудового договору вважається продовженою на невизначений строк (стаття 39-1 КЗпП України), а у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк - на строк, передбачений законодавчими актами.
З наведеного слідує, що надавши згоду на призначення на посаду провідного наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних систем Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України на рік за строковим трудовим договором, позивач мав усвідомлювати, що він може виконувати такі обов'язки тимчасово та може бути звільнений після закінчення строку зазначеного договору.
Таким чином, укладаючи контракт, позивач погодився з умовами його строковості та можливістю припинення трудових відносин з підстав закінчення строку трудового договору.
Матеріали справи не містять доказів, що сторони виявили бажання для продовження строку трудового договору та уклали про це відповідну угоду.
Як зазначалося вище, наказом Інституту від 1 січня 2024 року № 01-К ОСОБА_1 звільнено з посади провідного наукового співробітника відділу відкритих освітньо-наукових інформаційних систем 1 січня 2024 року, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
З огляду на відсутність факту укладення між сторонами до дня закінчення строку дії трудового договору (31 грудня 2023 року) угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв'язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.
Тому вимоги позивача про скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі є необґрунтованими.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року в справі № 591/6064/19, від 12 серпня 2021 року в справі № 295/14930/19, від 17 липня 2024 року в справі № 638/15371/21.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаного не врахував, неправильно застосував норми трудового законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та як наслідок дійшов помилкових висновків про незаконність звільнення позивача та наявності правових підстав для поновлення його на роботі.
Доводи позивача про те, що його прийнято на роботу на безстроковій основі є неспроможними, оскільки він за власним волевиявленням уклав з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії, підписавши його. Такі доводи є безпідставними і з огляду на те, що позивач долучив до позовної заяви витяг з наказу № 01-К від 2 січня 2023 року, яким
продовжено між ним та відповідачем трудові відносини на період з 2 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року (а.с. 48).
Щодо аргументів сторін про призначення на посаду, яку до звільнення обіймав позивач, на конкурсних засадах, проходження позивачем такого конкурсу у грудні 2023 року та результати такого конкурсу, колегія суддів зазначає, що дані обставини не приймаються до уваги, оскільки не є предметом розгляду у даній справі, що переглядається.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
У задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу теж належить відмовити, оскільки така є похідною від вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, в задоволенні яких судом апеляційної інстанції відмовлено.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав установленими.
Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати
Відповідно до частин 1, 2, 13 статі 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з ОСОБА_1 на користь Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816 грн 80 коп.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України, подану представником Стеблевським Андрієм Олексійовичем, задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 травня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення такого змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України про визнання недійсним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Інституту цифровізації освіти Національної академії педагогічних наук України судовий збір в розмірі 1 816 грн 80 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: