Справа № 526/238/25 Номер провадження 22-ц/814/728/26Головуючий у 1-й інстанції Киричок С. А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
29 січня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді: Чумак О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Пилипчук Л.І.,
при секретарі Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра"
на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 19 серпня 2025 року, ухвалене суддею Киричок С.А.
по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" про відшкодування шкоди, заподіяної здоров?ю фізичної особи,-
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з ПАТ «СК «Саламандра» кошти в сумі 94272,36 грн., що складаються з: страхового відшкодування за шкоду, пов'язану зі стійкою втратою працездатності позивачем в розмірі 72 000 грн.; страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з лікуванням в розмірі 5782,67 грн.; страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 889,13 грн.; пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування в розмірі 7513,93 грн.; інфляційних збитків у зв'язку з порушенням встановлених строків і страхового відшкодування в розмірі 4 235,89 грн.; 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України, за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування в розмірі 850,74 грн.; судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 10000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28 серпня 2021 року близько 19 год. 50 хв. по вул. Соборності у м. Полтаві, поблизу будинку № 66 сталася дорожньо-транспортна пригода в якій відбулося зіткнення мотоцикла марки "Honda CBR 1000RR", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та велосипеда марки Comanche, під керуванням велосипедиста ОСОБА_1 , котрі рухалися в попутному напрямку збоку вул. Майдан Незалежності у сторону вул. Зінківської.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди позивач отримав тілесні ушкодження та був госпіталізований до КП "Полтавська клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради".
Згідно висновку експерта № 1315 від 15.12.2021 р. за результатами судово-медичної експертизи ОСОБА_1 у результаті дорожньо-транспортної пригоди спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія мотоцикла ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Саламандра», про що зазначено в страховому полісі № НОМЕР_2 .
За фактом ДТП Полтавським РУП ГУНП в Полтавській області 29.08.2021 р. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне провадження № 12021170420000906 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Постановою Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 22.03.2023 вищевказане кримінальне провадження закрито у зв'язку з відсутністю у діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
11.06.2024 ОСОБА_1 подав до відповідача заяву про виплату страхового відшкодування, але останній всупереч свого обов'язку не прийняв жодного рішення та не здійснив його виплати. У досудовому порядку питання відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки позивачеві вирішено не було, а відтак, ОСОБА_1 змушений звернутися до суду з відповідним позовом
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 19 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" про відшкодування шкоди, заподіяної здоров?ю фізичної особи задоволено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 94272,36 грн., що складаються з: страхового відшкодування за шкоду, пов'язану зі стійкою втратою працездатності позивачем в розмірі 72 000 грн.; страхового відшкодування за шкоду, пов'язану з лікуванням в розмірі 5782,67 грн.; страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 889,13 грн.; пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування в розмірі 7513,93 грн.; інфляційних збитків у зв'язку з порушенням встановлених строків і страхового відшкодування в розмірі 4 235,89 грн.; 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України, за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування в розмірі 850,74 грн.; судових витрат пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 10000 грн.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду мотивоване доведеністю та обґрунтованістю заявлених вимог.
Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржило ПАТ «СК «Саламандра», просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача відшкодування завданої позивачу шкоди, оскільки матеріалами кримінального провадження достовірно встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася виключно з вини ОСОБА_1 та внаслідок його протиправних дій.
Таким чином, в діях ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПАТ «СК «Саламандра», відсутній склад деліктного правопорушення який призвів би до настання цивільно-правової відповідальності.
Від представника ОСОБА_1 адвоката Чабан І.В. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник ПАТ «СК «Саламандра» Сазонова С.І. приймала участь у розгляді справи в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Позивач та його представник, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явилися, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 28.08.2021 близько 19:50 год. по вулиці Соборності в м. Полтаві поблизу будинку № 66 сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої відбулося зіткнення мотоцикла Honda CBR 1000RR, номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та велосипеду марки Comanche під керуванням велосипедиста ОСОБА_1 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди велосипедист ОСОБА_1 отримав тяжкі тілесні ушкодження та був госпіталізований до КП «Полтавська обласна клінічна лікарня ім. М.В. Скліфосовського Полтавської обласної ради».
Постановою ГУ НП в Полтавській області від 22.03.2023, кримінальне провадження відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021170420000906 від 29.08.2021, закрито у зв'язку з відсутністю у діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
З даної постанови вбачається, що висновком експерта № СЕ-19/117-22/4097-ІТ від 25.04.2022, проведеного в рамках вищевказаного досудового розслідування встановлено, що в даній дорожній обстановці в діях водія мотоцикла ОСОБА_2 будь-яких невідповідностей з вимогами ПДР України, які б з технічної точки зору знаходились в причинному зв'язку з виникненням даної пригоди не вбачається. В умовах даної події водій мотоцикла ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути зіткнення із велосипедистом ОСОБА_1 . Причиною даної ДТП та наслідків, що настали, є порушення вимог п. 10.1 ПДР України з боку велосипедиста ОСОБА_1 (а.с. 12-15).
