Ухвала від 28.01.2026 по справі 947/21679/23

Номер провадження: 11-кп/813/724/26

Справа № 947/21679/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя - ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_6 ,

представників потерпілої - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

представника цивільного позивача - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_10 в інтересах приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» та обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Київського районного суду м.Одеси від 30 січня 2025 року в рамках кримінального провадження № 12023162480000223, внесеного до ЄРДР 13.02.2023, за обвинуваченням:

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину 2016 року народження, працюючого фізичної особою підприємцем, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України,

установив:

Зміст оскарженого судового рішення

Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_11 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у вигляді обмеження волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Строк відбування призначеного покарання розраховувати з моменту затримання ОСОБА_11 та виконання цього вироку суду.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ЕТАЛОН»:

- на користь ОСОБА_12 матеріальну шкоду в розмірі 12196, 97 грн. та моральну шкоду в розмірі 609, 80 грн.;

- на користь ОСОБА_13 суму страхового відшкодування у розмірі 127 743, 63 грн.

Стягнуто з ОСОБА_11 :

- на користь комунального некомерційного підприємства «Одеська обласна дитяча клінічна лікарня» ООР заподіяну майнову шкоду у сумі 34 905, 80 грн.:

- на користь ОСОБА_12 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.;

- на користь ОСОБА_14 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.;

- на користь ОСОБА_13 реальні збитки, завдані в результаті ДТП, які позивач мусить понести для відновлення свого порушеного права, у розмірі 78 573, 99 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.;

- на користь ОСОБА_9 , що діє в інтересах ОСОБА_13 , понесені процесуальні витрати на правову допомогу у розмірі 33 500 грн;

- на користь Адвокатського бюро «Центр правової допомоги Ілянда» понесені процесуальні витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.;

- на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів на загальну суму 16 212, 40 грн.

Вироком вирішено питанням щодо долі речових доказів.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 12.02.2023 о 19:40 ОСОБА_11 , керуючи засобом підвищеної небезпеки, а саме: технічно справним автомобілем марки «SantaFe», д.н.з. НОМЕР_1 , у темний час доби, при ввімкненому міському електроосвітленні, здійснював рух по горизонтальній прямій ділянці асфальтобетонного покриття вул. Варненської, від вул. Генерала Петрова в напрямку вул. Героїв Крут м. Одеси, де йому потрібно було виконати маневр повороту ліворуч на вул. Героїв Крут. В цей же час по вул. Варненській, в зустрічному напрямку, керуючи технічно справним автомобілем марки «Hyundai-Sonata», д.н.з. НОМЕР_2 , рухався водій ОСОБА_15 , який перевозив в якості пасажирів малолітню ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що перебувала у транспортному засобі без використання дитячої утримуючої системи, що дає змогу пристебнути дитину за допомогою ременів безпеки та її матір ОСОБА_12 , не забезпечивши безпеку її перевезення шляхом не пристебнутого ременя безпеки.

Під'їжджаючи до перехрестя з вул. Героїв Крут, водій ОСОБА_11 не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, почав виконувати маневр повороту ліворуч, виїхавши на зустрічну смугу руху, не надав переваги в русі автомобілю марки «Hyundai-Sonata», д.н.з. НОМЕР_3 , та допустив з ним зіткнення.

Своїми діями водій ОСОБА_11 , порушив вимоги п. 1.5; підпункт «б» п. 2.3; п.10.1 та 16.6 ПДР України.

Внаслідок зіткнення транспортних засобів, малолітньому пасажиру автомобіля марки «Hyundai-Sonata», д.н.з. НОМЕР_2 , гр. ОСОБА_16 причинені тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості у вигляді закритої черепно-мозкової травми у формі забою головного мозку легкого ступеню, закритого перелому зовнішньої пластинки лобної кістки праворуч, підшкірно-підапоневротичної гематоми лобної ділянки праворуч, саден обличчя.

Водій автомобіля «Hyundai-SantaFe», д.н.з. НОМЕР_4 , мав технічну можливість запобігти зіткнення з автомобілем марки «Hyundai- Sonata», д.н.з. НОМЕР_5 , шляхом виконання вимог п.п. 10.1 та 16.6 ПДР України.

Дії водія автомобіля марки «Hyundai-SantaFe», д.н.з. НОМЕР_4 , не відповідали вимогам п.п. 10.1 та 16.6 ПДР України, які в даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку. За таких обставин, своїми діями ОСОБА_11 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.286 КК України, за кваліфікуючими ознаками - порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи апелянтів, заперечення на них

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Еталон», не оскаржуючи вирок у частині призначення покарання обвинуваченому, в апеляційній скарзі просило вирок Київського районного суду м.Одеси від 30.01.2025 в частині цивільного позову ОСОБА_13 скасувати.

В обґрунтування скарги представник ОСОБА_10 зазначив, що:

- місцевим судом не враховано та не застосовано норму спеціального закону, а саме положення ст.36 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»;

- вимога ОСОБА_13 про стягнення суми страхового відшкодування у розмірі 127 743,63 грн (яка включає ПДВ на запасні частини та матеріали) є незаконною та безпідставною, адже вартість відновлювального ремонту транспортного засобу (з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та з вирахуванням ПДВ у розмірі 13 630,18 грн) становить 114 113,45 грн., а не 127 743,63 грн.

В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_11 ставиться питання про скасування вироку Київського районного суду м.Одеси від 30.01.2022, ухвалення нового вироку, яким призначити ОСОБА_11 покарання у вигляді штрафу 51 000 грн, з позбавленням права керування на 1 рік. Цивільний позов ОСОБА_17 до ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_17 10 000 грн моральної шкоди та 1 000 грн. судових витрат. Цивільний позов ОСОБА_18 до ОСОБА_11 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_17 10 000 грн моральної шкоди та 1 000 грн. судових витрат. В решті позовних вимог відмовити.

Скарга обґрунтована тим, що:

- судом порушені процесуальні норми, а саме: проігноровано клопотання про виклик та визнання обов'язкової явки позивача ОСОБА_13 , про повторний виклик експертів; суд, не заслухавши думки учасників провадження, прийняв рішення про закінчення розгляду справи по суті та перейшов до судових дебатів, позбавивши сторону захисту можливості спростувати викладені в обвинувальному акті обставини; при допиті законного представника потерпілої ОСОБА_17 не були встановлені всі обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності, а також цивільних позовів. Судом при обранні кримінального покарання не враховано висновок експерта, що водій автомобіля «Hyundai- Sonata» рухався з перевищенням швидкості, а саме 46 км/год, при діючому обмеженні 30 км/год, що свідчить про порушення ОСОБА_15 ПДР, а також не враховано порушення порядку перевезення дитини в автомобілі, що свідчить про грубу необережність потерпілої сторони;

- вирок суду за своєю тяжкістю не відповідає тяжкості вчиненого правопорушення через надмірну жорсткість, оскільки судом фактично було застосовано найтяжче покарання з можливих та передбачених санкцією ч.1 ст.286 КК України;

-задоволений розмір моральної шкоди по 100 000 грн на потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 є необґрунтованим, не підтвердженим та таким, що призводить до необґрунтованого збагачення за рахунок обвинуваченого;

- вимоги ОСОБА_13 про стягнення з ОСОБА_11 матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованими, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо відновлення автомобіля та використання для цього нових запчастин, тому відповідач має право вимагати врахування зношеності майна, а також судом проігноровано, що ОСОБА_13 ніколи не отримувала посвідчення водія та на праві власності володіє більш ніж 20 автомобілями, тобто заподіяння будь-якого роду страждань, пов'язаних з неможливістю використовувати власний автомобіль за призначенням, є надуманим та необґрунтованим. Така вимога є нічим іншим як спробою збагатитись за рахунок обвинуваченого;

- вирішуючи цивільний позов прокурора, суд не звернув увагу на положення п.24.1 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та не врахував, що належним відповідачем у даному випадку - є страхова компанія, а не обвинувачений, цивільно-правова відповідальність якого застрахована;

- судові витрати стягнуто без врахування принципу пропорційності, вказані витрати є необґрунтованими, належним чином не підтверджені та не доведено їх необхідність та неминучість. Судом не була врахована позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 05.06.2018 у справі №904/8308/17;

- вирок суду в частині накладеного покарання не буде відповідати меті покарання обвинуваченого в частині його виправлення, а в частині цивільного позову вирок суду покладає на обвинуваченого надмірний тягар відшкодування.

На апеляційну скаргу ОСОБА_11 представник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_14 та ОСОБА_12 надав суду заперечення, в яких просить відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на її необґрунтованість, а також законність і вмотивованість оскаржуваного судового рішення.

В запереченнях прокурор просив залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_11 та ПАТ «СК «Еталон». Зазначив, що місцевим судом враховано не визнання ОСОБА_11 своєї вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, відсутність обставини, що пом'якшують його покарання (зокрема ОСОБА_11 не надав матеріальної допомоги потерпілій, в його діях не має щирого каяття). Обов'язок страхової компанії відшкодувати шкоду, завдану в результаті ДТП, встановлений статтями 23, 1187 ЦК України, а її розмір доведений висновком експерта.

Позиції учасників апеляційного провадження

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та страхової компанії, просила залишити їх без задоволення, а вирок без змін.

Представники потерпілої ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та представник цивільного позивача ОСОБА_9 заперечували проти апеляційних скарг обвинуваченого та представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон».

27 січня 2026 року, до початку судового засідання, яке призначене на 28 січня 2026 року об 11 год. 00 хв., на адресу апеляційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_19 , в якому він просив перенести розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із перебуванням обвинуваченого ОСОБА_11 на стаціонарному лікуванні. Будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин до клопотання захисником не долучено.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28.01.2026 року вказане клопотання залишено без задоволення.

Згідно з ч.4 ст.401 КПК України обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Колегія суддів наголошує на тому, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_11 не містить вимоги про перегляд вироку суду першої інстанції за його обов'язкової участі, в апеляційних скаргах не ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого, участь захисника при розгляді вказаного кримінального провадження також не є обов'язковою.

Положеннями ч.4 ст.405 КК України встановлено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Приймаючи до уваги той факт, що в даному випадку участь сторін кримінального провадження є необов'язковою, а обвинувачений та його захисник належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, не надали доказів щодо поважності причин своєї неявки, при цьому інші учасники кримінального провадження наполягали на розгляді апеляційних скарг за відсутності обвинуваченого та його захисника, які вчиняють умисні дії, спрямовані на затягування розгляду справи, апеляційний суд, вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутності сторони захисту.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційних скаргах, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_11 , надав юридичну оцінку його діям, дослідив і відповідно оцінив зібрані у кримінальному провадженні докази та у відповідності з вимогами норм КК України кваліфікував дії ОСОБА_11 за частиною 1 статті 286 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Обвинувачений ОСОБА_11 у своїй апеляційній скарзі просив оскаржений вирок скасувати, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, а також неповноту судового розгляду.

Апеляційний суд зазначає, що статтями 412, 415 КПК України встановлений вичерпний перелік підстав для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_11 не навів жодних підстав, передбачених ст.412 КПК України, які свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Під час апеляційного розгляду апеляційним судом також не встановлено обставин, які свідчать про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили, або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Таким чином вимоги апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 щодо скасування апеляційним судом обвинувального вироку не відповідають положенням статті 415 КПК України.

Дослідивши оскаржуваний вирок суду першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, аналізу та належної правової оцінки наявних в матеріалах кримінального провадження доказів дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Так, відповідно до оскарженого вироку суду першої інстанції вина обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні злочину, за який його визнано винуватим, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, зокрема:

- показаннями представника потерпілої ОСОБА_20 , яка пояснила суду, що 12 лютого 2022 року приблизно о 19:30 вона перебувала в транспортному засобі марки Hyundai Sonata, яким керував ОСОБА_15 . Крім неї, в автомобілі також перебувала її неповнолітня дитина, що сиділа на задньому сидінні за водієм, тоді як вона займала місце переднього пасажира. ОСОБА_20 зазначила, що того вечора вони поверталися додому після святкування дня народження в торговельному центрі "Острів". За її словами, водій дотримувався встановлених Правил дорожнього руху, рухався на невеликій швидкості, оскільки дитина почувалася погано. Приблизно на перехресті вулиць Варненської та Терешкової сталося зіткнення з автомобілем марки Hyundai Santa Fe під керуванням обвинуваченого ОСОБА_11 . Зі слів ОСОБА_20 , момент зіткнення вона не помітила, оскільки в цей час діставала кошти зі своєї сумки. Проте одразу після удару вона почула плач дитини, усвідомила, що сталася дорожньо-транспортна пригода, і почала з'ясовувати стан дитини. ОСОБА_20 повідомила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона отримала тілесні ушкодження, зокрема забій голови, а її дитина вдарилася головою. Це потребувало негайного звернення до медичних закладів. Потерпілі були госпіталізовані до дитячої лікарні на Слобідці. ОСОБА_20 наголосила, що, на її думку, обвинувачений ОСОБА_11 порушив Правила дорожнього руху, здійснивши маневр, який спричинив небезпечну ситуацію та призвів до ДТП. Вона також додала, що їх автомобіль рухався своєю смугою, не виїжджаючи на зустрічну смугу або розмітку. Після події ОСОБА_11 , за словами ОСОБА_20 , залишився на місці пригоди та не намагався ухилятися від відповідальності. Через деякий час він відвідав їх у лікарні, запропонував матеріальну компенсацію в розмірі 20 000 гривень, однак ця сума, на думку ОСОБА_20 , була недостатньою для покриття матеріальних збитків та моральної шкоди. ОСОБА_20 вважає, що дії ОСОБА_11 безпосередньо спричинили дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої вона та її дитина зазнали як фізичних, так і моральних страждань. Вона вимагає справедливого розгляду справи, притягнення обвинуваченого до відповідальності та відшкодування завданих збитків.;

- показаннями свідка ОСОБА_15 , який повідомив суду, що 12 лютого 2023 року він забирав ОСОБА_21 та дитину з ТЦ "Острів". Їхав автомобілем Hyundai Sonata спокійно, без перевищення швидкості. Під'їжджаючи до перехрестя вулиць Варненської та Терешкової, побачив, що загорілося зелене світло світлофора, і почав набирати швидкість. Через кілька метрів автомобіль Hyundai Santa Fe, яким керував ОСОБА_11 , раптово здійснив поворот ліворуч, що призвело до зіткнення. ОСОБА_15 підкреслив, що зіткнення відбулося на правій смузі руху для Hyundai Santa Fe, а автомобілі зіткнулися кутами. У результаті ДТП тілесні ушкодження отримала дитина, яка перебувала в Hyundai Sonata. Свідок зазначив, що після зіткнення намагався дістати дитину з автомобіля, але не пам'ятає, чи була вона пристебнута ременями безпеки. За його словами, він одразу звернув увагу на пошкодження та стан постраждалих. ОСОБА_15 уточнив, що автомобіль Hyundai Sonata не виїжджав за межі своєї смуги руху та дотримувався правил дорожнього руху. Свідок також підтвердив, що в момент аварії він не здійснював жодних маневрів, які могли б спричинити зіткнення. У своїх показаннях ОСОБА_15 зазначив, що після аварії ОСОБА_11 пропонував допомогу, зокрема відвідував потерпілих у лікарні, але це сталося через тиждень після інциденту. За словами свідка, ОСОБА_11 також пропонував грошову компенсацію для врегулювання ситуації.;

-показаннями експерта ОСОБА_22 , який повідомив суду, що визначення характеру травм, їхнього механізму та обставин отримання можливе лише в межах судово-медичної або автотехнічної експертизи. Він також наголосив, що не є членом комплексної експертної комісії та діяв у межах власної компетенції. ОСОБА_22 зазначив, що травми могли бути спричинені внаслідок зіткнення транспортних засобів 12.02.2023 року. Експерт заперечив можливість того, що ушкодження були отримані через падіння потерпілої з висоти власного зросту, оскільки такі дані у нього відсутні. У ході допиту ОСОБА_22 підтвердив, що його висновки узгоджуються з обставинами справи та медичними даними, а травми потерпілої повністю відповідають описаним у висновку експертизи.

-протоколом огляду місця дорожньо-транспортної події від 12.02.2023 року з ілюстрованою фото таблицею та схемою, відповідно до якого, останній містить детальний опис обставин ДТП, яка сталася за участю обвинуваченого ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_14 . У протоколі задокументовано розташування транспортних засобів, сліди гальмування, уламки, сліди удару та інші матеріальні докази, що відображають механізм зіткнення та його наслідки. Протокол містить ілюстровану фото таблицю та схему, які відображають реальну картину події. На фотоматеріалах зафіксовано місце події, характерні пошкодження транспортних засобів, а також обставини, що свідчать про інтенсивність зіткнення та можливий механізм отримання тілесних ушкоджень потерпілою. Схема місця ДТП відображає траєкторії руху транспортних засобів, точки їхнього зіткнення та розташування об'єктів, що мають доказове значення.;

- медичною довідкою № 2170 від 12.02.2023 року, відповідно до якої у потерпілої ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлений діагноз: закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, лінійний передом лобної кістки.;

- висновком експерта № 23-1036 від 23.03.2023 року, за результатами проведення автотехнічної експертизи технічного стану автомобіля з ілюстрованою фото - таблицею, відповідно до якого на момент експертного огляду, а відповідно і на момент ДТП, рульове управління, гальмова система та ходова частина автомобіля марки «HYUDAI SANTE FE», номерний знак НОМЕР_6 , перебували у працездатному стані й могли виконувати задані функції при керуванні автомобілем, а отже були відсутні технічні несправності на досліджуваному автомобілі, які могли б привести до втрати курсової стійкості та керованості даного транспортного засобу. Оскільки на досліджуваному автомобілі «HYUDAI SANTE FE», номерний знак НОМЕР_6 були відсутні технічні несправності рульове управління, гальмова система та ходова частини), які б могли привести до втрати курсової стійкості й керованості даного транспортного засобу, то питання: «Якщо є, то яка причина їх виникнення та як вони могли вплинути на управління автомобілем дорожній ситуації, яка склалася?», та «Чи мав водій можливість виявити їх перед виїздом заздалегідь до скоєння ДТП?» не вирішувалось.;

-висновком експерта № 23-1037 від 23.03.2023 року, за результатами проведення автотехнічної експертизи технічного стану автомобіля з ілюстрованою фото - таблицею, відповідно до якого на момент експертного огляду, а відповідно і на момент ДТП, рульове управління, гальмова система та ходова частина автомобіля марки «HYUDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , перебували у працездатному стані й могли виконувати задані функції при керуванні автомобілем, а отже були відсутні технічні несправності на досліджуваному автомобілі, які могли б привести до втрати курсової стійкості та керованості даного транспортного засобу. Оскільки на досліджуваному автомобілі «HYUDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 були відсутні технічні несправності рульове управління, гальмова система та ходова частини), які б могли привести до втрати курсової стійкості й керованості даного транспортного засобу, то питання: «Якщо є, то яка причина їх виникнення та як вони могли вплинути на управління автомобілем дорожній ситуації, яка склалася?», та «Чи мав водій можливість виявити їх перед виїздом заздалегідь до скоєння ДТП?» не вирішувалось.;

-висновком експерта № 23-1035 від 28.03.2023 року, за результатами проведення транспортно-трасологічної експертизи механізму зіткнення автомобілів з ілюстрованою фото - таблицею, відповідно до якого первинний контакт мав місце передньою частиною автомобіля марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 з передньою частиною автомобіля марки «HYUDAI SANTE FE», номерний знак НОМЕР_6 , при цьому в момент первинного контакту кут між поздовжніми висями автомобілів був 165+_5 градусів (відлічується від поздовжньої осі автомобіля HYUDAI SANTE FE», номерний знак НОМЕР_6 до поздовжньої осі автомобіля марки HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 проти годинникової стрілки). Приблизне взаємне положення зазначених транспортних засобів у момент їх первинного контактування наведене на масштабній схемі прикладеної до висновку. Оскільки на експерте дослідження схема огляду місця ДТП та матеріали справи не надавались, тому встановити експертним шляхом місце зіткнення та розташування автомобіля марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 з автомобілем марки «HYUDAI SANTE FE», номерний знак НОМЕР_6 на проїжджій частині дороги не представляється можливим.;

-висновком експерта № 392 від 12.05.2023 року, за результатами проведення судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_14 , відповідно до якого у останньої виявлені наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у формі забою головного мозку легкого ступеню, закритий передом зовнішньої пластинки лобної кістки праворуч, підшкірно-підапоневротична гематома лобної ділянки праворуч, садна обличчя. Перелічені ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів, якими могли бути частини салону автомобіля в умовах ДТП (зіткнення з транспортних засобів). Враховуючи дані медичної документації слід вважати, що ушкодження виникли незадовго до звернення ОСОБА_14 за медичною допомогою, тобто могли бути спричинені 12.02.2023 року. Зазначені ушкодження не були небезпечними для життя та являють собою єдиний нерозривний комплекс закритої черепно-мозкової трави і тому оцінюються в сукупності, як такі, що викликали тривалий розлад здоров'я строком понад трьох тижнів (більше ніж 21 день). За цим критерієм відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.;

-протоколом огляду предмету від 10.03.2023 року з ілюстрованою фото - таблицею та додатком у вигляді електронного носія інформації, відповідно до якого предметом огляду є відеозаписи з камер зовнішнього відео спостереження, розташованих на стовпі на перехресті вул. Варненська та вул. Героїв Крут у місті Одесі. Згідно з протоколом, в рамках огляду було зафіксовано обставини, що мають безпосереднє відношення до дій, вчинених обвинуваченим, а також події, що сталися під час та після зіткнення транспортних засобів. Протокол містить ілюстровану фото таблицю та схему, що надають візуальне уявлення про місце розташування камер відеоспостереження та об'єкти, що потрапили в поле їх зору під час інциденту. Окрім того, до протоколу додано електронний носій інформації з відеофайлами, які містять записи з камер зовнішнього спостереження, що дозволяють здійснити відтворення ключових моментів дорожньо-транспортної події. Відеозаписи документують момент зіткнення автомобіля обвинуваченого, ОСОБА_11 , з транспортним засобом у якій перебувала потерпіла ОСОБА_14 . Зафіксовано точний час та місце зіткнення, а також динаміку події, що дає можливість зрозуміти послідовність дій учасників ДТП. Записи чітко відображають рух обох транспортних засобів на момент інциденту, що дає можливість експертно оцінити механізм ДТП. Зокрема, на відео видно, як автомобіль, яким керував обвинувачений, порушуючи правила дорожнього руху, змінює смугу руху, що призводить до зіткнення з транспортним засобом, у якому перебувала потерпіла. Таким чином, відео надає беззаперечне підтвердження того, що порушення правил дорожнього руху обвинуваченим стало основною причиною ДТП. Запис показує, як автомобіль обвинуваченого різко наближається до іншого транспортного засобу, не дотримуючись відповідної дистанції для безпечного руху. Крім того, видно, що обвинувачений змінив смугу руху без дотримання необхідних правил. Відеозаписи допомагають встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями обвинуваченого і наслідками ДТП. Зокрема, чітко видно, як порушення правил дорожнього руху обвинуваченим стало основною причиною дорожньо-транспортної події. Таким чином, відеозаписи з камер зовнішнього відеоспостереження є важливим і об'єктивним доказом у справі, оскільки вони підтверджують обставини, викладені в обвинувальному акті, зокрема, порушення обвинуваченим правил дорожнього руху та його дії, що призвели до ДТП.;

-листом з КУ «СМЕП» ОМР від 24.04.2023 року на запит слідчого, відповідно до якого надано режим роботи світлофорного об'єкту, розташованого на перехресті вулиць Варненська - Героїв Крут. Також надано паспорті дані станом на 12.02.2023 року у період часу з 19:30 год., по 20:00 год. Інформації про несправності світлофорного об'єкту на момент скоєння ДТП не надходило.;

-висновком експертів № 23-2032 від 17.05.2023 року, за результатами проведення комп'ютерно-технічної та автотехнічної експертизи механізму зіткнення автомобілів з ілюстрованою фото - таблицею з використанням електронного носія інформації, відповідно до якого: Швидкість руху автомобіля марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , при його русі безпосередньо перед зіткненням, була приблизно 42.1 км/г.; Швидкість руху автомобіля марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , при його русі безпосередньо перед зіткненням, була приблизно 24.3 км/г.; Водій автомобіля марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 мав технічну можливість запобігти зіткнення з автомобілем марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , шляхом виконання вимог п.п.10.1. та 16.6 «Правил дорожнього руху України». Дії водія автомобіля марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , не відповідали вимогам п.п.10.1 та 16.6 «Правил дорожнього руху України», які в даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку.; Водій автомобіля марки HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , не мав технічну можливість запобігти зіткнення з автомобілем марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , шляхом виконання вимог п.12.3 «Правил дорожнього руху» України. В діях водія автомобіля марки HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , невідповідностей вимогам «Правил дорожнього руху України», які у даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку, не вбачається.;

-висновком експерта № 23-3244 від 27.06.2023 року, за результатами проведення автотехнічної експертизи механізму зіткнення автомобілів з ілюстрованою фото - таблицею, відповідно до якого Водій автомобіля марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , мав технічну можливість запобігти зіткнення з автомобілем марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , шляхом виконання вимог п.п.10.1. та 16.6 «Правил дорожнього руху України». Дії водія автомобіля марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , не відповідали вимогам п.п.10.1 та 16.6 «Правил дорожнього руху України», які в даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку.; Водій автомобіля марки HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , не мав технічну можливість запобігти зіткнення з автомобілем марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , шляхом виконання вимог п.п.12.3 та 12.9 (б). «Правил дорожнього руху» України. В діях водія автомобіля марки HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , вбачаються невідповідності вимогам п.12.9(б) Правил дорожнього руху України, однак невідповідностей вимог ПДР, які в даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку, не вбачається.

