Справа № 947/43751/25
Провадження № 2/947/897/26
09.02.2026 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Акціонерного товариства «СЕНС БАНК»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач - Акціонерне товариство «СЕНС БАНК» 24.11.2025 року звернулося до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501353102 від 27.08.2021 року в загальному розмірі 72684 гривні 07 копійок, та судових витрат, з посиланням на невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засіданні. Визначено відповідачеві п'ятнадцятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
У судове засідання призначене на 09.02.2026 року представник позивача не з'явився, однак від останнього 06.02.2026 року надійшла до суду заява про підтримання заявлених вимог, розгляд справи за його відсутності, з зазначенням що проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач - ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач) у судове засідання призначене на 09.02.2026 року також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У відповідності до відповіді №2044363 від 25.11.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак 11.11.2015 року знятий з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
За наслідком викладеного, повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання здійснювалось шляхом надання оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, з опублікуванням якого, відповідач у відповідності до приписів ч.11 ст. 128 ЦПК України вважається повідомленим належним чином.
Одночасно, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , однак поштова кореспонденція, яка була скерована для вручення відповідачу, була повернута до суду без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до положень статті 128 ЦПК України, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.
При викладених підставах, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 210 ЦПК України передбачено, що суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Приймаючи викладене, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.08.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено угоду про надання споживчого кредиту №501353102, шляхом підписання відповідачем оферти.
Відповідно до умов договору, банк надає позичальнику кредит в сумі 75000,00 грн., строком на 12 місяців, процентна ставка якого є фіксованою та складає 45,00% річних.
У відповідності до п. 3 договору, кредит надається позичальнику для: власних потреб в розмірі 75000,00 грн., шляхом переказу коштів на рахунок відкритий в АТ «Альфа-Банк».
Того ж дня, відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту, який містить: інформацію та контактні дані про кредитодавця, інформацію та контактні дані посередника, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти.
З наданої позивачем до позову довідки вбачається, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір №501353102 від 27.08.2021 року ідентифікований АТ «Альфа-Банк». Підписання угоди №501353102 про надання споживчого кредиту, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», позичальником здійснено ОТП-паролем - аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора (комбінація цифр у вигляді смс-коду).
У відповідності до меморіального ордеру №501833505 від 27.08.2021 року судом встановлено, що банком переховано на ім'я ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 75000,00 грн. на виконання умов кредитного договору №501353102 від 27.08.2021 року.
Також, згідно з виписки з рахунка ОСОБА_1 за період з 27.08.2021 року по 19.08.2025 року вбачається, що 27.08.2021 року на рахунок останнього банком здійснено зарахування грошових коштів в розмірі 75000,00 грн. на виконання вимог кредитного договору №501353102 від 27.08.2021 року.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Згодом, на адресу ОСОБА_1 банком була скерована вимога про усунення порушень щодо виконання договірних зобов'язань за кредитним договором №501353102 від 27.08.2021 року, яка станом на 24.03.2025 року становить 72684,07 грн. та повідомлено відповідача, що у разі невиконання вимоги, банк буде змушений звернутись за захистом своїх порушених прав до суду з метою стягнення існуючої заборгованості.
З наданого представником позивача розрахунку заборгованості, вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором №501353102 від 27.08.2021 року станом на 19.08.2025 року становить у загальному розмірі 72684 гривні 07 копійок, яка складається з: 47711,51 грн. - прострочена сума заборгованості за тілом кредиту; 24972,56 - заборгованість за відсотками.
Невиконання відповідачем своїх зобов'язань по вищезазначеному кредитному договору щодо своєчасного погашення кредиту, зумовило звернення АТ «Сенс Банк» до суду із відповідним позовом.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) .
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 641 ЦПК України встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях .
Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
У відповідності до вимог статті 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Отже, наведені обставини підтверджують факт викладення позивачем пропозиції, звернення відповідачки до банку та отримання ним пропозиції, укладення з позивачем договору, отримання кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1056-1 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем, з якого застосовується нова ставка.
У разі незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки позичальник зобов'язаний погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з дня отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З дня погашення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі зобов'язання сторін за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки, застосовується попередній розмір процентної ставки.
У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен забезпечувати точне визначення розміру процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитодавець не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Індекс, що використовується у формулі визначення змінюваної процентної ставки, повинен відповідати таким вимогам:
1) поточне значення індексу повинно періодично, але не рідше одного разу на місяць, публікуватися в засобах масової інформації або оприлюднюватися через інші загальнодоступні регулярні джерела інформації. Кредитний договір повинен містити посилання на джерело інформації про відповідний індекс;
2) індекс повинен ґрунтуватися на об'єктивних індикаторах фінансової сфери, що дозволяють визначити ринкову вартість кредитних ресурсів;
3) значення індексу повинно встановлюватися незалежною установою з визнаною діловою репутацією на ринку фінансових послуг.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі визначається максимальний розмір процентної ставки, що може бути застосований.
Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи викладене та досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між банком та відповідачем належним чином укладено кредитний договір №501353102 від 27.08.2021 року.
Під час розгляду справи відповідачем не спростовувалось підписання вищевказаного договору №501353102 від 27.08.2021 року.
