Є.у.н.с.505/3553/25
Провадження № 2/512/168/26
"09" лютого 2026 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача за довіреністю Романенко М.Е., в інтересах ТОВ «Діджи фінанс», через «Електронний суд» звернулася до Подільського міськрайонного суду Одеської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , у якій просить суд стягнути з останнього - заборгованість за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.06.2021 ОСОБА_1 було подано заявку ТОВ «Мілоан» на отримання кредиту №4593358. Дана заявка знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введені якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит №4593358 від 06.06.2021 який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Так відповідачу надано кредит у сумі 5000,00 грн. на 15 днів та нарахуванням 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відповідач не виконав належним чином кредитні зобов?язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин - статті 526 та статті 527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами статей 530, 1082, 1084 ЦК України.
13.09.2021 згідно умов Договору відступлення права вимоги № 07T ТОВ «МІЛОАН» відступлено право вимоги за Кредитним Договором №4593358 від 06.06.2021 на користь ТОВ «Діджи фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи фінанс» набуто права вимоги до Відповідача.
Згідно Договору відступлення сума боргу перед Новим кредитором (позивачем) становить 21437,50 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить - 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 15937,50грн.; заборгованість за комісійними винагородами - 500,00 грн.; заборгованість за пенею становить - 0 грн.
З ухвали Подільського міськрайонного суду Одеської області від 14.10.2026 вбачається, що цивільну справу за позовом ТОВ «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано до Савранського районного суду Одеської області для розгляду по суті на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК України (а.с.42).
Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. та передано йому вказану справу.
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2003922 від 13.11.2025 вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.45).
Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 13.11.2025 даний цивільний позов залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків (а.с.46-50).
20.11.2025 до суду надійшла заява представника позивача - Буряченко А.В. про усунення недоліків (а.с.51-58).
Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області Брюховецького О.Ю. від 27.11.2025 відкрито провадження у справі; вирішено проводити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 08.01.2026 за наявними у ній матеріалами; запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подачі до суду відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк для подачі заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів (а.с. 72-73).
Вказаною ухвалою суду відповідачу запропоновано надати у строк 15 днів з дня вручення ухвали відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву та, відповідно, відповіді на відзив для подання відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
Разом з тим, вказаною ухвалою витребувано у АТ «КБ «Приватбанк» наступну інформацію: чи було емітовано на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку № НОМЕР_2 ; про виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з 06.06.2021-15.06.2021 з відображенням часу зарахування коштів; дані щодо номеру телефону, на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій (фінансовий телефону) за платіжною карткою № НОМЕР_2 за період з 06.06.2021-15.06.2021; чи знаходиться номер телефону НОМЕР_3 в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Так, відповідача було повідомлено про вказаний позов шляхом направлення копії позовної заяви разом з додатками та ухвалою суду за місцем її реєстрації, однак, поштова кореспонденція скерована на ім'я відповідача повернута до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за вказаною адресою (а.с.76).
Крім того, в суду була відсутня інформація щодо відкритих рахунків в АТ КБ «Приватбанк», тому слухання справи відкладено на 09.02.2026.
07.01.2026 до суду надійшла виписка б/н АТ КБ «Приватбанк» щодо інформації про картку видану на ім'я ОСОБА_1 (а.с.77).
Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає, з підстав зазначених в позовній заяві, проти заочного розгляду не заперечує (а.с.81-82).
09.02.2026 відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, однак, поштова кореспонденція скерована на ім'я відповідача повернута до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за вказаною адресою (а.с.83).
Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».
Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.
Таким чином, правом подати відзив відповідач ОСОБА_1 не скористався.
До суду не надходило клопотань сторін про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У відповідності до приписів статті 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Суд встановив, що згідно анкети - заяви №4593358 від 06.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено кредитний договір на суму 5000,00 грн. строком на 15 днів (а.с.9).
З виписки про заборгованість ОСОБА_1 перед первісним кредитором ТОВ «Мілоан» вбачається, що борг по тілу кредиту становить 5000,00 грн., борг по відсотках - 15937,50 грн.; борг по комісії 500,00 грн.; борг по пені - 0 грн.; а загальний борг - 21437,50 грн. (а.с.12).
Матеріали справи містять договір про споживчий кредит №4593358 від 06.06.2021 з якого вбачається, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір на суму 5000,00 грн. строком на 15 днів (з 06.06.2021 по 21.06.2021).
Згідно пункту 1.5. договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 1437.50 грн. в грошовому виразі та 42,946.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 6437.50 гривень. Загальні витрати Позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що Позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що Кредитодавець і Позичальник виконають свої обов?язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема Позичальник здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження Позичальником строку зобов'язань.