- висновком № 181 від 30.07.2024 року, за результатами проведення комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи, відповідно до якого на підставі даних комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи за фактом ДТП, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , даних матеріалів справи, наданої медичної документації на її ім?я, відповідно до поставлених питань судово-медична експертна комісія прийшла до наступних підсумків: «І. Чи могли бути отримані ОСОБА_18 тілесні ушкодження у випадку перевезення її за допомогою дитячої утримуючої системи? У дитини ОСОБА_14 мали місце наступні тілесні ушкодження: - закрита черепно-мозкова травма у формі забою головного мозку легкого ступеню, закритий перелом лобної кістки праворуч, підшкірно-підапоневротична гематома лобної ділянки праворуч, садна обличчя. Дані тілесні ушкодження могли утворитись від впливу тупого твердого предмету (у тому числі при ударі о такі предмети), тобто, не виключається утворення ушкоджень в умовах ДТП 12.02.2023 року, як вказано у матеріалах провадження та медичних документах - при ударі головою о переднє сидіння в момент зіткнення автомобілів. Тілесні ушкодження у ОСОБА_14 утворились практично одночасно, і є єдиним комплексом закритої черепно-мозкової травми. Комісія експертів вважає необхідним зазначити, що у даному випадку є доцільним додатково дослідити характер перелому лобної кістки, та за результатами такого дослідження уточнити ступень тяжкості тілесних ушкоджень. 2. Чи могли бути отримані ОСОБА_23 , тілесні ушкодження у випадку використання ременів безпеки без утримуючої системи? 3. Чи могли вказані тілесні ликодження отримані ОСОБА_24 внаслідок удару об задню частину крісла водія автомобіля «Hyundai-Sonata» державний номерний знак НОМЕР_2 ? Утворення тілесних ушкоджень в умовах ДТП при ударі головою о задню частину крісла водія не виключаеться; що стосується можливого використання різних засобів безпеки (у тому числі ременів безпеки), то точно спрогнозувати їх вплив на утворення тілесних ушкоджень у даному випадку не є можливим; однак, треба зазначити, що використання засобів безпеки суттєво зменшує ризик отримання важких гілесних ушкоджень. 4. Чи могли вказані тілесні ушкодження бути отримані незадовга до ДТП внаслідок падіння на дитячому майданчику? Даних про травмування дитини до моменту ДТП в матеріалах провадження та медичних документах не мається. 5. На скільки точно можливо встановити час заподіяння тілесних ушкоджень у дитини ОСОБА_18 , які утворились не задовго до моменту виклики карети ШМД. (для більш точної відповіді необхідно уточнювати час надходження виклику про травмування дитини за картою виїзду ШМД). 6 Об яку саме частину салону автомобіля «Hyundai-Sonata», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_18 могла отримати вказані тілесні ушкодження? Отримати тілесні ушкодження дитина ОСОБА_18 , могла в разі впливу тупих твердих предметів в тому числі й при ударі о такі, якими могла бути спинка та підголовник переднего сидіння. 7. Чи були вказані тілесні ушкодження отримані ОСОБА_24 під час використання ременів безпеки або дитячої утримуючої системи? Експертних даних про використання або не використання ременів безпеки у даному випадку у розпорядженні експертів не мається. 8. Чи є у ОСОБА_18 тілесні ушкодження, які могли бути отримані внаслідок використання ременя безпеки або дитячої утримуючої системи? 9. Чи могла з фізіологічної точки зору ОСОБА_23 вдаритись об крісло водія у випадку використання ременів безпеки або дитячою утримуючої системи при фронтальному ударі? Дані питання у викладеній редакції вирішені бути не можуть, оскільки потребують теоретичного прогнозування, для якого у розпорядженні експертів немає відповідних методик. 10. Чи можна в критичній формі стверджувати, що ОСОБА_18 перевозилась в салоні автомобіля без використання ременів безпеки? Вирішення даного питання у поставленій редакції вихолить за межі компетенції експертів, і остаточно вирішується слідством та судом з урахуванням усіх матеріалів справи. 11. Чи могли вказані тілесні ушкодження ОСОБА_18 утворитись за інших обставин ніж ДТП? Об?єктивних даних про травмування дитини за інших обставин (не в умовах ДТП), у наданих матеріалах справи не мається. 12. Чи могли вказані тілесні ушкодження отримані внаслідок падіння ОСОБА_18 з висоти власного зросту на тверду поверхню, як то резинова поверхня дитячого грального майданчику? Утворення тілесних ушкоджень у дитини ОСОБА_18 внаслідок одноразового самовільного падіння із положення стоячи на площину, а саме на гумове покриття майданчику можна виключити. 13. Чи сприяло перевищення швидкості водієм автомобіля «Hvundai-Sonata», державний номерний знак НОМЕР_2 , збільшенню тяжкості тілесних ушкоджень? Швидкість руху автомобіля Hyundai-Sonata ВH6482ОН, при його русі безпосередньо перед, зіткненням, була приблизно 42.1 км/г. Водій автомобіля Hyundai-Sonata р/н ВH6482ОН не мав технічну можливість запобігти настання даної події шляхом виконання вимог п.п. 12.3 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля Hyundai-Sonata р/н НОМЕР_7 вбачаються невідповідності вимогам вимог п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, однак невідповідностей вимогам ПДР, які у даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв?язку, не вбачається. Неможливо надати відповідь у повному обсязі на дане питання, так як підсумки базуються на об?єктивних даних і не можуть бути дані у вірогідній формі. 14. Чи могли вказані тілесні ушкодження отримані потерпілою ОСОБА_18 безпосередньо перед зіткнення автомобілів, внаслідок удару головою об елементи салону автомобіля марки «Hyundai-Sonata», державний номерний знак НОМЕР_2 , через застосування водієм ОСОБА_15 екстреного гальмування»? Об?єктивних експертних даних про екстрене гальмування водієм автомобілю «Hyundai-Sonata», державний номерний знак НОМЕР_2 , в матеріалах провадження не міститься.

У своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_11 посилався на те, що судом першої інстанції проігноровано клопотання про виклик та визнання обов'язкової явки позивача ОСОБА_13 та про повторний виклик експертів, що спростовується матеріалами справи.

Так, відповідно до матеріалів справи захисник ОСОБА_25 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про визнання явки позивача обов'язковою (т.2 а.с. 17).

Вказане клопотання було розглянуто судом першої інстанції у судовому засіданні від 07.03.2024 року, відповідно до якого представник цивільного позивача ОСОБА_13 - адвокат ОСОБА_9 заперечував проти клопотання сторони захисту та судове засідання було відкладене на іншу дату (.2 а.с. 21-22).

14.03.2024 року у судовому засіданні адвокат ОСОБА_9 повідомив суд першої інстанції про те, що його довірительниця належним чином повідомлена про дату та час судового розгляду і не бажає приймати участь у судовому розгляді (т. 2 а.с. 24-26).

Частиною 1 ст. 326 КПК України визначено, що цивільний позов може бути розглянутий за відсутності цивільного позивача, його представника чи законного представника, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний відповідач повністю визнав пред'явлений позов.

Так, в ході судового розгляду цивільний позивач ОСОБА_13 була представлена своїм представником - адвокатом ОСОБА_9 , у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку про можливість проведення судового розгляду за відсутності цивільного позивача ОСОБА_13 .

Відповідно до матеріалів справи 20.03.2024 року на адресу суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_25 про виклик експерта для роз'яснення його висновку (т. 2 а.с. 27-28).

Вказане клопотання було розглянуто судом та у судовому засіданні від 18.04.2024 року був допитаний експерт ОСОБА_22 (т. 2 а.с. 30-31), за результатами допиту якого, за клопотанням сторони захисту, з урахуванням думки інших учасників кримінального провадження, судом було призначено комплексну судово-медичну та автотехнічну експертизу (т. 2 а.с. 62-66), на підставі чого КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» судово-медичною експертною комісією був складений висновок №181 від 29.05.2024 року (т. 2 а.с. 86-105), який був досліджений судом під час судового розгляду (т. 2 а.с. 113-114).

Клопотання сторони захисту про повторний виклик експертів матеріали справи не містять, натомість у своєму клопотання від 26.11.2024 року обвинувачений ОСОБА_11 просив суд першої інстанції відкласти розгляд справи на іншу дату та надати йому можливість вивчити висновок експерта та отримати консультацію спеціаліста з медичною освітою з приводу змісту висновку (т. 2 а.с. 149), у задоволенні якого судом було відмовлено (т. 2 а.с. 150-151).

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого з огляду на те, що висновок КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» №181 датований 29.05.2024 року та був досліджений судом 09.08.2024 року, в свою чергу обвинуваченим таке клопотання було подане лише 26.11.2024 року.

Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_11 на те, що суд першої інстанції, не заслухавши думки учасників провадження, прийняв рішення про закінчення розгляду справи по суті та перейшов до судових дебатів, позбавивши сторону захисту можливості спростувати викладені в обвинувальному акті обставини, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Із журналу судового засідання від 26.11.2024 року убачається, що суд першої інстанції з'ясував думку учасників кримінального провадження про можливість завершення судового слідства, щодо чого сторони не заперечували та будь-яких доповнень не мали. В подальшому суд суд завершив стадію з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами та перейшов до судових дебатів, однак судові дебати не були розпочаті за клопотанням сторони захисту, яка заявила про необхідність підготовки до судових дебатів (т. 2 а.с. 150-151).

24.01.2025 року суд першої інстанції перейшов до судових дебатів, проти чого учасники кримінального провадження не заперечували та не звертались до суду із клопотаннями про поновлення судового слідства (т. 2 а.с. 153-154).

Колегія суддів у цьому контексті також звертає увагу на положення ч. 5 ст. 364 КПК України, якими передбачена можливість повернення до вже завершеної стадії судового процесу лише для відновлення з'ясування обставин, установлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами, якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази.

Будь-яких нових доказів учасниками судового розгляду суду першої інстанції надано не було, у зв'язку з чим після завершення судових дебатів сторони обмінялись репліками та перед останнім словом обвинуваченого було оголошено перерву.

Посилання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_11 на те, що при допиті законного представника потерпілої ОСОБА_17 не були встановлені всі обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

З матеріалів судової справи убачається, що в судовому засіданні в ході допиту законного представника потерпілої було встановлено, що остання не пам'ятає чи була ОСОБА_18 пристебнута ременями безпеки, чи ні. У зв'язку з чим в подальшому було задоволено клопотання сторони захисту на допитано експерта ОСОБА_22 , яким було роз'яснено висновки раніше наданої ним судово медичної експертизи. Після допиту законного представника та експерта судом першої інстанції було задоволено клопотання сторони захисту про призначення комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи.

Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції були встановлені всі обставини кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_11 , та створено необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, зберігаючи при цьому об'єктивність та неупередженість.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_11 у поданій ним апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не надав стороні захисту можливості подати клопотання про допит потерпілої ОСОБА_14 , чим порушив його право на захист, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 26 КПК України визначено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Так, обвинувачений сам зазначає, що сторона захисту не наполягала на особистому допиті малолітньої потерпілої ОСОБА_14 , апеляційна скарга не містить будь-якого обґрунтування того, які саме обставини перешкодили звернутись до суду із таким клопотанням.

Твердження апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 про те, що водій автомобіля «Hyundai- Sonata» рухався з перевищенням швидкості, а саме 46 км/год, та порушив вимоги ПДР спростовуються матеріалами справи, зокрема висновками експертів.

Так, відповідно до висновку проведення комп'ютерно-технічної та автотехнічної експертизи механізму зіткнення автомобілів № 23-2032 від 17.05.2023 року, швидкість руху автомобіля марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , при його русі безпосередньо перед зіткненням, була приблизно 42.1 км/г. В діях водія автомобіля марки HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , невідповідностей вимогам «Правил дорожнього руху України», які у даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку, не вбачається.

Висновоком експерта № 23-3244 від 27.06.2023 року, за результатами проведення автотехнічної експертизи механізму зіткнення автомобілів встановлено, що водій автомобіля марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , мав технічну можливість запобігти зіткнення з автомобілем марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , шляхом виконання вимог п.п.10.1. та 16.6 «Правил дорожнього руху України». Дії водія автомобіля марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , не відповідали вимогам п.п.10.1 та 16.6 «Правил дорожнього руху України», які в даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку. В той час як водій автомобіля марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , не мав технічну можливість запобігти зіткнення з автомобілем марки «HYUNDAI SANTAFE», номерний знак НОМЕР_6 , шляхом виконання вимог п.п.12.3 та 12.9 (б). «Правил дорожнього руху» України. В діях водія автомобіля марки «HYUNDAI SONATA», номерний знак НОМЕР_2 , вбачаються невідповідності вимогам п.12.9(б) Правил дорожнього руху України, однак невідповідностей вимог ПДР, які в даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв'язку, не вбачається.

Висновоком № 181 від 30.07.2024 року, за результатами проведення комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи встановлено, що швидкість руху автомобіля Hyundai-Sonata ВH6482ОН, при його русі безпосередньо перед, зіткненням, була приблизно 42.1 км/г. Водій автомобіля Hyundai-Sonata, р/н НОМЕР_8 , не мав технічну можливість запобігти настання даної події шляхом виконання вимог п.п. 12.3 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля Hyundai-Sonata р/н НОМЕР_7 вбачаються невідповідності вимогам вимог п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, однак невідповідностей вимогам ПДР, які у даному випадку створювали необхідні і достатні умови для настання події і перебували з ним у причинному зв?язку, не вбачається.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що дії водія автомобіля Hyundai-Sonata р/н НОМЕР_7 ОСОБА_15 не перебувають у причинному зв'язку із подією ДТП та спричиненням потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції дослідив вказані докази у кримінальному провадженні із дотриманням засад диспозитивності та безпосередності, в присутності сторін кримінального провадження, врахував всі клопотання учасників судового розгляду стосовно доказів, надав їм відповідну правову оцінку в ухваленому за результатами судового розгляду рішенні та виклав мотиви такої оцінки. З огляду на викадене колегія суддів не знайшла підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_19 про повторне дослідження вказаних доказів.

Крім того, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що відсутність або наявність дитячого автокрісла є фактором, який міг би зменшити тяжкість наслідків, але не виключає провини ОСОБА_11 , оскільки саме порушення ним п.10.1 та 16.6 ПДР створило необхідні та достатні умови для виникнення дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), стало первісною причиною настання шкідливих наслідків та призвело до спричинення тілесних ушкоджень потерпілим.

Відповідно до висновку № 181 від 30.07.2024 року, за результатами проведення комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи на вирішення експертів були поставлені питання: «Чи могли бути отримані ОСОБА_23 , тілесні ушкодження у випадку використання ременів безпеки без утримуючої системи? Чи могли вказані тілесні ушкодження отримані ОСОБА_18 внаслідок удару об задню частину крісла водія автомобіля «Hyundai-Sonata», державний номерний знак НОМЕР_2 ?». Експертами було встановлено, що утворення тілесних ушкоджень в умовах ДТП при ударі головою о задню частину крісла водія не виключається, що стосується можливого використання різних засобів безпеки (у тому числі ременів безпеки), то точно спрогнозувати їх вплив на утворення тілесних ушкоджень у даному випадку не є можливим.

Причиною ДТП, внаслідок якої потерпілій ОСОБА_14 заподіяно тілесних ушкоджень, стало порушення ОСОБА_11 зазначених вище правил безпеки дорожнього руху. Імовірна протиправність дій потерпілих не виключає винуватості обвинуваченого. Адже незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди водій зобов'язаний був дотримуватись ПДР. Аналогічні висновки викладені у постанові ВС від 26.05.2020 у справі № 523/12810/15-к.

Таким чином, об'єктивних даних, які б вказували на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону та неповноту судового розгляду, в ході апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції не встановлено.

Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Санкція ч.1 ст.286 КК України передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робот на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_11 , суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є нетяжким злочином, який характеризується необережною формою вини; характеристику особи обвинуваченого, який раніше не судимий, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також його поведінку після ДТП, яка полягала у не вжитті достатніх заходів для надання потерпілій першої допомоги.

На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_11 покарання у виді обмеження волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).

Так, обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту, що вчинено джерелом підвищеної небезпеки, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів, хоча він і належить до таких, що вчинені з необережності, але необережна форма вини стосується тільки настання наслідків, у даному випадку спричиненні потерпілій тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

Також, колегія суддів звертає увагу на ставлення обвинуваченого до наслідків вчиненого ним кримінального правопорушення, який під час судового розгляду вину не визнавав, щирого жалю не висловлював, у матеріалах кримінальної справи відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений намагався будь-яким чином допомогти потерпілій. Як пояснив у суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 , обвинувачений пропонував потерпілій стороні грошову компенсацію для «врегулювання ситуації» та відвідав потерпілих у лікарні лише через тиждень після ДТП.

Серед іншого суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_11 не сприяв розкриттю кримінального правопорушення, оскільки жодних активних дій для розкриття злочину він не вчиняв. У свою чергу, окрім тієї інформації, яку було отримано в ході проведених слідчих дій, обвинувачений не повідомив жодних інших відомостей.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що під час апеляційного розгляду не були встановлені будь-які інші дані про особу обвинуваченого, окрім тих, які були враховані судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_11 виду та розміру основного та додаткового покарання.

В свою чергу апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_11 , грубо порушуючи Правила дорожнього руху, створив серйозну загрозу життю і здоров'ю його учасників, проявивши байдуже ставлення до життя, здоров'я та безпеки людини, що згідно Конституції України є найвищими соціальними цінностями.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що набуття особою права керування транспортними засобами унормовано Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року № 511). Держава, надаючи це право особі, яка бажає його набути, встановлює перед нею певні умови та зобов'язує їх виконати. Однією з таких умов є обов'язок особи підтвердити свої знання встановлених правил та дотримуватися їх. Виходячи з того, що у національному законодавстві транспортний засіб визнається джерелом підвищеної небезпеки, на водія як особу, яка набула право керування ним, покладається особливий тягар дотримання цих правил.

У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.

На думку апеляційного суду, призначене обвинуваченому ОСОБА_11 покарання у виді обмеження волі на строк три роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк три роки, за своїм видом та розміром буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, тобто таке покарання необхідне з метою забезпечення зміцнення законності, сприяння запобігання кримінальним правопорушенням, виховання у дусі точного та неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, свобод, честі й гідності інших громадян, а також відповідальності перед суспільством.

Щодо доводів апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 про необґрунтоване стягнення моральної шкоди на користь потерпілої сторони апеляційний суд зазначає наступне.

Положеннями ч.1 ст.128 КПК України встановлено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 ЦК України).

Відповідно до п.3 Постанови від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди) із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Встановлене Конституцією України та законами України право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, а також одним із засобів захисту порушених цивільних прав та інтересів, які передбачені ст. 16 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див.: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у частинах першій, другій статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, позивач та її дитина зазнали значної емоційної напруги та стресу, дитина - фізичного болю і ушкодження здоров'я, які кваліфіковані судово-медичним експертом як ушкодження середньої тяжкості, складність та тривалість лікування, пов'язані із цим негативні зміни у житті позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перенесення позивачем та малолітньою ОСОБА_14 моральних страждань та існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено судом з урахування засад розумності та справедливості.

Крім того апеляційний суд враховує, що ОСОБА_11 працює фізичною особою-підприємцем, а тому має реальну можливість виплачувати стягнуту моральну шкоду.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691 цс 15 наведено правовий висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей. що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

В рамках справи, що переглядається апеляційним судом за висновком експерта №0906Д/23/1 від 05.07.2023 вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) становить 206 317,62 грн., розмір страхового відшкодуванням (у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні) - 127 743,63 грн.

Відтак різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей. що підлягають заміні, що підлягає стягненню з ОСОБА_11 становить 78 573, 99 грн. (206 317,62 - 127 743,63 = 78 573, 99 грн.).

Відповідно до матеріалів справи (т.2 а.с.73) новий власник автомобіля Hyundai-Sonata, р/н НОМЕР_7 , ОСОБА_26 у своєму клопотанні про скасування арешту з майна зазначила, що автомобіль придбано без будь-яких ушкоджень внаслідок ДТП, авто повністю відновлено. Також до вказаного клопотання долучено копію акту технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційним номер №7747/24/1/002098 від 18.06.2024 року (т. 2 а.с. 80).

Відтак твердження ОСОБА_11 про відсутність у матеріалах справи відомостей щодо відновлення автомобіля та використання для цього нових запчастин є безпідставними.

Відповідно до чинного законодавства, наявність посвідчення водія не є обов'язковою умовою для набуття права власності на транспортний засіб та відсутність у ОСОБА_13 посвідчення водія не спростовує факту порушення майнових прав позивача.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що пошкодження майна, тривалі процедури відновлення транспортного засобу, звернення до страхових компаній, експертів, а також необхідність витрачати час на відновлення прав спричинили ОСОБА_13 постійну нервову напругу та переживання, тому стягнення з обвинуваченого на користь позивача 20 000 грн. моральної шкоди є обґрунтованою та не призведе до безпідставного збагачення останньої за рахунок обвинуваченого.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_11 на те, що суд першої інстанції, вирішуючи цивільний позов прокурора, не врахував, що належним відповідачем у даному випадку - є страхова компанія, а не обвинувачений, цивільно-правова відповідальність якого застрахована, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 цього Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Ураховуючи викладене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам (потерпілим) унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Отже, витрати лікувального закладу на лікування потерпілого від злочину не можуть бути відшкодовані за договором обов'язкового страхування страховою компанією.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-1345цс15.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як особа, яка вчинила злочин, зобов'язаний відшкодувати витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілої.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 124 КПК установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

До таких витрат відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, особа має надати оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного вище Закону).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц, Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/1216/16).

Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року у справі № 127/9918/14-ц (провадження № 61-12700св22)).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Суд першої інстанції стягнув на користь ОСОБА_9 , який діє в інтересах ОСОБА_13 , процесуальні витрати на правову допомогу у розмірі 33 500 грн, а на користь Адвокатського бюро «Центр правової допомоги Ілянда» - 20 000 грн.

По витратам за позовом ОСОБА_13 в акт виконаних робіт та наданих послуг до Договору про надання правничої допомоги від 27.09.2023 та Додаткової угоди №1 від 27.09.2023 (т.2 а.с.131-133) включені «організація направлення судової повістки» 11 разів по 500 грн., що є видом правової допомоги (500 х 11 = 5 500).

Колегія суддів зазначає, що направлення документів сторонам (повісток) не є безпосередньою послугою адвоката (наприклад, консультуванням або складанням позову), а є технічними витратами.

Так, за аналогією - подання процесуальних документів безпосередньо до канцелярії суду не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені у статтях 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», такі дії не потребують спеціальних професійних навиків. А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу (див. ухвалу Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі №9901/264/19 (адміністративне провадження №П/9901/264/19)).

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що «організація направлення судової повістки» не є правовою допомогою та відповідно такі витрати не підлягають стягненню (33 500 - 5 500 = 28 000 грн), в той час як інші види правової допомоги доведені.

Крім того, під час апеляційного розгляду представник цивільного позивача - адвокат ОСОБА_9 звернувся із клопотанням про стягнення процесуальних витрат на правову допомогу у розмірі 23 000 грн. в Одеському апеляційному суді, на підтвердження заявлених вимог ним було долучено копії договору про надання правничої допомоги від 07.04.2025, додаткової угоди №1 про надання правничої допомоги від 07.04.2025, акт виконаних робіт від 27.01.2026.

Вказані витрати колегія вважає доведеними представником позивача та такими, що підлягають стягненню із обвинуваченого ОСОБА_11 .

Щодо витрат, пов'язаних із правовою допомогою Адвокатського бюро «Центр правової допомоги Ілянда», то вони підтверджені актом виконаних робіт (надання послуг) за договором від 15.02.2023 року №35/23 про надання правничої допомоги від 08.11.2024 року на загальну суму 20 000 грн. та підлягають стягненню з обвинуваченого.

Що стосується доводів апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», апеляційний суд вважає їх обґрунтованими з огляду на наступне.

За положеннями ст.36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Отже, ПДВ відшкодовується страховиком при наданні доказів проведення ремонту автомобіля, яких в матеріалах справи немає. З огляду на те, що виплата страхового відшкодування здійснюється на користь власника автомобіля, то сума вказаного відшкодування повинна визначатись без урахування ПДВ. Крім того, в матеріалах справи на а.с.210 у т.1 міститься страховий акт, який містить розрахунок суми страхового відшкодування, який узгоджується з висновком експерта.

Відтак, розмір матеріального збитку з врахуванням коефіцієнту фізичного зносу 127 743,63 грн. - 13 630,18 грн (ПДВ ) = 114 113,45 грн.

Вказане узгоджується з позицією ВС (постанови ВС від 02.04.2025 у справі №369/15321/20, від 12.07.2023 у справі №591/1861/22, від 21.04.2021 у справі №757/37909/17).

Згідно з п.2) ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду апеляційний суд має право змінити вирок або ухвалу.

Пунктом 3 ч.1 ст.408 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість апеляційної скарги представника Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон», у зв'язку з чим вважає за необхідне її частково задовольнити, а оскаржений вирок суду - змінити.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_10 в інтересах приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» та обвинуваченого ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Вирок Київського районного суду м.Одеси від 30 січня 2025 року в рамках кримінального провадження № 12023162480000223, внесеного до ЄРДР 13.02.2023, за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, - змінити в частині стягнення суми страхового відшкодування та витрат на правову допомогу.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_9 ) суму страхового відшкодування у розмірі 114 113,45 грн. (сто чотирнадцять тисяч сто тринадцять гривень сорок п'ять копійок).

Викласти абзац 11 резолютивної частини вироку в такій редакції:

«Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_13 витрати на правову допомогу у розмірі 51 000 (п'ятдесят одну тисячу) грн. Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.».

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4