Справа №128/1615/22
Провадження №1-кп/127/27/25
10 лютого 2026 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.05.2022 за № 12022020050000159, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Могилів-Подільський Вінницької області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
16.07.2018 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 185 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі;
19.06.2019 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною другою та третьою статті 185 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі; звільнений від відбування призначеного покарання 10.06.2021 у зв'язку з відбуттям призначеного покарання;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 , маючи не зняті судимості та маючи умисел на незаконне придбання і зберігання наркотичних засобів та психотропних речовин, за невстановлених обставин, місця, дати та часу незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений - канабіс, наркотичний засіб, обіг якого обмежений - бупренорфін та психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін, які зберігав при собі з метою їх збуту.
Після цього ОСОБА_5 , перебуваючи у стані, викликаному вживанням наркотичного засобу - метадону, - продовжуючи свій єдиний злочинний умисел, спрямований на незаконне зберігання та збут наркотичних засобів і психотропних речовин у місця позбавлення волі, зберігаючи при собі особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений - канабіс, наркотичний засіб, обіг якого обмежений - бупренорфін та психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін, 05.05.2022 незаконно перевіз їх на громадському транспорті до Державної установи «Стрижавська виправна колонія (№81) /далі - СВК 81/, яка розташована по вул. Алеї, 62 в смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області. У подальшому ОСОБА_5 того ж дня біля 11.28 год через паркан зі сторони складських приміщень СВК 81 з тильної сторони Стрижавської багатопрофільної лікарні № 81, яка розташована на території СВК 81, здійснив перекид на територію установи, що перебуває під охороною, пакунка, обмотаного клейкою ізоляційною стрічкою. У зазначеному пакунку були особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений - канабіс, наркотичний засіб, обіг якого обмежений - бупренорфін та психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін. Після цього ОСОБА_5 був затриманий працівниками слідчо-оперативної групи ВП № 3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області.
05.05.2022 у період часу з 13.00 по 13.50 год у ході проведення огляду місця події на території внутрішньої забороненої зони ВК 81 при огляді та відкритті пакунку, який перекинув ОСОБА_6 , в упаковці з-під солі гімалайської гірської Pripra Vka виявлений на вилучений особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений - канабіс загальною масою 32,19 г, а також масами 1,29 г та 4,82 г; наркотичний засіб, обіг якого обмежений, бупренорфін загальною масою 0,008 г; психотропну речовину, обіг якої обмежений - амфетамін масою 0,121 г.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння не визнав і суду пояснив, що він був біля колонії та кидав пакунок, але вилучили і відкрили не його пакунок. Він наркотики не кидав.
Він сам запакував пакунок. Йому за день до події подзвонив ОСОБА_7 - товариш ОСОБА_8 - і попросив заїхати до мами, дати телефон, а потім заїхати у магазин. Він зробив, як той просив.
За телефоном він поїхав додому, а дріжджі придбав напередодні.
Зранку він перекинув пакунок і пішов. На дорозі його зупинила поліція, посадили його в машину і показали свідкам, які його впізнали. Він бачив свідків, оскільки чекав на вихід хлопців на роботу.
Раніше він не говорив, що пакунок йому був переданий біля «Еіпцентру» вже упакований. Йомі ОСОБА_9 не телефонував.
Поліція його утримувала цілу ніч після затримання, а зранку його привезли на місце події. Він був у тверезому стані, його огляд на стан наркотичного сп'яніння не проводили.
Під час слідчого експерименту він давав пояснення під тиском поліції.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що він працює оперуповноваженим у Стрижавській виправній колонії. Надійшла інформація, що ОСОБА_11 мав здійснити перекидання, тому було організоване патрулювання. Через деякий час надійшла інформація про перекидання. Коли він прийшов, були лише жінки, які описали людину - чоловіка, який здійснив перекидання, повідомили, куди він пішов. Через деякий час поліція привезла ОСОБА_12 подальшому на території колонії був виявлений пакунок.
Хто і яким чином повідомив про перекидання він не пам'ятає. Він особисто з місцевими не говорив і не може повідомити, що саме вони говорили. Він ззаду бачив, що чоловік згідно з описом жінок йшов попереду нього на відстані біля 200-400 м. Але ОСОБА_13 затримала поліція та доставила до місця перекидання.
Огляд і вилучення пакунка проводив слідчий, але він точно не пам'ятає. Пакунок він бачив на території колонії біля лікувального закладу. Місце падіння оточили і чекали на поліцію. Він зробив фото пакунку, але хто і як його розпаковував він не бачив.
Він знає ОСОБА_13 , оскільки той раніше відбував покарання у колонії. Він точно не пам'ятає, чи говорив ОСОБА_11 , що він не здійснював перекидання, але здається, що міг говорити.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що він знайомий з ОСОБА_15 , вони раніше дружили і разом відбували покарання у Стрижавці на одному відділенні. ОСОБА_11 був звільнений раніше, тому він по телефону тримав зв'язок з ОСОБА_16 . Останній допомагав йому, передавав посилки і робив перекиди. У перекидах в основному були телефони та сім-картки, зарядні пристрої. Можливо, ОСОБА_11 зробив біля 5 перекидів, але точно не скаже.
У травні ОСОБА_11 їхав до нього і він попросив, щоб ОСОБА_11 придбав телефон та дріжджі й зробив перекид. Але пакунок до нього не долетів, а ОСОБА_11 пропав. Він мав забрати пакунок на промисловій зоні біля лікарні, де він працював.
Він наркотики не вживає.
Він не забрав пакунок, оскільки прибігла охорона і забрала його. Він бачив, як охорона забирала пакунок. Це було до обіду.
Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснила, що дату вона не пам'ятає, у першій половині дня, вона з іншими дівчатами прогулювалась біля дитячого майданчика біля колонії. Вони побачили підозрілого чоловіка, який ходив у траві та робив фото. Потім чоловік пішов до стіни колонії, побіг і кинув до стіни згорток. Вони подзвонили на 102. У подальшому чоловіка затримали та привезли їм на впізнання і вони його впізнали.
Чоловік здійснив перекид на відстані біля 50 м від них. Але вони запам'ятали чоловіка, оскільки він приблизно 30-40 хв ходив у їх полі зору. Пакунок більше долоні. Після його вилучення їм також показали пакунок. Вона також впізнала ОСОБА_13 після його затримання поліцією.
Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що дату вона не пам'ятає, вона була на дитячому майданчику з подругами у першій половині дня. Вона звернула увагу на чоловіка у білій футболці, який біля клубу «намотував кола». Навпроти клубу - тюрма, а клуб не працює, тому вона звернула увагу на цього чоловіка. Чоловік підійшов до паркана і перекинув щось. Вона колір пакунку не пам'ятає - або білий, або голубий. Дівчата подзвонили в поліцію. Це була весна на початку війни, тому вони викликали поліцію. Вона не пам'ятає, що саме перекинув обвинувачений.
Після затримання чоловіка привезли до них на впізнання.
Чоловік хотів щось зробити та метушився, але вона не бачила, чи він кудись дзвонив. Після перекиду чоловік побіг. Після вилучення пакунку їх не кликали.
Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що вона з подругами гуляла біля майданчика в Стрижавці зранку. Поряд з майданчиком розташована колонія. Вони побачили чоловіка. Він щось перекинув через паркан колонії, а потім кудись побіг - в сторону дороги. Чоловік був один. Дівчата викликали поліцію. Приблизно за 20 хв приїхала поліція з чоловіком і запитали, чи можуть вони його впізнати. Вони впізнали затриманого чоловіка - це обвинувачений. Вона його впізнала за одягом та формою носа.
Відповідно до частини третьої статті 26 КПК на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань, суд дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:
-протокол огляду місця події від 05.05.2022, відповідно до якого у період часу з 11.40 по 12.15 год оглянута територія вул. Алеї, 62 в смт Стрижавка біля паркану СВК 81 поруч з багатопрофільною лікарні, біля дитячого майданчика неподалік від паркану установи виявлений ОСОБА_5 , описаний його одяг;
-протокол огляду місця події від 05.05.2022, згідно з яким у період часу з 13.00 по 13.50 год ділянка СВК 81 зі сторони лікарні біля ліхтаря освітлення № 38 на землі виявлений пакунок обмотаний клейкою стрічкою синього кольору, в якому були полімерний пакет з речовиною рослинного походження, три полімерні пакети із зеленою речовиною рослинного походження, паперовий згорток з порошкоподібною речовиною та частина блістера з чотирма пігулками білого кольору;
-протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.05.2022, відповідно до якого у період часу з 16.20 по 16.40 год ОСОБА_20 впізнала особу на фото № 2, яка 05.05.2022 біля 11.15 здійснила перекид пакунку синього кольору на територію СВК 81, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображений ОСОБА_5 ;
-протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.05.2022, згідно з яким у період часу з 16.45 по 17.00 год ОСОБА_19 впізнала особу на фото № 2, яка 05.05.2022 біля 11.15 здійснила перекид пакунку синього кольору на територію СВК 81, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображений ОСОБА_5 ;
-протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05.05.2022, відповідно до якого у період часу з 17.10 по 17.30 год ОСОБА_17 впізнала особу на фото № 2, яка 05.05.2022 біля 11.15 здійснила перекид пакунку синього кольору на територію СВК 81, зі змісту довідки до протоколу випливає, що на фото № 2 зображений ОСОБА_5 ;
-протокол затримання від 05.05.2022, згідно з яким ОСОБА_5 був затриманий о 19.30 год по вул. Мечнікова, 37 в м. Вінниці шляхом підкорення наказу залишатись поряд з уповноваженою особою у визначеному приміщенні, описаний одяг затриманого, під час його обшуку були вилучені мобільний телефон марки Номі з сім-картами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5792-нзпрап від 2306.2022, відповідно до якого на поверхнях серветки білого кольору з нашаруванням речовини світло-сірого кольору та на поверхнях серветки білого кольору, яка надана в якості зразка, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів не виявлено;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5791-нзпрап від 06.05.2022, згідно з яким надана на експертизу речовина рослинного походження є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений - канабісом, масою 32,19 г у перерахунку на висушену речовину;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5785-нзпрап, відповідно до якого в наданій на експертизу речовині міститься психотропна речовина - амфетамін; амфетамін відноситься до психотропних речовин, обіг яких обмежений; в досліджуваній речовині масою 0,1762 г маса амфетаміну становить 0,121 г;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5949-нзпрап від 15.06.2022, згідно з яким надані на експертизу 4 таблетки містять у своєму складі наркотичний засіб - бупренофрфін, який відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежений; в 4 таблетках загальною масою 0,4146 г загальна маса бупренорфіну становить 0,008 г;
-висновок експерта № СЕ-19/102-22/5950-нзпрап від 14.06.2025, відповідно до якого надані на експертизу речовини рослинного походження, у пакетах № 7369589 та № 1108633 є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений - канабісом; загальна маса канабісу (у перерахунку на висушену речовину) становить 1,29 г та 4,82 г відповідно; надане на експертизу насіння оливкового та коричневого кольорів з мозаїчним малюнком масою 1,02 г - дозріле насіння рослин роду коноплі, яке до наркотичних засобів не відноситься;
-протокол проведення слідчого експерименту від 06.05.2022, згідно з яким у період часу з 16.16 по 16.28 год ОСОБА_5 на місці вчинення злочину розповів про обставини вчинення інкримінованого йому діяння;
-протокол затримання від 05.08.2022, відповідно до якого ОСОБА_5 був затриманий на виконання ухвали слідчого судді від 06.08.2022;
-протокол огляду предмета від 05.05.2022, згідно з яким у період часу з 21.50 по 22.30 год у приміщенні СВ ВП № 3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області був оглянутий мобільний телефон марки Номі, переписані контакти з телефонної книги зазначеного мобільного телефону;
-довідку про опрацювання номерної інформації, зі змісту якої випливає, що були опрацьовані тип з'єднань, дати, час та тривалість, контактів, а також адреси базових станцій, в межах азимутів яких був зафіксований абонент 380683579781, 380684218380, 380988942723.
Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.
Як суд зазначив вище, судовий розгляд був проведений відповідно до приписів частини третьої статті 26 КПК в межах питань, які були ініційовані перед судом. В межах ініційованих питань суд здійснив допит обвинуваченого згідно з приписами статті 351 КПК. В ході зазначеного допиту обвинувачений винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння не визнав, підтвердив факт здійснення перекидання пакунку, однак заперечив його вміст. Зазначив, що у перекинутому ним пакунку були лише мобільний телефон та дріжджі.
Факт перебування ОСОБА_5 біля місця здійснення перекидання пакунку, окрім наведених показань обвинуваченого, в судовому засіданні був підтверджений показаннями свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , протоколами пред'явлення їм особи для впізнання за фотознімками, а також довідкою про опрацювання номерної інформації.
Оцінюючи показання обвинуваченого до непричетності до перекидання вилученого у кримінальному провадженні пакунку, суд вважає за доцільне зауважити таке.
З протоколу огляду місця події від 05.05.2022 випливає, що на території СВК 81 зі сторони лікарні біля ліхтаря освітлення № 38 на землі виявлений пакунок обмотаний клейкою стрічкою синього кольору, в якому були полімерний пакет з речовиною рослинного походження, три полімерні пакети із зеленою речовиною рослинного походження, паперовий згорток з порошкоподібною речовиною та частина блістера з чотирма пігулками білого кольору.
Свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 в судовому засіданні зазначили, що бачили, як обвинувачений перекинув через паркан колонії якийсь пакунок. При цьому свідок ОСОБА_17 зауважила, що перекинутий пакунок був більше долоні, а свідок ОСОБА_18 зауважила, що пакунок був білого або голубого кольору.
Суд враховує, що Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) зазначив, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлене обвинувачення.
При цьому ВС у постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Аналогічні висновки ВС були зроблені у постанові від 13.04.2021 (справа № 699/144/19).
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 р. у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), пункт 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Туреччини).
Крім того, при оцінці доказів ЄСПЛ керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978, пункт 161, Series A № 25). Проте доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою чи подібних до них неспростованих презумпцій (рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey), заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000- VII; рішення у справі «Єрохіна проти України» (Yerokhina v. Ukraine), заява No 12167/04, від 15.11.2012, пункт 52).
ЄСПЛ також зазначив, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції не у всіх справах неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio /той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження/ (рішення у справі «Ушаков та Ушакова проти України», (Ushakov and Ushakova v. Ukraine), заява № 10705/12, ECHR 2015).
Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у частині четвертій статті 17 КПК. Зі змісту частини другої статті 8 та частини п'ятої статті 9 КПК випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Оцінюючи доводи прокурора в частині доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому діяння, зокрема, протоколом слідчого експерименту, суд вважає за доцільне зауважити таке.
З протоколу слідчого експерименту від 06.05.2022 випливає, що у період часу з 16.16 по 16.28 год ОСОБА_5 на місці вчинення злочину розповів про обставини вчинення інкримінованого йому діяння. Суд зауважує, що сторони кримінального провадження не наполягали на перегляді запису цієї слідчої дії, тому суд оцінює саме відомості, які викладені у зазначеному протоколі.
Як суд вже зазначив, у протоколі слідчого експерименту наявне посилання на те, що ОСОБА_5 саме розповів про обставини вчинення інкримінованого йому діяння.
Зі змісту частини першої статті 240 КПК випливає, що з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Аналіз наведеної правової норми не містить посилання на обов'язок під час проведення слідчого експерименту отримання довільних показань щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, натомість містить посилання на те, що слідчий експеримент проводиться шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Суд не приймає до уваги посилання сторони обвинувачення на методику проведення слідчого експерименту. Зокрема, згідно з методикою проведення слідчого експерименту, отримавши згоду особи на участь у слідчому експерименті їй пропонується дати показання про обставини певної події; при чому необхідно вислухати короткі показання всіх осіб, чиї дії перевіряються, що становлять по суті мету експерименту, з'ясувати, чи відповідають умови експерименту тим, у яких відбувалася подія, яка перевіряється; слідчий має право надати особі змогу супроводжувати свої показання демонстрацією якихось дій, навичок, указати місця знаходження схованок, слідів, окремих прикмет або позначок, які сприяють орієнтації, тощо; з метою уточнення окремих важливих деталей, заповнення прогалин, усунення суперечностей після вільної розповіді і демонстрації слідчий має право поставити запитання особі, яка дає показання про обставини певної події.
Зі змісту частини першої статті 95 КПК випливає, що показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Порядок допиту регламентований статтею 224 КПК, натомість порядок проведення слідчого експерименту регламентований, як вже було зазначено вище, статтею 240 КПК.
Аналіз зазначених правових норм свідчить, що допит (отримання показань) і слідчий експеримент - це різні процесуальні дії. Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що зазначена методика згідно з приписами статті 1 КПК не може регламентувати порядок кримінального провадження. Зокрема, частиною першою статті 1 КПК визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, а частиною другою зазначеної правової норми уточнено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Слід також зазначити, що частиною четвертою статті 95 КПК визначено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Отже, методика проведення слідчого експерименту з огляду на наведене не є кримінально-процесуальним поняттям (джерелом), натомість є криміналістичним поняттям, а тому не може бути врахована судом під час аналізу відомостей, отриманих в ході проведення слідчого експерименту, натомість такі відомості підлягають оцінці за правилами, встановленими статтею 94 КПК.
Як вже суд зазначив, чинне кримінально-процесуальне законодавство містить застереження, що суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Варто при цьому зазначити, що ВС у постанові від 29.10.2019 (справа № 515/2020/16-к) зауважив, що правило недопустимості позасудових свідчень передбачене законодавцем для забезпечення низки фундаментальних прав особи в контексті права на справедливий судовий розгляд, передбачений, зокрема, статтею 6 Конвенції. У зв'язку з цим Суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ в численних рішеннях, у тому числі щодо України, розглядаючи порушення прав обвинуваченої особи під час давання показань, не надає значення класифікації слідчої дії за національним законом. Так, у справах «Яременко проти України» (№ 2), «Шалімов проти України», «Леонід Лазаренко проти України», «Тітаренко проти України», «Олег Колеснік проти України» ЄСПЛ розглядав порушення відповідних гарантій статті 6 Конвенції, зокрема права зберігати мовчання і права на правову допомогу, незалежно від того, надані вони на допиті чи під час відтворення обстановки та обставин події, - слідчої дії, подібної до слідчого експерименту в чинному Кодексі.
Тому суд при оцінці відомостей, отриманих під час проведення слідчого експерименту враховує лише відомості, повідомлені потерпілим, свідком та обвинуваченим безпосередньо під час проведення відтворення з ними обставин та обстановки події.
Аналогічні висновки зроблені ВС і у постанові від 26.04.2018 (справа № 135/1530/16-к), постанові від 05.03.2020 (справа № 666/5448/15-к).
Крім того, у постанові від 14.09.2020 (справа № 740/3597/17) ВС зауважив, що проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст частини четвертої статті 95 КПК.
У постанові від 15.06.2021 (справа № 204/6541/16-к) ВС зазначив, що Суд послідовно визнає недопустимими показання, отримані від підозрюваної особи під час слідчих дій у випадку порушення її права зберігати мовчання і не свідчити проти себе. Це пояснюється тим, що право особи давати показання без застосування примусу лежить у самому серці кримінального процесу, тому для оцінки допустимості показань визначальним є дотримання права особи зберігати мовчання, і, відповідно, права бути поінформованим про такі права. Порушення цих прав має або може мати прямий вплив на зміст отриманих показань і, таким чином, такі порушення є релевантним фактором для оцінки допустимості показань.
У постанові від 22.11.2023 (справа № 368/286/21) ВС зауважив, що проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст частини четвертої статті 95 КПК.
Разом з тим, у постанові від 01.04.2025 (справа № 484/4643/19) ВС зазначив, що нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь потерпілого, свідків у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Отримання від потерпілого, свідків відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання.
Водночас, як зазначив ВС у цій постанові, на відміну від слідчого експерименту допит потерпілого чи свідка в розумінні статей 224, 225 КПК - це слідча дія, що провадиться шляхом опитування особи, для отримання інформації, яка має доказове чи інше значення для кримінального провадження.
Отже, оцінюючи наведені вище приписи кримінально-процесуального закону, надані ВС роз'яснення, суд вважає, що відомості, викладені у протоколі слідчого експерименту з обвинуваченим, не можуть бути покладені в основу його обвинувачення у вчиненні інкримінованого йому діяння. Зокрема, як суд зазначив вище, наведений протокол слідчого експерименту не містить відомостей про проведення відтворення з обвинуваченим обставин та обстановки події, натомість містить відомості про здійснення його опитування щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння.