Відповідно до пункту 1.5.1. договору комісія за надання кредиту становить 500,00 грн., яка нараховується за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово.
Пунктом 1.5.2. договору встановлено проценти за користування кредитом: 937.50 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6. договору) (а.с.13-15).
З договору факторингу №07Т від 13.09.2021 вбачається, що ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитними договорами ТОВ «Діджи фінанс», а отже позивач набув право вимоги і до відповідача за кредитним договором №4593358 від 06.06.2021 (а.с.16-19).
Згідно витягу до договору факторингу №07Т від 13.09.2021 вбачається, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем в сумі 21437,50 грн., з яких 5000,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 15937,50 грн. - сума заборгованості за відсотками; 500,00 грн. - сума заборгованості за комісією (а.с.11).
Крім того, матеріали справи містять платіжне доручення №48099787 від 06.06.2021 з якого вбачається, що ТОВ «Мілоан» перерахувало кошти в сумі 5000,00 грн. на карту MASTERCARD, отримувач - ОСОБА_1 (а.с.20).
З вимоги про погашення кредитної заборгованості, адресованої ОСОБА_1 , вбачається, що позивач повідомив відповідача про відступлення права вимоги та про наявність заборгованості в сумі 21437,50 грн. перед новим кредитором (позивачем) (а.с.22).
Матеріали справи містять платіжні інструкції про оплату за договором факторингу №07Т від 13.09.2021 про відступлення права вимоги (а.с. 24, 25, 26, 27).
Крім того, матеріали справи містять статут ТОВ «Діджи фінанс» (а.с.28-31).
Також, матеріали справи містять інформацію Укрпошти про надсилання позивачем поштової кореспонденції відповідачу (а.с.21).
Згідно листа АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-251223/76908-БТ від 29.12.2025 вбачається, що 06..06.2021 на рахунок відповідача відбулося зарахування переказу коштів в сумі 5000,00 грн. деталі операції - переказ коштів коментар: Viplata zaima Miloan. Не підлягає оподаткуванню. ID платежу 1668531190 (а.с.79).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважаться таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного, у письмовій формі (ч. 12ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин мас бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний, цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряться за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частинами другою, третьою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Як встановлено матеріалами справи, 06.06.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4593358. Відповідно до умов Кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) Банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 5000,00 грн., з встановленим строком користування з 06.06.2021 по 21.06.2021, а Відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Однак, відповідач не надав суду заперечення щодо даного позову.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Згідно статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Статтею 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених вище положень закону, заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
Як передбачено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріали справи містять виписку по особовим рахункам з 06.06.2021 по 15.06.2021 (а.с.78-79) та розрахунок заборгованості зроблений первісним кредитором, згідно якого період прострочення грошового зобов'язання 75 днів 5000,00 грн. (борг по тілу кредиту) + 15937,50 грн. (борг по відсотках) + 500,00 грн. (борг по комісії) = 21437,50 грн. (а.с.12).
Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у тому числі розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору.
При цьому суд не позбавлений права, більше того, зобов'язаний, при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Для цього суд повинен застосувати умови кредитного договору і вимоги закону.
Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 760/11927/16.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 Верховний Суд зазначив, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, на яку є посилання у касаційній скарзі, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.
На підтвердження позовних вимог, позивачем було надано копію договору №4593358 від 06.06.2021, виписки по особовим рахункам з 06.06.2021 по 15.06.2021, анкету-заяву на кредит №4593358 від 06.06.2021, розрахунок заборгованості відповідача перед первісним кредитором, платіжне доручення №48099787 від 06.06.2021 про перерахування коштів у сумі 5000,00 грн. відповідачу.
Відповідно до анкети-заяви №4593358 від 06.06.2021, ТОВ «Мілоан» надав згоду ОСОБА_1 на отримання кредиту у розмірі 5000,00 грн., строком на 15 днів тобто, з 06.06.2021 по 21.06.2021.
Відповідно до умов вказаної заявки проценти за користування кредитом становлять 937,50 грн. та нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с.9).
Разом з тим, з договору про споживчий кредит №4593358 від 06.06.2021 вбачається, що Пунктом 1.5.2. договору встановлено проценти за користування кредитом: 937,50 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6. договору) (а.с.13-15).
Враховуючи вищевикладене суд не погоджується з вказаним розміром заборгованості, оскільки відповідно до умов договору, останній укладений 06.06.2021 по 21.06.2021, тобто датою повернення позики (останній день) є 21.06.2021. Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості, ТОВ «Мілоан» після закінчення строку договору було нараховано відповідачу відсотки.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до підпункту 3, 4 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд звертає увагу, що умовами договору не встановлено можливості пролонгації договору та нарахування відсотків після закінчення строку договору, таким чином нарахування відсотків після 21.06.2021 є безпідставними.
Таким чином надана позивачем виписка про наявність заборгованості за відсотками, які нараховані поза межами строку кредитного договору не може бути взята до уваги, та вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 15937,50 грн. не підлягають задоволенню.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4, 8, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).
При цьому суд зауважує, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, її розмір, дати та суми платежів і списань за кредитним договором, є документи первинної бухгалтерської документації, оформлені з додержанням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (квитанція про перерахунок коштів, меморіальний ордер).
Зважаючи на те, що відповідачем, у супереч статей 12, 81 ЦПК України, за допомогою належних доказів не підтверджено погашення заборгованості, суду не надано квитанцію про перерахунок коштів та меморіальний ордер, тому наведене унеможливлює перевірити і встановити погашення заборгованості.
Тому, вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню, а саме в сумі 5000,00 грн.
Разом з тим, суд встановив, що згідно пункту 1.5.2 кредитного договору нараховуються проценти за користування кредитом за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с.13).
Отже, за вищевказаним кредитним договором відповідач зобов'язаний сплатити відсотки у розмірі 937,50 грн. (5000,00 грн. х 1,25% х 15дн.=937,50 грн).
Щодо нарахування заборгованості за комісійними винагородами суд зазначає наступне.
Представник позивача у позовній заяві вказав про стягнення з відповідача заборгованості за комісійними винагородами в розмірі 500,00 грн.
Згідно анкети - заяви на кредит №4593358 від 06.06.2021 вбачається, що комісія за надання кредиту становить 500,00 грн. та нараховується одноразово за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту за договором (а.с.9).
Крім того, з пункту 1.5.1 договору про споживчий кредит №4593358 від 06.06.2021 також вбачається, що комісія за надання кредиту становить 500,00 грн. та нараховується одноразово за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту за договором (а.с.13).
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно частини 2 статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов?язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статті 1048 та 1054 ЦК України, містять лише загальні норми щодо кредитування. В той же час, в частині третій статті 1054 ЦК України визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Таким законом в даному випадку є Закон України «Про споживче кредитування» (надалі за текстом - «Закон про споживче кредитування»), яким Позивач керувався, укладаючи та виконуючи в подальшому Кредитний договір.
Відповідно, за загальним правилом в такому випадку у разі конкуренції норм загального законодавства (ЦК України) та спеціального законодавства (Закон України "Про споживче кредитування") у правовідносинах між учасниками цивільних правовідносин мають застосовуватись саме норми спеціального законодавства (Закону України "Про споживче кредитування" - в даному випадку).
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Отже, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Пунктом 1.5.1 договору передбачено сплату комісії за надання кредиту, що становить 500,00 грн. та нараховується одноразово.
Разом із тим, частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.
Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09.12.2019 в справі 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 КК України є обов?язком банку, виконання такого обов?язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов?язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов?язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об?єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Так, враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення 500,00 грн. простроченої комісії за надання кредиту є необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, а нарахування позивачем комісії за управління та обслуговування кредиту є незаконною.
Отже, умови договору про нарахування позивачем разової комісії при видачі кредиту є нікчемними, а відтак, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідачки комісії, пов'язаної з наданням кредиту, належить відмовити.
Щодо судових витрат.
Згідно з пунктом 12 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на зазначене, а також те, що позовна заява була подана до суду в електронному вигляді з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», з урахування частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», суд стягує з відповідачки понесені позивачем витрати по оплаті судового збору із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 %.
З платіжної інструкції №4593358 від 19.09.2025 установлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (а.с. 7).
Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково на суму 5937,50 грн, тобто 27,70 % від суми позову, то з відповідача у відповідності до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати в розмірі 671,00 грн. (2422,40 грн. /100 х 27,70%).
Керуючись статтями 4, 11-13, 76-81, 89, 141, 263, 265, 268, 280-285, 353-354 ЦПК України, на підставі статей 512, 514, 526, 610, 611, 1049, 1054 ЦК України, суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (адреса місця знаходження: 07406, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 42649746, IBAN: НОМЕР_4 ) заборгованість за кредитним договором №4593358 від 06.06.2021 в загальному розмірі 5937 (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 50 коп., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту - 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп., сума заборгованості за процентами - 937 (дев'ятсот тридцять сім) грн. 50 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» (адреса місця знаходження: 07406, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 42649746, IBAN: НОМЕР_4 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 671 (шістсот сімдесят одну) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: О.Ю. Брюховецький