Судом враховується, що відповідачем також було підписано Паспорт споживчого кредиту, який в свою чергу містить інформацію про розмір кредиту, розмір відсотків та порядок і умови сплати, строки погашення кредитних коштів, розмір, порядок та умови нарахування і сплати штрафів і пені за невиконання взятих на себе зобов'язань, реальні відсоткові ставки та орієнтовну загальну вартість кредиту, тощо.
Приймаючи викладене, а також, що в даному випадку зміст кредитних правовідносин між сторонами зафіксовано у декількох документах, суд вважає, що вказані обставини свідчать про повну обізнаність ОСОБА_1 про основні умови кредитування за вищевказаним кредитним договором №501353102 від 27.08.2021 року.
Судом встановлено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором №501353102 від 27.08.2021 року з надання відповідачеві кредитних коштів в сумі 75000,00 грн.
З поданого представником позивача до позову розрахунку заборгованості вбачається, що за кредитним договором №501353102 від 27.08.2021 року у відповідача з підстав неналежного виконання своїх обов'язків за вказаним кредитним договором, станом на 19.08.2025 року утворилась заборгованість, яка в загальному розмірі складає 72684 гривні 07 копійок.
Вказаний розрахунок боргу є зрозумілими та доступними, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу.
Крім того, із вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем використовувались кредитні кошти, з одночасною сплатою відсотків за наданим ОСОБА_1 кредитом, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження пред'явлення АТ «Сенс Банк» жодних претензій щодо умов взятих в кредит грошових коштів.
При цьому, ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, на які посилається банк як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
На підставі вищевикладеного, суд вважає достатніми докази, що підтверджують укладення між позивачем та відповідачкою кредитного договору №501353102 від 27.08.2021 року, умови якого належним чином виконані Банком з надання ОСОБА_1 у кредит грошові кошти.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом приймається, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпції щодо фактів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі вищевикладеного, беручи до уваги належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги АТ «СЕНС БАНК» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стягненню з відповідача на користь позивача у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2422,40 грн.
Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6305,70 грн. суд зазначає наступне.
У позовній заяві позивач посилався, що для надання професійної правничої допомоги АТ «Сенс Банк» звернулося до Адвокатського об'єднання «СмартЛекс», про що укладено Договір про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 року. Згідно з п. 3.1. Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025 за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у такому розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду 375,00 грн; за отримання рішення суду 225,00 грн; комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника 7,85 %. Таким чином, посилався, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов'язані із розглядом справи за цією позовною заявою, становлять 6305,70 грн (із розрахунку: 375,00 грн + 225,00 грн + 72684,07 грн х 7,85 %).
За змістом ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися, як це закріплено положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України.
За правилами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року, прийнятій у справі №552/2145/16-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та постановах Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20,12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц та від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, що унормовано вимогами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Вирішуючи питання щодо розміру суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Визначаючи суму до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України» (п. 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічного змісту висновків щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року, прийнятій у справі №826/1216/16, провадження № 11-562ас18, та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, прийнятій у справі №755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
З огляду на викладене вище, можна дійти висновку, що ЦПК України унормовано такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем було надано: довіреність видану 22 липня 2025 року на ім'я адвоката Михайлової Ю.В. щодо представлення інтересів Акціонерного товариства «Сенс Банк», зокрема, в судах; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видане на ім'я ОСОБА_2 та Договір про надання послуг №1006 від 28 січня 2025 року, що укладений між Акціонерним товариством «Сенс Банк» та Адвокатським об'єднанням «СмартЛекс» в особі керуючого партнера Лойфера Антона Едуардовича, відповідно до якого виконавець зобов'язався надавати послуги, які полягають у здійсненні від імені та в інтересах замовника юридичних і фактичних дій щодо стягнення заборгованості з боржників замовника, які виникли внаслідок невиконання/неналежного виконання такими боржниками кредитних договорів, договорів позики, інших угод, які не забезпечені заставою та/або спонуканню їх до погашення такої заборгованості, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги.
У відповідності до п. 3.1 Договору про надання послуг №1006 від 28 січня 2025 року, за надання послуг замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у нижченаведеному розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду - 375,00 грн.; за отримання рішення суду - 225,00 грн.; комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника - 7,85 %.
Суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази, з яких би суд міг встановити, що саме Адвокатським об'єднанням «СмартЛекс» була надана позивачеві професійна правнича допомога у конкретній справі щодо боржника ОСОБА_1 , на умовах визначених вищевказаним договором.
Також, до матеріалів позовної заяви не долучено детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи. Заяви про подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення представником позивача подано не було.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, надані представником позивача докази, суд вважає, що вимога позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладена керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 81, 141, 263-265, 280-282, 352, 354, ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ: 23494714) заборгованість за кредитним договором №501353102 від 27.08.2021 року станом на 19.08.2025 року у загальному розмірі 72684 (сімдесят дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 07 (сім) копійок, яка складається з: простроченої суми заборгованості за тілом кредиту - 47711 (сорок сім тисяч сімсот одинадцять) гривень 51 (п'ятдесят одна) копійка; заборгованості за відсотками - 24972 (двадцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дві) гривні 56 (п'ятдесят шість) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ: 23494714) у відшкодування витрат зі сплати судового збору 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
У задоволенні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СЕНС БАНК» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко