10.02.2026 Справа №489/9288/24
Провадження №2/489/41/26
10 лютого 2026 м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого - судді Рум'янцевої Н.О., із секретарем судових засідань - Горецькою П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування
встановив.
Позивач, через свою представницю - адвокатку Бондар Ю.О., звернувся до суду з позовом, яким просив: встановити факт проживання ОСОБА_1 до ОСОБА_2 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_1 . Мотивуючи вимоги тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 познайомилися у 2005 році і з січня 2006 року мали близькі стосунки і почали жити разом без реєстрації шлюбу. Починаючи з 2007 року вони почали проживати разом у квартирі АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, займалися побутом, брали участь у спільних витратах, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, і по утриманню житла. Позивач працював та утримував їх пару, забезпечував покриття усіх витрат - лікування, харчування, відпочинок. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Саме позивач займався організацією похованням. Після цієї обставини, позивач залишився проживати у вищевказаній квартирі. Встановлення факту проживання позивачу необхідне для реалізації його права на спадкування за законом відповідно до ст.. 1264 ЦК України. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 немає.
Від представниці відповідача надійшли пояснення по справі, відповідно до яких просила розглянути справу з урахуванням позиції викладеної у письмових поясненнях. Зазначає, що позивач не надає доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю зі спадкодавицею, а саме: показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту; документи щодо місця реєстрації чоловіка та жінки; фотографії певних подій; документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (чеки, договори купівлі - продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори, тощо). Факт спільного проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки позивачем не доведено через недостатність доказів, які б могли підтвердити даний факт, спадкування за законом не вбачається за можливе.
Ухвалою суду від 22.11.2024, позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 17.12.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 25.02.2025, витребувано докази та відкладено підготовчий розгляд справи.
Ухвалою суду від 09.04.2025, витребувано докази та відкладено підготовчий розгляд справи.
Ухвалою суду від 17.11.2025, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Від представниці позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача. На позовних вимогах наполягає. Проти заочного рішення не заперечує.
Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника ММР відповідно до вимог чинного законодавства.
Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову .
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Позивач зазначає, що в період з 2005 року по 28 січня 2013він проживав разом з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, займалися побутом, брали участь у спільних витратах, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, і по утриманню житла. Зазначає, що факт спільного проживання підтверджується, зокрема, показами свідків.
Норми права та мотиви їх застосування.
Положеннями ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (ч. 1 ст. 319 ЦПК України).
Встановлено, що між сторонами у справі має місце спір про право щодо спадкового майна, яке залишилось після померлої ОСОБА_2 , тому, з огляду на положення частини 4 статті 315 ЦПК України, ОСОБА_1 звернувся до суду саме в порядку позовного провадження.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд під час розгляду справи № 165/2486/19, провадження № 61-1355св21 (постанова від 26 січня 2022 року).
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Таким чином, для того, щоб мати право на отримання грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця, особа, яка вважає себе членом сім'ї такого військовослужбовця, повинна довести:а) факт проживання з загиблим;б) наявність у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №456/1258/17.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
В пункті 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою у справі № 531/295/19 від 8 грудня 2021 року рішення апеляційного суду скасував, а рішення місцевого суду залишив в силі, вказавши наступне.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться:
- показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту;
- документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки;
- фотографії певних подій;
- документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у постанові 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23).
Відповідно до статті 1216ЦКУкраїни спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1218ЦКУкраїни передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ч. 1 ст. 1221 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст.1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
За змістом ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Приписами ч. 3 ст.1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений частиною першою статті 1270ЦКУкраїни строк.
Згідно з ч. 1ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів:
а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем;
б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Акт прийняття спадщини характеризується наступними ознаками: односторонній характер даного правочину, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця; безумовність та беззастережність передбачають, що не можна поставити факт прийняття спадщини у залежність від настання або ненастання якої-небудь умови, рівно як і не допускається часткове прийняття спадщини з відмовою від прийняття тієї її частини, що залишилася; прийняття спадкоємцем спадщини хоча б у частині свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася, і де вона знаходиться.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст.1269ЦК України).
Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.
При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно з п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Як випливає із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Отже, перелік допустимих доказів у даному випадку не є вичерпний.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із позовною заявою (заявою) про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Відповідно до статті 2ЗаконуУкраїни«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживанняв Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
При цьому відсутність реєстрації спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини частини третьої статті 1268ЦКУкраїни підтверджуються достатністю інших належних і допустимих доказів.
Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17; від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц, від 17 січня 2022 року у справі № 643/790/20, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 198/132/21, від 07 червня 2023 року у справі № 227/5018/21.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року в справі № 484/747/17, від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, від 07 червня 2023 року у справі № 227/5018/21.