Таким чином, у ході досудового розслідування встановлено, що причиною даної дорожньо-транспортної пригоди є порушення велосипедистом ОСОБА_1 вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, які перебувають у прямому причинному зв'язку з наслідками, у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень.
Згідно перевірки чинності полісу внутрішнього страхування транспортний засіб марки «Honda CBR 1000 RR», державний номер НОМЕР_1 , тип: А1 мотоцикли та моторолери до 300 куб. см. застрахований в страховій компанії ПрАТ «СК «Саламандра». Поліс № 205253832 станом на 28.08.21 був діючий (а.с. 20).
10.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра» з повідомленням про настання страхового випадку та заявами на виплату страхових відшкодувань, що підтверджується їх копіями, наявними в матеріалах справи (а.с. 21-22).
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є утому числі завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11ЦК України).
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 зазначеної статті).
Приписами ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
У відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Непереборна сила у контексті ДТП - це надзвичайна, непередбачувана обставина, яка звільняє винного водія від відповідальності за завдану шкоду, але вимагає доведення цих обставин і доведення відсутності його вини та причинного зв'язку з його діями.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.03.2024 у справі № 569/4753/23 обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Відсутність обвинувального вироку, наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи чи наявність постанови про закриття кримінального провадження не звільняє відповідача від обов'язку доказування своєї невинуватості. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що потерпілий ОСОБА_1 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування потерпілому шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Разом з тим, в Україні діє інститут обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, метою якого є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування».
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (частина друга статті 999 ЦК України).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Актом цивільного законодавства у цій сфері є, зокрема, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який був чинним до 01 січня 2025 року. Закон № 1961-IV визнано таким, що втратив чинність Законом України 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 3720-IX). Згідно пункту 6 розділу VI Закону № 3720-IX договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення вдію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.
З огляду на дату настання страхового випадку (28 серпня 2021 року) та дату укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, тому спірні правовідносини регулюються Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та главою 82 підрозділу 2 розділу III ЦК України.
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за цим законом є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19)).
Таким чином, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров?ю та/або майну потерпілого.
Настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми, в порядку визначеному законом.
Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 24.1 ст. 24 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач, внаслідок ДТП зазнав шкоди ушкодженням здоров'я та здійснив витрати на придбання ліків на загальну суму 5782,67 грн.
Окрім того, внаслідок отриманих в дорожньо-транспортній пригоді травм, згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 114761, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності.
Пунктом 26.2 ст. 26 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників що мінімальний розмір наземних транспортних засобів" вказано, мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, становить, зокрема, у разі встановлення III групи інвалідності - 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на дату настання страхового випадку.
Таким чином, визначений судом розмір відшкодування за стійку втрату працездатності (третя група інвалідності) у сумі 72000 грн., з огляду на встановлений на момент настання дорожньо-транспортної пригоди (28.08.2021) мінімальний розмір заробітної плати - 6000 грн., є обґрунтованим та відповідає вищевказаним вимогам законодавства.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною першою, пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
З огляду на те, що загальний розмір шкоди заподіяної здоров'ю позивача становить 77782,67 грн. (5782,67 грн. (витрати на лікування) + 72000 грн. (розмір відшкодування за стійку втрату працездатності)), тому визначений судом розмір моральної шкоди у сумі 3889,19 грн. є обґрунтованим.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, - у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України щодо несвоєчасної виплати страхового відшкодування, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних за час прострочення виплати страхового відшкодування шкоди, розмір яких відповідачем не спростовано.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ «СК «Саламандра» про відсутність обов'язку страховика відшкодувати шкоду, заподіяну дорожньо-транспортною пригодою з підстав відсутності у діях водія застрахованого транспортного засобу складу деліктного правопорушення, який призвів до настання цивільно-правової відповідальності є безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки страховик (ПрАТ «СК «Саламандра») хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Наявність постанови про закриття кримінального провадження жодним чином не звільняє власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за завдану шкоду, оскільки діє принцип відповідальності володільця джерела незалежно від його вини. ПрАТ «СК «Саламандра» не доведено суду обставин, за яких виключається відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, а саме, що в діях потерпілого ОСОБА_1 був умисел чи непереборна сила щодо настання ДТП.
Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра" залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 19 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.В. Чумак
Судді С.Б. Бутенко
Л.І. Пилипчук