Справа № 523/1968/26
Провадження №2-о/523/184/26
"03" лютого 2026 р. м. Одеса
Суддя Пересипського районного суду м.Одеси Боков О.М., розглянувши матеріали, які надійшли за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту смерті, -
До Пересипського районного суду м. Одеси через підсистему «Електронний суд» надійшла вищевказана заява ОСОБА_1 , в якій просить встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Санкт-Петербург, російська федерація.
Після надходження та реєстрації зазначеної заяви, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до вимог ст.ст.14, 33 ЦПК України.
Ознайомившись із матеріалами заяви, суд дійшов наступного висновку.
Дослідивши заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку про те, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту смерті в порядку окремого провадження суддею враховано, що ця заява повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим ст.ст. 175, 177 ЦПК, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим 294 ЦПК України.
Відповідно до ст. 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
При зверненні до суду заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Як роз'яснено у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заяви про встановлення факту смерті особи в певний час (п. 7 ст. 273 ЦПК) приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Отже, суд уповноважений розглядати таку заяву у випадку неможливості реєстрації органо державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті та надання заявником суду відповідного документу органу реєстрації актів громадянського стану про відмову в реєстрації події смерті.
Таких документів в заяві не названо та суду не подано.
Отже, заявнику необхідно підтвердити обставину звернення до органу реєстрації актів цивільного стану з повним комплектом документів для реєстрації відповідної події, підтвердити неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті та надати суду відповідний документ органу реєстрації актів громадянського стану про відмову в реєстрації події смерті на підставі поданого заявником пакету документів.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
В частині 4 статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Як роз'яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, судам слід мати на увазі, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинні розглядатись у порядку, передбаченому главою 37 ЦПК України, за участю заявників і заінтересованих осіб.
Між тим, заінтересованих осіб у справі заявником не визначено та не залучено відповідний орган державної реєстрації актів цивільного стану в якості заінтересованої особи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.177 ЦПК України передбачено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості заінтересованих осіб.
Суд також наголошує, що у разі подання до суду заяви та документів, що додаються до неї в електронній формі, заявник зобов'язаний додати до заяви доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку.
У відповідності до положень пунктів 59, 61 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля.
Із наведених норм вбачається, що належним доказом направлення копії заяви та доданих до неї документів може бути лише бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв'язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.
Такі висновки відповідають правовому висновку, сформованому у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 914/1955/17, відповідно до якого саме опис вкладення є офіційним підтвердженням наявності у відправленні того пакету документів, який був надісланий відправником.
Враховуючи вищевикладене, після визначення кола заінтересованих осіб, заявнику слід надати доказ надсилання листом з описом вкладення іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
Крім того, у заяві зазначено, що факт смерті підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , що видане органами реєстрації рф.
Згідно з частинами першою та другою статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
У частині восьмій статті 95 ЦПК України зазначено, що іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
Проте на підставі Закону України від 01.12.2022 № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022, Україна вийшла із вищевказаної Конвенції.
Таким чином у даному випадку підлягають застосуванню приписи Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, вчинена у м. Гаазі 05 жовтня 1961 року, до якої Україна приєдналась 25.02.2002 на підставі Закону України від 10.01.2002 № 2933-III (далі Гаазька конвенція).
Гаазька конвенція набула чинності для Російської Федерації як для правонаступника СРСР 31.05.1992.
У статті 1 Гаазької конвенції зазначено, що ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів. Однак ця Конвенція не поширюється: a) на документи, складені дипломатичними або консульськими агентами; b) на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій.
Відповідно до статті 2 Гаазької конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
У статті 3 Гаазької конвенції зазначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
Як вже було зазначено вище, України вийшла з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка відміняла процедуру легалізації офіційних документів.
У статті 4 Гаазької конвенції зазначено, що апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, котрий скріплюється з документом.
Отже без апостилю первинний документ не має юридичної сили в країні призначення.
Таким чином на підставі вказаних приписів пункту «d» частини другої статті 1 Гаазької конвенції на свідоцтво про смерть поширюється вимоги цієї Конвенції.
На долученому до заяви свідоцтві про смерть не проставлений апостиль, а отже воно не має юридичної сили під час розгляду даної справи. За таких обставин заявнику необхідно легалізувати свідоцтво про смерть від 21.08.2025 року серії НОМЕР_1 та надати його легалізований оригінал або копію суду.
В частині 1 ст. 316 ЦПК України передбачено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Відповідно до заяви вбачається, що місце проживання заявника ОСОБА_1 не зареєстроване у встановленому законом порядку на території, підсудній Пересипського районного суду м.Одеси, а тому заявником не обґрунтовано звернення з вказаною заявою саме цим судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність залишення заяви без руху та надати строк заявнику для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки заява не відповідає вимогам процесуального закону.
Керуючись ст.ст.175, 177, 185, 258, 260, 317, 318 ЦПК України, суддя, -
Заяву ОСОБА_1 , про встановлення факту смерті - залишити без руху.
Копію ухвали направити заявнику та повідомити про необхідність виправити зазначені недоліки заяви в строк, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення/отримання копії ухвали. Роз'яснити, що інакше заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.М.Боков