Відповідно до ст.1297ЦКУкраїни спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Приписами ст.76ЦПКУкраїни визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст.77ЦПКУкраїни визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст.78ЦПКУкраїни обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами ст.81ЦПКУкраїни визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Як вбачається з Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.03.2007, ОСОБА_2 отримала у спадок квартиру АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 03.05.2019.
Позивач в своєму позові зазначає, що він з ОСОБА_2 познайомилися у 2005 році і з січня 2006 року мали близькі стосунки та почали проживати разом без реєстрації шлюбу. Починаючи з 2007 року вони мешкали разом у квартирі АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, займалися побутом, брали участь у спільних витратах, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, і по утриманню житла. Він працював та утримував їх пару, забезпечував покриття усіх витрат - лікування, харчування, відпочинок до смерті ОСОБА_2 ..
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після її смерті відкрилася спадщина, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач зазначає, що займався організацією її поховання.
11 грудня 2024 ОСОБА_1 звернувся до Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою державного нотаріуса Третьої миколаївської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фоменко С.П. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.12.2024 за вих. № 934/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з тим, що спадкоємцем не надано документів, які є доказом родинних відносин ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 .
З матеріалів спадкової справи № 10/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 вбачається наступне:
- 12 лютого 2013 ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса з Декларацією, в якій зазначає, що він приймає все спадкове майно, яке належало на момент смерті його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підтвердження факту родинних відносин, до матеріалів спадкової справи долучено копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
- 22 липня 2013 ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підтвердження факту родинних відносин, до матеріалів спадкової справи долучено копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
- 24 вересня 2019 ОСОБА_6 звернулася до приватного нотаріуса Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. з заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3
- в матеріалах спадкової справи наявний заповіт від 14.10.2010, складений ОСОБА_2 , відповідно до якого остання заповідала належну їх земельну ділянку площею 0,0400 га надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівельних споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , - ОСОБА_6 .
Вказаний заповіт посвідчено секретарем Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області Коржовою О.М., зареєстрований в реєстрі за № 97.
- 27 листопада 2019 приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. видано ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,0400 га надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівельних споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та частку житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Твердження позивача про те, що він разом з ОСОБА_2 робили поточний ремонт у квартирі, брали участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї судом не беруться до уваги, оскільки доказів на підтвердження зазначеного суду не надано (фіскальні чеки, товарні накладні, договори купівлі - продажу, тощо).
Позивач в своєму позові вказує, що організацією поховання ОСОБА_2 займався безпосередньо він сам, проте, доказів на підтвердження зазначеного суду не надано, а тому суд дані твердження не бере до уваги.
Посилання позивача на те, що в період проживання зі спадкодавицею, він працював та утримував їх пару, забезпечував харчуванням, лікуванням, відпочинком, судом залишаються без уваги, оскільки доказів на підтвердження зазначеного суду не надано (копії трудової книжки, копії наказу про прийняття на роботу, довідку про доходи, виписки з медичних закладів, квитанції, тощо).
З паспорта позивача серії НОМЕР_4 , вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 02 вересня 1997.
Доказів фактичного проживання позивача за адресою: АДРЕСА_4 , суду не надано (Акт про фактичне місце проживання, тощо).
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно ст. 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання у справі.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у постанові 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 (провадження № 61-466св23).
При поданні позову позивач вказував на наявність свідків які можуть підтвердити факт сумісного проживання без реєстрації шлюбу, однак у судове засідання він їх явку не забезпечив, належним чином завірених письмових показань не надав.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності сім'ї із ОСОБА_2 , ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці з 2005 року по 2013, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Позивачем не надано суду доказів, які б свідчили про належність ОСОБА_1 до кола спадкоємців за законом, ним не були зазначені обставини, які б вказували на те, що він дійсно проживав з ОСОБА_2 однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини,адже саме в цей період має юридичне значення в розумінні статті 1264 Цивільного Кодексу України. Для спадкоємця 4 черги необхідний факт проживання саме "однією сім'єю", що з урахуванням ч. 2 ст.3 Сімейного кодексу України, має полягати не тільки в спільному проживанні осіб, а у наявності трьох обставин одночасно: спільне проживання, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тобто сам по собі факт спільного проживання осіб без наявності між ними спільного побуту та взаємних прав та обов'язків - не засвідчує склад сім'ї, а отже не має юридичного значення для застосування ст. 1264 Цивільного Кодексу України.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
вирішив:
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності в порядку спадкування- відмовити.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_5 .
Відповідач: Миколаївська міська рада, юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ЄДРПОУ 26565573.
Повний текст судового рішення складено «10» лютого 2026.
Суддя Н.О. Рум'янцева