09.02.26
22-ц/812/504/26
Провадження № 22-ц/812/504/26
іменем України
09 лютого 2026 року м. Миколаїв
справа № 484/4014/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лівінського І.В.,
суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання Шурмою Є.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_2
на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухваленого 10 грудня 2025 року під головуванням судді Максютенко О.А., в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений 18 грудня 2025 року, у цивільній справі
за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа- Орган опіки та піклування Первомайської міської ради про позбавлення батьківських прав,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У липні 2025 року ОСОБА_1 , через свого представника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування Первомайської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позивачка зазначала, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2021 року розірвано.
У шлюбі народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька ОСОБА_5 після розірвання шлюбу проживає з матір'ю та перебуває на її утриманні та вихованні. Мати піклується про доньку проводить з нею час, цікавиться її життям та здоров'ям. Позивачка створила всі належні умови для проживання та розвитку доньки ОСОБА_5 . Позивачка відповідально ставиться до потреб дитини, вчасно проходить медичні огляди, піклується про здорове харчування та загальний добробут.
Всі питання щодо виховання вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача, який як батько взагалі не піклується про свою дитину, не цікавиться станом її здоров'я, навчанням, її розвитком, інтересами та цінностями. Відповідач по справі ніякої участі у вихованні своєї доньки не приймає. Фактично, дитина не знає батька, і не має з ним жодного контакту.
В позові зазначено, що батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до власної доньки, а тому є достатні підстави для позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_5 .
Вважає, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 , забезпечить насамперед захист прав та інтересів самої дитини.
Посилаючись на викладене, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Узагальнені доводи інших учасників
Правом відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 не скористався.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з встановлених під час розгляду справи обставин не достатньо підстав для позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 .
Доводи позивача, що батько не приймає участі у вихованні доньки спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, у даній справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка залишилась проживати з матір'ю.
Судом встановлено, що позивачка сама штучно створила умови не можливості спілкування батька з донькою, заблокувавши його номер телефону, за умови, що батько проживає за кордоном.
Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається матір, не свідчить безумовно про те, що батьком дитини безумовно не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Суд зазначає, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов'язків, а саме відсутність спілкування з донькою, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір'ю, оскільки недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьком щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Дорова А.О., звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість вказаного судового рішення, порушення судом норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовної заяви.
Узагальненні доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховані докази, які були надані позивачем. Хоча відповідачем на свої заперечення не було надано жодного доказу, як то вимагають норми ЦПК.
Крім того, відповідач взагалі не приймав участь в судовому процесі, що свідчить про його байдужість до дитини та розгляду цієї справи. Але суд першої інстанції не взяв це до уваги, що стало наслідком ухвалення рішення фактично на користь відповідача.
З моменту народження дитини, ОСОБА_3 не бере жодної участі у її вихованні, не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям, не надає матеріальної допомоги, а також не виконує жодних батьківських обов'язків. Фактично, дитина не знає батька і не має з ним жодного контакту. У зв'язку з вищевикладеним, вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до власної дитини з 2022 року, що відповідно до статті 164 Сімейного Кодексу України, є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, які свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків, а саме відсутність участі у вихованні дитини, відсутність матеріальної допомоги, ухилення від спілкування та будь якого інтересу до дитини.
Психологічні висновки судом не враховані. Суд доводи та докази позивача відхилив, натомість надав перевагу доказам відповідача (сплата мізерних аліментів, перешкода у телефонному спілкуванні тощо). Хоча доказів того, відповідач та його представник, суду не надали.
Суд першої інстанції фактично виправдав протиправну поведінку відповідача по відношенню до дитини, ухваливши відповідне рішення про відмову в позові.
Узагальненні доводи інших учасників справи
На вказану апеляційну скаргу представник відповідача - ОСОБА_6 подала відзив, в якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, повністю відповідає закону, при його ухваленні не були порушені норми матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не має.
Під час розгляду справи позивачка пояснила суду, що з батьком дитини ОСОБА_3 перебуває в неприязних стосунках, два роки тому назад, вона заблокувала його телефон та з ним не спілкується. Отже, подання апеляційної скарги є не що інше ніж намаганні затягнути справу.
2.Мотивувальна частина
В судове засідання апеляційного суду сторони та третя особа не з'явились.
