Справа № 158/1560/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.
Провадження № 22-ц/802/158/26 Доповідач: Данилюк В. А.
09 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Данилюк В. А.,
суддів - Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Віднік Алли Михайлівни на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 листопада 2025 року,
ОСОБА_1 в особі її представника адвоката Лукомської В.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачем та перебуває на її утриманні.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2020 року стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі - 1500 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 19.03.2020 року.
Вказує, що на даний час розмір аліментів, які стягуються з відповідача, в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, недостатньо для матеріального утримання дитини, що ставить позивача в скрутне матеріальне становище. Хоча відповідач має можливість утримувати дитину, оскільки працевлаштований у Республіці Польща.
Крім цього, у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів за період з березня 2020 року по 01 травня 2025 року в розмірі 50 648,56 грн.
На підставі наведеного просить суд змінити спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2020, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за прострочення сплати аліментів у розмірі 50 648,56 грн., а також стягнути витрати, пов'язані із розглядом справи.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 листопада 2025 року позов задоволено.
Змінено спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2020 року в справі №161/4476/20, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів доходів (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 50 648 (п'ятдесят тисяч шістсот сорок вісім) 56 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду,представник відповідача ОСОБА_4 адвокат ВіднікА. М. подала апеляційну скаргу,посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_5 , діючи від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Згідно зі статями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).
Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.
В силу ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу: - дітей віком від 6 до 18 років 3196 гривень.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2020 року.
Під час перебування в шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.05.2020 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі - 1500 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 19.03.2020.
На виконанні Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №62913378 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини. У відповідача станом на 01.05.2025 наявна заборгованість зі сплати аліментів за період з березня 2020 року по 01.05.2025 в розмірі 50 648,56 грн, яка на даний час погашена.
Також, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 2020 року працевлаштований в Республіці Польща та має постійний дохід, що не заперечується сторонами.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про зміну способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку відповідача.
Частиною першою статті 196 СК України визначено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Отже, відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.
Така позиція неодноразово підтверджувалася практикою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 19.02.2024 року у справі №761/893,23 Верховний Суд зазначив, що саме відповідач зобов'язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.
Встановлено, що у відповідача за період з березня 2020 року по 01.05.2025 була наявна заборгованості по сплаті аліментів в сумі 50 648,56 грн, а тому у відповідності до положень СК України позивач має право на стягнення зазначеної суми пені за прострочення сплати аліментів.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що, вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідачем не доведено, що заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини, а тому позивач має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у відповідності до ст. 196 СК України.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Твердження представника відповідача, що зміна способу стягнення аліментів є способом покращення власного матеріального становища позивача, є безпідставними, оскільки позивачу належить право вибору способу стягнення аліментів (у твердій грошовій сумі чи у частці від заробітку платника аліментів). Позовна вимога про зміну способу стягнення аліментів не є тотожною вимогою до збільшення розміру аліментів.
Так, відповідно до ч. ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначених рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позов одержувача аліментів.
За змістом даної норми законодавства прерогатива обрання іншого способу стягнення аліментів, якщо останні вже визначені початково судовим рішенням, належить одержувачу аліментів.
Не заслуговують на увагу також доводи відповідача про те, що ОСОБА_2 допомагає фінансувати оперативні втручання його батькам-пенсіонерам та брату, оскільки у даному спорі вирішується саме питання про зміну способу стягнення аліментів, а не про збільшення їх розміру. а тому твердження відповідача про матеріальне утримання батьків та брата не мають будь - якого відношення для вирішення питання про зміну способу стягнення аліментів.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наведених норм права та встановлених обставин справи, оцінивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про добровільну сплату коштів (перекази на картку, готівка) не підтверджуються належними та допустимими доказами, так, з копій здійснених транзакцій, наданих відповідачем, неможливо зрозуміти, на чию користь та у зв'язку з чим були здійснені грошові перекази.
Що стосується покликання в апеляційній скарзі на покази свідка ОСОБА_6 щодо спільного проживання відповідача з позивачкою та сином в певний період, то такі пояснення не спростовують обов'язку відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини. Інших доказів, які б свідчили про добровільне зупинення позивачкою стягнення аліментів, відповідачем не надано.
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Віднік Алли Михайлівни залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 листопада 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді