22 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 757/21590/24-ц
провадження №22-ц/824/10059/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Онопрієнко К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - АТ КБ «Приватбанк»
розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кучеренком Олександром Ігоровичем,
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Матійчук Г.О.,-
У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» моральну шкоду у розмірі 1000000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно поширено персональні дані позивача шляхом грубого порушення вимог Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо захисту персональних даних та збереження банківської таємниці, чим завдану позивачу моральної шкоди, яку останній оцінив в 1000000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 березня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення таким, що підлягає скасуванню через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції дійшов до невірних висновків щодо правомірного розкриття банківської таємниці на запит правоохоронного органу за відсутності рішення суду.
Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: не застосував закони, які підлягали застосуванню норми ЦК України та Закон України «Про банки і банківську діяльність», зокрема, ст.1076 ЦК та ст.60 Закону. Інформація про перебування позивача у приміщенні відповідача є банківською таємницею.
Суд неправильно застосував норму ст.62 Закону, процитувавши лише вибірково, на власний розсуд її зміст.
Суд першої інстанції дійшов до невірного висновку щодо правомірності поширення персональних даних на запит правоохоронного органу за відсутності згоди на це позивача. Відповідачем протиправно поширено персональні дані позивача шляхом грубого порушення вимог Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо захисту персональних даних та збереження банківської таємниці.
Позиція суду про те, що відповідно законодавства України банки зобов'язані здійснювати відеоспостереження та при цьому банк попереджає про це своїх клієнтів, жодним чином не свідчить про те, що з моменту обізнаності про здійснення відеоспостереження в АТ «Приватбанк» позивач автоматично надає свою згоду на поширення персональних даних про себе іншим особам.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Кучеренко О.І. просив апеляційну скаргу задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача Яндульський Д.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що 14.09.2023 Шевченківським УП ГУНП у м. Києві у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №42022102100000201 від 15.11.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.ч.2, 3, 4, 5 ст.191, ч.3 ст.358, ч.ч.1, 2 ст.366, ч.4 ст.368-4 КК України, до АТ КБ Приватбанк» надіслано вимогу від 14.09.2023 № 21553/125/56/06/-2023 про отримання інформації в порядку ст.ст. 40,93 КПК України, ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме: фото-, та відеофіксації за період з 09:50 по 10:50 год 29.08.2023 з камери відеонагляду відділення АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м.Київ, проспект Берестейський, 27А, щодо особи, яка здійснила платіжну операцію по перерахуванню грошових коштів у сумі 390000 грн. на рахунок НОМЕР_1 ; -фото-, та відеофіксацію за період з 09:50 по 10:50 год 29.08.2023 з камер відеонагляду відділення АТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Київ, вул. Ковпака, 29, щодо особи. Яка здійснила платіжну операцію по перерахуванню грошових коштів у сумі 267584 грн. на рахунок НОМЕР_1 .
22.09.2023 на виконання запиту Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 14.09.2023 № 21553/125/56/06-2023 АТ КБ «ПриватБанк» надано запитувану інформацію на оптичному диску.
Всі приміщення АТ КБ «ПриватБанк» обладнанні позначками попереджальними про ведення відеоспостереження.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що з моменту обізнаності позивача про ведення відеоспостереження, відеоспостереження в АТ КБ «ПриватБанк» має відкритий для нього характер. Запит органу Національної поліції України про надання інформації про операції, проведені на користь клієнта Банку, у тому числі операції без відкриття рахунку, а саме: відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу, зокрема, зарахування на рахунки коштів, є законною вимогою органу досудового розслідування в порядку збирання доказів і в спосіб, передбачений статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що АТ КБ «Приватбанк» було правомірно надано інформацію на запит слідчого Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 14.09.2023 № 21553/126/56/06-2023 із камер відеоспостереження на оптичному диску без будь-якого розголошення відомостей та даних осіб, які зображені на відео.
Доказів протилежного позивачем, його представником не надано, а його твердження не підтверджуються належними та допустимими доказами. Те, що позивач був присутній в цей час в зоні зйомки і потрапив до відеозапису ґрунтується на вимогах закону щодо здійснення відеофіксації прикасових вузлів, де ведеться відеоспостереження, про що свідчать поперджувальні позначки про ведення відеоспостереження, які знаходяться у всіх приміщеннях АТ КБ Приватбанк».
Крім того, суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що позивач не підтверджує об'єктивними доказами факт заподіяння йому моральної шкоди в результаті неправомірних дій відповідача, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо не: самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особі зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності: фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. З ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті, (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в спорах про відшкодування маральної (немайнової) шкоди» моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 містить правовий висновок, що зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини.
Предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу відповідачем внаслідок незаконного розголошення персональних даних та незаконного розкриття банківської таємниці.
В даному випадку позивач має довести факт протиправного поширення інформації щодо його особи, наявність моральних страждань (душевні муки, репутаційні втрати тощо) та причинно-наслідкових зв'язок, а відповідач відсутність його вини.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про захист персональних даних» обробкою персональних даних є будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем. Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи-підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.
Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають зазначеним цілям такої обробки (абз.2 ч.1 ст.6 Закону України «Про захист персональних даних»).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Постановою Правління Національного банку України № 93 від 14.08.2018 встановлено вимоги до приміщень банків в Україні, відповідно до п.41 якого Банк зобов'язаний обладнати системою відеоспостереження з обов'язковою реєстрацією та архівацією відеосигналу з відеокамер у цілодобовому режимі строком не менше ніж: 1) 14 діб -робоче місце касира, зону клієнтів біля робочого місця касира, передсховище сховища інкасаторів, передсховище сейфа інкасаторів та вхід/вихід клієнтів до/із банку; 2) 60 діб- сховище для індивідуальних сейфів та/або передсховище сейфа з індивідуальними сейфами.
Таким чином, обов'язок банку здійснювати обробку персональних даних осіб, які знаходяться в приміщенні банку в спосіб запису на камери відеоспостереження закріплений чинним законодавством.
Відповідно до ч. 5 статті 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками органам прокуратури України, Служби безпеки України, Державному бюро розслідувань, органам Національної поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Бюро економічної безпеки України, Національному агентству з питань запобігання корупції, Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, - на їхні запити щодо банківських рахунків клієнтів та операцій, проведених на користь чи за дорученням клієнта, у тому числі операцій без відкриття рахунків, а саме відомості на конкретно визначену дату або за конкретний проміжок часу та стосовно конкретної юридичної або фізичної особи, фізичної особи - підприємця про: наявність рахунків, номери рахунків, інформацію про унікальні ідентифікатори та/або номери емісійних платіжних інструментів, залишок коштів на рахунках, операції списання з рахунків та/або зарахування на рахунки, призначення платежу, ідентифікаційні дані контрагента (для фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційний номер платника податку; для юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), номер рахунку контрагента, інформацію про унікальні ідентифікатори та/або номери емісійних платіжних інструментів контрагента, єдиний ідентифікатор Національного банку України (код ID НБУ) надавача платіжних послуг контрагента, найменування надавача платіжних послуг контрагента.
Відповідно до ч 2. ст. 93 КПК України cторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп'ютерні дані); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; 4) висновки ревізій та акти перевірок; 5) довідки, висновки та інші документи спеціалістів.
Отже, отримавши запит Національної поліції України на надання інформації про операції, здійснені на користь клієнта Банку, включаючи операції без відкриття рахунку, а саме: дані за конкретну дату або за визначений період часу, зокрема про зарахування коштів на рахунки, АТ КБ «ПриватБанк» правомірно надав інформацію на запит слідчого Шевченківського УП ГУНПм. Києва від 14 вересня 2023 року №№21553/125/56/06-2023, зокрема, відео з камер спостереження на оптичному диску, при цьому забезпечивши конфіденційність даних та без розголошення інформації про осіб, що зображені на відео.
Доказів протилежного стороною позивача суду першої інстанції не надано.
Те, що позивач був присутній в цей час в зоні зйомки і потрапив до відеозапису ґрунтується на вимогах закону щодо здійснення відеофіксації прикасових вузлів, де ведеться відеоспостереження, про що свідчать попереджальні позначки про ведення відеоспостереження, які знаходяться у всіх приміщеннях АТ КБ «ПриватБанк».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту незаконного розголошення відповідачем персональних даних позивача та незаконного розкриття банківської таємниці.
Що стосується доведеності позивачем завданої йому моральної шкоди, то і в цій частині колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем моральної шкоди.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
ОСОБА_1 не надав жодних об'єктивних доказів на підтвердження своїх тверджень про завдання йому моральної шкоди внаслідок отримання органами досудового розслідування інформації з оптичного диска, так само як і не довів причинний зв'язок такої шкоди саме з діями відповідача, а не з протиправними діями інших осіб, стосовно яких проводилися досудове розслідування та дисциплінарне провадження.
Позивач не довів наявність у нього душевних страждань та не надав жодних доказів, які б підтверджували причинно-наслідковий зв'язок між такими стражданнями та протиправними діями відповідача.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його обґрунтуванням позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав ґрунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. А отже доводи позивача щодо незаконності оскаржуваного рішення не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставинам справи, висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення.
Суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та ухвалив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кучеренком Олександром Ігоровичем, залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 9 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус