Номер провадження 1-кп/754/490/26
Справа№754/16262/25
Вирок
Іменем України
10 лютого 2026 року
м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12025100030001212 від 26.04.2025 року відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Прип'ять, Чорнобильського району Київської області, громадянина України, українця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 259 КК України,
за участю сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 ,
сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 ,
І. ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ, ВИЗНАНОГО СУДОМ ДОВЕДЕНИМ (місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінальних правопорушень, форма вини і мотиви кримінальних правопорушень).
ОСОБА_3 приблизно о 08 год. 09 хв. 25.04.2025, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванні місці, але в зоні покриття базової станції ПрАТ «Київстар», що розташована за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 19, вирішив повідомити завідомо неправдиву інформацію на телефон служби «102» Головного управління Національної поліції у м. Києві, щодо завідомо неправдивого повідомлення про підготовку вибуху закладів освіти міста Києва.
Реалізуючи свій злочинний намір, направлений на завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, ОСОБА_3 , діючи умисно, завідомо знаючи, що поширена ним інформація є неправдивою та, з метою дезорганізування діяльності закладів освіти міста Києва, а також діяльності служби ДСНС, органів Національної поліції, 25.04.2025 о 08:09 годині, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванні місці, але в зоні покриття базової станції ПрАТ «Київстар», що розташована за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 19, з належного йому мобільного телефону марки «Infinix IMARTS», IMEІ 1: НОМЕР_1 , ІМЕІ 2: НОМЕР_2 з абонентським номером оператора мобільного зв'язку України ПрАТ «Київстар» НОМЕР_3 , здійснив телефонний дзвінок з вказаного номеру телефону на телефон служби «102» Головного управління Національної поліції у м. Києві та розуміючи, що інформація, яку він збирається повідомити, є неправдивою та створить обстановку загального страху та невпевненості населення, порушить громадську безпеку, повідомив оператору служби «102» Головного управління Національної поліції у м. Києві про підготовку вибуху закладів освіти, реалізувавши свій злочинний умисел, ОСОБА_3 поклав слухавку телефону.
Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні умисних дій, що виразилися у завідомо неправдивому повідомленні про підготовку вибуху закладів освіти, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч.2 ст. 259 КК України.
ІІ. СТАТТІ (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Відповідальність за ч.2 ст. 259 КК України настає за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками, якщо об'єктами завідомо неправдивого повідомлення стали критично важливі об'єкти інфраструктури або будівлі чи споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади, або заклади охорони здоров'я, або заклади освіти або якщо воно спричинило тяжкі наслідки чи вчинене повторно.
Суб'єктом зазначеного злочину є фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 КК України, у віці не молодше 16-ти років.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом (особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (повідомлення), знає про його неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади).
Об'єктом злочину, передбаченого ч.2 ст. 259 Кримінального кодексу України є громадська безпека.
Об'єктивна сторона злочину полягає в активних суспільно-небезпечних діях, які полягають в повідомленні (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави (терористичний акт) і спрямовано на поширення інформації такі загально небезпечні дії.
Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи -пошкодження об'єктів приватної, комунальної чи державної власності має такі ознаки: -містить вигадані відомості про вчинення загально небезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо);
-відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
-про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо (повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним).
Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, комунальної чи державної власності загально небезпечним способом.
Суд дійшов висновку про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 259 КК України, та кваліфікує його дії, як завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху закладів освіти.
ІІІ. ДОКАЗИ НА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 за участю законного представника та захисникавизнав себе винним, щиро розкаявся і підтвердив вищеописані встановлені судом обставини справи. Зазначив, що 25.04.2025, перебуваючи вдома, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснив телефонний дзвінок зі свого мобільного телефону на телефон служби «102» Головного управління Національної поліції у м. Києві та повідомив про замінування шкіл, при цьому розуміючи, що вказана інформація є неправдивою, створить обстановку загального страху і порушить громадську безпеку.
Суд вважає недоцільним дослідження доказів стосовно всіх обставин справи, які ніким не оспорюються, проти цього не заперечують учасники судового розгляду. Обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин і у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, учасникам судового розгляду роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року, "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, з точки зору належності та допустимості, суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження, та його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст. 259 КК України, як завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху заклади освіти.
ІV. ПОКАРАННЯ
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Так, санкцією ч.2 ст. 259 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років.
Відповідно до встановлених обставин, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке за класифікацією, визначеною ст. 12 КК України, є тяжким злочином.
У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає: щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні обставин, регламентованих п.1 ч.1 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення; активне сприяння у розслідуванні злочину; а також суд визнає обставиною, що пом'якшує покарання, стан психічного здоров'я обвинуваченого, в якому він перебував на момент скоєння правопорушення та на даний час, про що буде зазначено далі у вироку.
Верховний Суду у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №559/1037/16-к (провадження № 51-3612км18) вказав, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки, обіцяв більше не скоювати правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Відповідно до даних про особу обвинуваченого ОСОБА_3 : він, в силу положень ст. 89 КК України, - несудимий; офіційно не працевлаштований; неодружений; за місцем проживання характеризується посередньо; не перебуває на диспансерному обліку лікаря нарколога; перебуває під наглядом у лікаря - психіатра в КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» з 2019 року із діагнозом - органічне ураження головного мозку.
Так, в матеріалах кримінального провадження, досліджених судом, міститься висновок судово - психіатричного експерта №1312 від 15.09.2025 року, згідно з яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу, що відноситься до інкримінованого йому діяння, а саме, 25.04.2025, виявляв ознаки психічного розладу у вигляді: «Резидуально-органічного ураження головного мозку з легким інтелектуальним недорозвитком та емоційно-вольовими порушеннями» (згідно з МКХ-10: F06.8) і за своїм психічним станом не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними (ст. 20 КК України).
У теперішній час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє ознаки психічного розладу у вигляді: «Резидуально-органічного ураження головного мозку з легким інтелектуальним недорозвитком та емоційно-вольовими порушеннями» (згідно з МКХ-10: F06.8 ) та за своїм психічним станом в теперішній час ОСОБА_3 не здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.
За своїм психічним станом у теперішній час ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує надання йому амбулаторної психіатричної допомоги з метою його обов'язкового лікування, а також запобігання вчинення ним суспільно-небезпечних діянь (відповідно до ст.92 КК України).
Згідно зі ст. 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне на підставі ст. 20 КК України визнати ОСОБА_3 обмежено осудним і врахувати цю обставину при призначенні йому покарання.
Обираючи покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст. 259 КК України суд приходить до такого висновку.
Згідно зі ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.8 своєї постанови №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого, виду основного покарання (ст.69 КК України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого особливо тяжкого, тяжкого злочинів або злочину середньої тяжкості, з урахуванням особи винного.
Враховуючи наявність у обвинуваченого ОСОБА_3 кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_3 щиро розкаявся, усвідомив протизаконність своїх дій, активно сприяв досудовому розслідуванню, враховуючи стан обмеженої осудності ОСОБА_3 , суд приходить до висновку про можливість призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ч.1,2 ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.2 ст. 259 КК України.
За приписами ст. 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Відповідно до ч. 2 ст. 504 КПК України суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 94 КК України залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе та інших суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Враховуючи те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення в стані обмеженої осудності, і на момент винесення вироку є обмежено осудним та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, що підтверджено відповідним експертним висновком, суд вважає за необхідне на підставі ст. 94 Кримінального кодексу України застосувати до обвинуваченого примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Відповідно до висловленої Пленумом Верховного Суду України позиції в абзаці другому пункту 6 та у пункті 7 Постанови від 03.06.2005 року №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» - визнати правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом'якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання. З огляду на те, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК), судам слід враховувати, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.
Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду, така допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов'язане з позбавленням волі, та здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов'язане - на психіатричні заклади охорони здоров'я за місцем проживання засуджених.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру, передбачених п.1 ч.1 ст. 94 КК України, а саме: у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
На переконання суду, виправлення ОСОБА_3 неможливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього кодексу.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
V. МОТИВИ УХВАЛЕННЯ ІНШИХ РІШЕНЬ
Відповідно до ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Питання з речовими доказами суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.
У даному кримінальному провадженні витрати на залучення експерта відсутні.
Запобіжний захід
Відповідно до ст.1 Закону України від 30 червня 1993 року №3352-XII «Про попереднє ув'язнення» таке ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Згідно з ч.5 ст.72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 26.04.2025 року, ОСОБА_3 було затримано 26.04.2025 року о 09:36 годині. Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 28.04.2025 року відносно ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, який в подальшому було неодноразово продовжено слідчим суддею.
За результатами проведення підготовчого судового засідання ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10.11.2025 року обвинуваченому ОСОБА_3 було продовжено запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу, а саме - Дніпровської філії «СЗНПД» ДУ «ІСП МОЗ України», за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 84, в умовах, що виключають його небезпечну поведінку. В подальшому, даний запобіжний захід було неодноразово продовжено судом, востаннє - ухвалою суду від 30.12.2025 року продовжено дію запобіжного заходу у вигляді поміщення до психіатричного закладу обвинуваченому ОСОБА_3 на 60 днів, тобто до 27 лютого 2026 року включно.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зарахувати обвинуваченому ОСОБА_3 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення, а саме з 26.04.2025 року по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.
Одночасно, суд вважає за необхідне застосувати у кримінальному провадженні спеціальну конфіскацію.
Відповідно до ч.1 ст.96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п.1, 3, 4 ч.1 ст.96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо майно одержано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, було предметом кримінального правопорушення, або було використано як засіб чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259, 368, 370, 374, 376, 615 ч.15 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 259 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2-х (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 20, 93, 94 КК України застосувати до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем відбуття покарання.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 у виді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме - Дніпровської філії «СЗНПД» ДУ «ІСП МОЗ України», за адресою: м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, 84, - залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з 26.04.2025, зарахувавши у строк покарання строк його попереднього ув'язнення у виді поміщення до психіатричного закладу, з розрахунку - один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
На підставі ст.ст.96-1, 96-2 КК України застосувати відносно ОСОБА_3 спеціальну конфіскацію шляхом примусового безоплатного вилучення у власність державимобільного телефону марки «Infinix SMART8» моделі «Infinix Х6525» темного кольору, ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 .
Речові докази: мобільний телефон марки «Nokia С22» моделі «ТА-1533» ІМЕІ1: НОМЕР_4 , ІМЕІ2: НОМЕР_5 , темного кольору, упакованого до спеціального пакету НПУ CRI1039806; мобільний телефон марки «Norzo Pesigner Loy Redme» світлого кольору, упакованого до спеціального пакету НПУ CRI 1039805; задня кришка мобільного телефону марки «Redmi» синього кольору упаковано до спеціального пакет НПУ ICR00144812; пластиковий тримач SIM-картки Київстар НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , пластиковий тримач SIM-картки Київстар № НОМЕР_8 , пластиковий тримач SIM-картки Vodafone № НОМЕР_9 упаковано до спеціального пакет НПУ PSP1352113; пакувальний конверт SIM-картки оператора мобільного зв?язку Київстар НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , синього кольору упаковано до спеціального пакет НПУ PSP135116; довідки договору 0186110449 від 22.01.2025, телефон марки TECNO B1g 1/6, НОМЕР_13, договір №0234571941 від 24.04.2025, мобільний телефон марки «Nokia С22» моделі «ТА-1533 2164», № НОМЕР_12 упаковано до спеціального пакет НПУ ICR0100505; флеш носій марки «LG» 4GB, світлого кольору упаковано до спеціального пакету НПУ ICR0100506, переданих на зберігання до камери схову Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві, квитанція 013973 - повернути ОСОБА_3 .
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Головуючий суддя: ОСОБА_1