Учасники справи повідомлені належним чином про час і місце судового розгляду, що підтверджується матеріалами справи. Повідомлення представника позивача - адвоката Дорова А.О. та третьої особи підтверджується реєстром про отримання документів з «Електронного суду» учасником справи (а.с.134 ). Щодо повідомлення позивачки та відповідача то конверти з судовою повісткою були повернуті суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідає вимогам частини 8 статті 128 ЦПК України.
Клопотань про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходило. За такого, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що з 21 січня 2017 року по 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області розірвано (а.с.16).
Згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Первомайським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис № 36, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_5 , батьками якої записані: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.с.7).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради від 26 вересня 2025 року №7209/3.1-25 є недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 (а.с.41-44).
Вказаним висновком встановлено, що малолітня ОСОБА_4 проживає з матір'ю ОСОБА_1 . Сім'я проживає в квартирі з чоловіком матері ОСОБА_8 та їх спільної донькою, ОСОБА_9 . Житлово-побутові умови помешкання відповідають гігієнічним нормам. Сім'я забезпечена продуктами харчування. Для дитини відведена окрема кімната та дитина забезпечена всім необхідним для розвитку та навчання. ОСОБА_1 має постійне місце роботи, де характеризується позитивно. Стосунки між членами родини доброзичливі. При спілкування з дитиною працівником служби у справах дітей, було встановлено, що ОСОБА_4 вважає вітчима рідним батьком.
З педагогічної характеристики на дитину від 01 квітня 2025 року №02-04/184 та довідки виданої Первомайською гімназією №4 вбачається, що ОСОБА_3 зв'язок з класним керівником не підтримував, батьківські збори не відвідував, вихованням, навчанням, успіхами та проблемами доньки не цікавився (а.с.13,14).
Встановлено, що ОСОБА_3 перебуває в м. Русне, Шилутського району, Латвійської Республіки. В спілкуванні з ОСОБА_3 правник служби у справах дітей встановив, що його особистий телефон та телефонні номери близьких родичів колишньою дружиною ОСОБА_1 заблоковані, відтак, перебуваючи за межами країни він позбавлений можливості спілкуватись з донькою.
Судовим наказом Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2021 року (справа 484/3890/21) з ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до листа Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області від 10 вересня 2025 року №116061/18 станом на 01 вересня 2025 року заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів - відсутня.
Позивач ОСОБА_1 в суді першої інстанції пояснила, що з батьком дитини ОСОБА_3 перебуває в неприязних стосунках, його телефон два роки тому вона заблокувала та з ним не спілкується. Відповідач не сплачував аліментів, лише після подання до суду позову про позбавлення його батьківських прав, повністю сплатив заборгованість по аліментам.
Позиція апеляційного суду
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність відповідача при виконанні батьківських обов'язків, а саме відсутність спілкування з донькою, не свідчить про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав відносно його доньки, яка проживає разом з матір'ю, оскільки недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батьком щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.
Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема: від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 та інших).
Верховний Суд вказував, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що матеріали справи не містять доказів, що свідчать про необхідність та безальтернативність застосування відносно відповідача таких крайніх заходів, як позбавлення батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_4 .
Так, при розгляді даної справи позивачкою не доведено беззаперечними і достатніми доказами навмисне нехтування відповідачем батьківськими обов'язками, зокрема, що той систематично ухиляється від виконання таких обов'язків, до того ж враховуючи, що до часу звернення до суду ОСОБА_1 з даним позовом органами у справах дітей заходи впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків не застосовувались.
Крім того, судом встановлено, що позивачка сама штучно створила умови не можливості спілкування батька з донькою, заблокувавши його номер телефону, за умови, що батько проживає за кордоном.
За такого, та враховуючи відсутність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не приймає участі у вихованні дитини, не надає матеріальної допомоги, ухиляється від спілкування та не має будь якого інтересу до дитини.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що на час розгляду справи відсутня виняткова ситуація, яка б дозволила дійти висновку про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав.
При цьому колегія суддів враховує, що проживання відповідача на відстані від дитини може мати наслідком нестабільну участь батька в житті доньки, що не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між ними.
Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судового збору
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат апеляційний суд не вбачає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою її представником Доровим Андрієм Олексійовичем залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 грудня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Лівінський
Судді Т.М. Базовкіна
Н.О. Шаманська
Повне судове рішення складено 10 лютого 2026 року