Як суд зазначив вище, за результатами судового розгляду факт перебування обвинуваченого біля території СВК 81 був доведений поза розумним сумнівом. Також за результатами судового розгляду поза розумним сумнівом був доведений факт здійснення перекидання обвинуваченим відповідного пакунку на територію СВК 81. При цьому свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 в судовому засіданні описали пакунок, який перекинув обвинувачений через паркан СВК 81, зробивши застереження, що за спливом часу надати точнішого опису не можуть. Незважаючи на нечіткий опис свідками перекинутого пакунку, їхні показання в цій частині узгоджуються з протоколом огляду місця події, яким описаний пакунок, зокрема, щодо його розмірів та кольору. Інші об'єктивні дані, які б ставили під сумнів те, що вилучений пакунок був перекинутий саме обвинуваченим, суду надані не були. Тому твердження обвинуваченого в частині його непричетності до перекидання вилученого пакунку суд оцінює критично.
Оцінюючи доводи обвинуваченого в частині його незаконного затримання, що ставить під сумнів допустимість доказів, зібраних у кримінальному провадженні, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Згідно з протоколом про затримання ОСОБА_5 був затриманий 05.05.2022 о 19.30 год по вул. Мечнікова, 37 в м. Вінниці шляхом підкорення наказу залишатись поряд з уповноваженою особою у визначеному приміщенні. Разом з тим, надані суду матеріали містять протокол огляду місця події, зі змісту якого випливає, що 05.05.2022 у період часу з 11.40 по 12.15 год ОСОБА_5 перебував по вул. Алеї, 62 в смт Стрижавка біля паркану СВК 81 разом з працівниками поліції. Також суд враховує, що свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 у судовому засіданні зазначили, що після повідомлення у поліцію про здійснення перекидання пакунку ОСОБА_5 у автомобілі поліції був доставлений до СВК 81.
Відповідно до частини першої статті 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
У постанові від 15.06.2021 (справа № 204/6541/16-к) ВС зауважив, що факт затримання може визначатися не лише протоколом затримання, але й іншими засобами доказування. Таким чином, судова практика виходить з того, що факт затримання особи може встановлюватися не лише протоколом затримання, але й іншими доказами, а відомості, зазначені у протоколі, можуть бути спростовані або, навпаки, підтверджені іншими доказами.
При цьому ВС зауважив, що встановлюючи обставини затримання, у тому числі час фактичного затримання та наявність підстав для затримання, суди мають виходити з дійсних обставин, встановлених на підставі усієї сукупності доказів, наданих сторонами, включаючи, але не обмежуючись відповідним протоколом.
Оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, з урахуванням висновків, викладених у постанові від 15.06.2021, суд вважає, що часом фактичного затримання ОСОБА_5 є саме 11.40 год 05.05.2022, а не 19.30 год 05.05.2022, як зазначено у протоколі його затримання. Тому суд вважає слушними зауваження обвинуваченого в частині невірного відображення у матеріалах кримінального провадження часу його фактичного затримання. Разом з тим, з наданих суду матеріалів випливає, що у період з 11.40 по 19.30 год 05.05.2022 з ОСОБА_5 процесуальні дії у кримінальному провадженні проведені не були.
У постанові від 15.06.2021, посилання на яку суд вже здійснював раніше, ВС додатково зауважив, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Отже, суд враховує ту обставину, що надані суду матеріали, як суд вже зазначив, не містять відомостей в частині, що у період невідображеного у процесуальних документах затримання обвинуваченого з ним були проведені будь-які процесуальні дії, які покладені в основу пред'явленого йому обвинувачення. Натомість особистий обшук обвинуваченого був проведений після оформлення відповідного протоколу про його затримання, тобто поза межами часу юридично неоформленого затримання. Тому, констатуючи факт недостовірності відображення часу фактичного затримання обвинуваченого, суд вважає, що правові підстави для визнання усіх доказів у кримінальному провадженні недопустимими відсутні.
Під час досудового розслідування була проведена відповідні експертизи, за результатами яких встановлено, що надані на експертизу речовини є канабісом масою 1,29 г, 4,82 г та 32.19 г відповідно. Крім того, у вилученому пакунку була виявлена порошкоподібна речовина масою 0,1762 г, яка містила амфетамін масою 0,121 г. А 4 таблетки загальною масою 0,4146 г містять у своєму складі наркотичний засіб - бупренорфін загальною масою 0,008 г. За результатами експертного дослідження встановлено, що у вилученому згортку також була наявне і насіння, яке до наркотичних засобів не віднесене.
Оцінюючи діяння обвинуваченого, суд враховує таке.
У постанові від 24.02.2025 (справа № 552/4770/19) ВС зауважив, що Постанова КМУ від 24.05.2024 № 653 «Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» є підзаконним нормативно-правовим актом, а не законом про внесення змін до КК, та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення, а тому відповідно до вимог частини шостої статті 3 КК цією постановою не вносилися зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність.
Відповідно суд має використовувати приписи Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» (далі - Закон № 60/95-ВР), Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 за № 770 (далі - Перелік) саме в редакції, що була чинною на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_5 діяння.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 60/95-ВР в редакції, яка була чинною на той час, тобто у первинній редакції, обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиці I Переліку, допускається лише в цілях, передбачених статтями 15, 19 та 20 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 60/95-ВР в редакції, яка була чинною на той час, тобто у первинній редакції, обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку, допускається для використання у медичній практиці за призначенням лікаря, а також у цілях, передбачених статтями 19, 20 та 23 цього Закону.
Станом на 05.05.2022 канабіс, смола канабісу, екстракти і настойки канабісу були включені до списку № 1 Таблиці І Переліку як особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонений; бупренорфін - до скиску № 1 Таблиці ІІ Переліку як наркотичний засіб, обіг якого обмежений; амфетамін - списку № 2 Таблиці ІІ Переліку як психотропна речовина, обіг якої обмежений. Власне, про зазначені заборону та обмеження обігу наявне посилання у проведених у кримінальному провадженні висновках судових експертиз.
Відповідно до статті 19 Закону № 60/95-ВР обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, в експертній і оперативно-розшуковій діяльності.
Статтею 20 Закону № 60/95-ВР визначена діяльність з використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, а також рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, у навчальних цілях, освітній, науковій та науково-технічній діяльності.
А статтею 23 Закону № 60/95-ВР визначене використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у ветеринарній медицині.
Зі змісту визначення, наданого у частині першій статті 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» (далі - Закон № 62/95-ВР), незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - діяння з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, збуту, ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що здійснюються з порушенням законодавства про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори.
Отже, суд враховує, що діяння обвинуваченого, які є предметом судового дослідження у цьому кримінальному провадженні, не були зумовлені виконанням приписів статей 19, 20 та 23 Закону № 60/95-ВР.
Тому аналізуючи показання обвинуваченого, свідків, надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що з огляду на визначення, надане у частині першій статті 1 Закону № 62/95-ВР, діяння ОСОБА_5 містять ознаки незаконного придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів та психотропних речовин з метою збуту, а також збут у місця позбавлення волі наркотичних засобів та психотропних речовин.
Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння обвинуваченого, суд враховує таке.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в абзаці шостому пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 4 від 26.04.2002 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» (далі - Постанова № 4) незаконним придбанням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів необхідно вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 Постанови № 4 під незаконним зберіганням потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин їх аналогів чи прекурсорів у володінні винної особи (вона може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі або в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів настає незалежно від його тривалості.
Зі змісту абзацу одинадцятого пункту 3 Постанови № 4 випливає, що злочини, передбачені статтями 307, 309 або 311 КК, визнаються закінченими з моменту вчинення однієї із зазначених у диспозиціях цих статей альтернативних дій. У випадках, коли винна особа вчинила одну або декілька зазначених дій, але не встигла вчинити іншу дію із тих, які охоплювались її умислом, скоєне слід розглядати як закінчений злочин за виконаними діями, а незавершена дія окремої кваліфікації як готування до злочину або як замах на злочин не потребує.
Як вже суд зазначив вище, за результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 незаконно придбав наркотичні засоби та психотропні речовини, у подальшому їх незаконно зберігав та перевіз до СВК 81 з метою їх збуту, а також здійснив спробу їх збуту особі, яка відбувала покарання у зазначеній установі - ОСОБА_14 .
Отже, як суд зазначив вище, ОСОБА_5 незаконно придбав, зберігав та перевіз наркотичні засоби та психотропні речовини з метою їх збуту, а також намагався збути її ув'язненій особі, проте, виконавши усі дії для завершення вчинення злочину, був викритий працівниками установи. З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що в діях обвинуваченого наявні ознаки саме закінченого кримінального правопорушення
Враховуючи викладене, суд вважає, що діяння ОСОБА_5 охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 307 КК, за ознаками незаконного придбання, зберігання, перевезення та збут у місця позбавлення волі наркотичних засобів, психотропних речовин та особливо небезпечних наркотичних засобів.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - Постанова № 7), згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як зауважив ВС, означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» згідно з висновком ВС означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 Постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
У постанові від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19) ВС зауважив, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями.
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив умисний тяжкий злочин у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Суд враховує, що обвинувачений раніше щонайменше двічі був притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів. При цьому суд враховує, що згідно з наданими суду матеріалами ОСОБА_5 на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем відбування покарання мав декілька заохочень, однак адміністрація установи відбування покарань у наданій характеристиці зауважувала про відсутність обставин, які свідчать про виправлення засудженого ОСОБА_5 , що перешкоджало зверненню до суду з клопотаннями про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким або умово-дострокового звільнення від відбування призначеного покарання. Відомості щодо характеристики обвинуваченого за місцем проживання надані суду матеріали не містять.
Отже, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності в діяння обвинуваченого обставин, що обтяжують його покарання, суд враховує таке.
Відповідно до роз'яснення, наданих в пункті 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).
За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 був засуджений 16.07.2018 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 185 КК до покарання у виді 3 років позбавлення волі; 19.06.2019 Калинівським районним судом Вінницької області за частиною другою та третьою статті 185 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі; звільнений від відбування призначеного покарання 10.06.2021 у зв'язку з відбуттям призначеного покарання.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються, зокрема, особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 12 КК тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
Отже, суд враховує, що ОСОБА_5 був засуджений 19.06.2019 за вчинення, зокрема, тяжкого злочину, від відбування призначеного йому покарання був звільнений 10.06.2021 у зв'язку з відбуттям призначеного йому покарання. Інкриміноване йому діяння вчинив 05.05.2022. Тому строк погашення судимості, визначений пунктом 8 частини першої статті 89 КК на час вчинення інкримінованого йому діяння не сплинув. Саме тому суд вважає, що за результатами судового розгляду була підтверджена наявність такої обставини, що обтяжує покарання, як рецидив злочинів.
При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
При цьому, суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп'яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.
У своїй постанові від 11.02.2020 (справа № 643/20474/15-к) ВС наголосив на тому, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК.
У постанові від 03.12.2019 у справі № 571/1436/15-к ВС звернув увагу на те, що Інструкція про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2009 № 400/666 та наказ Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 1999 року № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)» були прийняті відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними». У згаданій постанові ВС наголосив на тому, що вказані нормативно-правові акти не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи у стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.
З-поміж інших доказів прокурор надала суду довідки КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР» № № 231 від 09.05.2022, згідно з якою за результатами огляду ОСОБА_5 05.05.2022 о 23.00 год констатований факт перебування у стані наркотичного сп'яніння, викликаному вживанням метадона. Тому суд вважає, що за результатами судового розгляду кримінального провадження, здійсненого в межах пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення, суд встановив, що обставиною, що обтяжує його покарання є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Отже, обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, є рецидив злочинів, а також вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.
Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах від 6 до 10 років.
Суд вже зазначив вище, що у частині другій статті 65 КК встановлена презумпція призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. У ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Разом з тим, суд враховує відсутність обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, наявність двох обставин, що обтяжують його покарання, наявність відомостей з місця позбавлення волі, згідно з якими до звільнення обвинувачений на шлях виправлення не став, що свідчило про наявність високого ризику вчинення нових злочинів. Саме тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому мінімально дозволеного покарання також відсутні.
Вирішуючи питання щодо доцільності застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за доцільне зазначити таке.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у пункті 19 Постанови № 7, вирішуючи питання про застосування конфіскації майна, суди повинні враховувати, що такий вид додаткового покарання призначається лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини.
У постанові від 28.04.2020 (справа № 133/2968/18) ВС зауважив, що при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».
Згідно з положеннями статті 59 КК покарання у виді конфіскації майна встановлюється, зокрема за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, і може бути призначене лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу.
Санкція кримінального закону (частина друга статті 307 КК) передбачає безальтернативне призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.
Разом з тим, суд враховує висновок ВС, викладений у постанові від 21.02.2024 (справа № 686/11385/21), відповідно до якого корисливим тяжким або особливо тяжким злочином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах четвертою та п'ятою статті 12 КК, якщо його вчинено з корисливих спонукань. При цьому ВС зазначив, що під корисливими спонуканнями потрібно розуміти бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Вирішуючи питання щодо доцільності призначення засудженому додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд має виходити з наявності чи відсутності у діях винного корисливого мотиву.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 02.07.2024 (справа № 686/12120/22) та у постанові від 07.12.2022 (справа № 180/620/20).
За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив інкриміноване йому діяння на прохання його знайомого. Однак, відомості, які б свідчили про наявність у нього корисливого мотиву, за результатами судового розгляду встановлені не були. Тому правові підстави для застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна відсутні.
З огляду на зазначене рішення, суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 2 частини четвертої статті 374 КПК визначено, що у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається, зокрема покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.
Суд вважає також за доцільне звернути увагу на висновок, викладений у постанові ВС від 22.01.2020 (справа № 463/2772/19), щодо формулювання резолютивної частини вироку суду. Зокрема, у наведеній постанові ВС зауважив, що з урахуванням того, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку навів належні мотиви щодо призначення засудженому основного покарання, від відбування якого він звільнений з випробуванням, а також необхідності призначення йому додаткового покарання, то за цих обставин, сформульоване у резолютивній частині рішення про застосування положень статті 75 КК (щодо її застосування до основного покарання) не є таким, що може викликати сумніви під час виконання вироку, щодо чого безпідставно зробив уточнення в ухвалі суд апеляційної інстанції. У зв'язку з цим ВС дійшов висновку про необхідність виключення з ухвали апеляційного суду уточнення щодо звільнення на підставі статті 75 КК засудженого від призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Хоча у наведеній постанові ВС зроблений висновок про формулювання застосування приписів статті 75 КК, суд вважає за можливе зроблені висновки покласти в основу мотивування ухваленого судом рішення щодо викладу резолютивної частини вироку суду, оскільки у резолютивній частині судового рішення має бути чітко зазначене покарання, яке призначене особі. Відсутність посилання на призначення відповідного покарання у резолютивній частині судового рішення (вироку) за умови належного мотивування такого рішення у мотивувальній частині свідчить про те, що судом такий вид покарання не призначений.
На необхідність застосування граматичного способу тлумачення при постановленні вироку звертав увагу ВСУ в постанові від 06.07.2017 (справа № 364/8/16-к).
У постанові від 02.02.2022 (справа № 344/16025/18) ВС зауважив, що рішення суду про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у статті 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов'язане вчинення кримінального правопорушення.
Хоча зазначений висновок ВС сформульований в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд вважає, що останній може бути застосований у цьому кримінальному провадженні в частині надання відповідей щодо недоцільності зазначення у резолютивній частині вироку посилання на те, що обвинуваченій додаткове покарання, передбачене санкцією кримінального закону, призначене не було.
У постанові від 08.09.2024 (справа № 750/9436/22) ВС зазначив, що кримінальний процесуальний закон не передбачає обов'язку для суду першої інстанції зазначати в резолютивній частині вироку про право обвинуваченого заявити клопотання про його етапування до суду апеляційної інстанції.
Хоча цей висновок ВС зроблений не в частині призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією кримінального закону, однак суд вважає, що він також може бути застосований у цьому кримінальному провадженні, оскільки ВС зазначив про вимоги до резолютивної частини судового рішення у кримінальному провадженні.
Отже, аналізуючи наведені вище приписи, суд дійшов до переконання, що зазначення у резолютивній частині вироку суду посилання на те, що такий вид додаткового покарання як конфіскація майна не призначається (без конфіскації майна), буде зайвим.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення від відбування кримінального покарання з випробуванням суд бере до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже суд зазначив вище, ВС зауважував, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Приписи кримінального закону та наведені вище висновки, сформульовані ВС, уповноважують суд звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням лише у разі призначення кримінального покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Санкція кримінального закону за вчинений ОСОБА_5 злочин передбачає покарання у виді позбавлення волі, строк якого перевищує п'ять років. Правові підстави для застосування до ОСОБА_5 приписів статті 69 КК судом встановлені не були. А тому суд вважає, що відсутні й правові підстави для звільнення обвинуваченого від відбування кримінального покарання відповідно до приписів частини першої статті 75 КК.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема запобіжні заходи.
Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.
При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.
Як суд зазначив вище, ОСОБА_5 був затриманий на виконання ухвали суду від 07.07.2022 і до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В подальшому застосований до обвинуваченого запобіжний захід був продовжений в судовому порядку. Тому суд вважає, що строк застосованого запобіжного заходу має бути продовжений до набрання вироком законної сили з урахуванням приписів частини першої статті 197 КПК.
Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання.
Саме тому, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 під час досудового розслідування був затриманий і в подальшому до нього був застосований запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.
Відповідно до визначення, наданого у частині першій статті 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» (далі - Закон № 3352-XII), попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Суд враховує, що під час досудового розслідування ОСОБА_5 був затриманий 05.05.2022. В подальшому 07.05.2022 до нього був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово. Також з матеріалів кримінального провадження випливає, що ОСОБА_5 був затриманий 05.08.2022 на виконання ухвали суду від 07.07.2022. У подальшому 06.08.2022 до ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді утримання під вартою.
Хоча строк затримання ОСОБА_5 не є попереднім ув'язненням у розумінні частини першої статті 1 Закону № 3352-XII, однак суд вважає, що таке затримання обвинуваченого було здійснене у порядку статті 208 КПК, тобто було законним. Саме тому відповідно до частини п'ятої статті 72 КК строк затримання ОСОБА_5 слід зарахувати до призначеному йому покарання з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
Отже, строк затримання ОСОБА_5 до його звільнення у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, слід зарахувати до строку призначеного йому покарання відповідно до приписів частини п'ятої статті 72 КК. Крім того, строк перебування ОСОБА_5 під вартою з моменту його повторного затримання 05.08.2022 по день набрання вироком законної сили згідно з частиною п'ятою статті 72 КК слід зарахувати до призначеному йому покарання з розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
Як суд зазначив вище, 09.05.2022 до ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту цілодобово. При цьому надані суду матеріали містять постанову старшого слідчого СВ ВП № 3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області від 30.06.2022, зі змісту якої випливає, що ОСОБА_5 почав переховуватись від органу досудового розслідування з 24.06.2022.
Зі змісту частини сьомої статті 72 КК випливає, що домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Тому строк застосованого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту цілодобово з 07.05.2022 по день початку переховування обвинуваченого від органу досудового розслідування, тобто 24.06.2022 слід зарахувати до строку призначеного йому покарання з розрахунку 3 дні цілодобового домашнього арешту за 1 день позбавлення волі.
Питання щодо речових доказів має бути вирішене відповідно до положень статті 100 КПК.
Разом з тим, згідно з наданої представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді від 10.05.2022 на речові докази у кримінальному провадженні, накладений арешт, який доцільно скасувати.
Відповідно до частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 7 (семи) років позбавлення волі.
Відповідно до частини п'ятої статті 72 Кримінального кодексу України строк затримання ОСОБА_5 з 05.05.2022 по 07.05.2022, а також строк попереднього ув'язнення з 05.08.2022 по день набрання вироком законної сили зарахувати до строку призначеного покарання з урахуванням один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з частиною сьомою статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_5 строк перебування під домашнім арештом цілодобово з 07.05.2022 по 24.06.2022 до строку призначеного йому покарання з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж на 60 днів, тобто до 23.59 години 10.04.2026.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави 11189 (одинадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять) гривень 52 копійок витрат на залучення експерта.
Речові докази:
- упаковку з-під солі гімалайської гірської Pripravka з речовиною рослинного походження, що поміщені до спецпакету НПУ № 2035239, полімерний пакет з речовиною рослинного походження, поміщений до спецпакету НПУ № 1108633, три полімерні пакунки з речовиною рослинного походження, які поміщені до спецпакету НПУ № 7369589, паперовий згорток з порошкоподібною речовиною, яка поміщена до паперового конверту, частина блістера з чотирма таблетками, які поміщені до спецпакету НПУ № 1108634, змив з поверхні згортку, які передані до камери зберігання речових доказів ВП № 3 ВРУП ГУНП у Вінницькій області - знищити.
Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 10.05.2022, - скасувати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: