Номер провадження 1-кс/754/294/26
Справа № 754/11305/25
Іменем України
10 лютого 2026 року суддя Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про відвід судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від розгляду кримінального провадження №12025100000000240 від 27 лютого 2025 року відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
У провадженні судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_4 перебуває кримінальне провадження №12025100000000240 від 27 лютого 2025 року відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
В судовому засіданні прокурором заявлено відвід судді на підставі п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України. Заява про відвід обґрунтовується тим, що суддею у вказаному кримінальному провадженні було ухвалено вирок на підставі угоди відносно іншої обвинуваченої ОСОБА_6 .
Суддя ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду заяви про відвід, правом надати пояснення не скористався. Інші учасники судового провадження в судове засідання не з'явились. Їх неявка не перешкоджає розгляду заяви про відвід.
Суд дослідивши журнал судового засідання, матеріали судового провадження, приходить до такого висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, у провадженні судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_4 перебувало кримінальне провадження №12025100000000240 від 27 лютого 2025 року по обвинуваченню ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , кожної, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Ухвалою суду від 22 грудня 2025 року матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_6 були виділені в окреме провадження, у зв'язку з тим, що між обвинуваченою та прокурором було досягнуто згоди та 22 грудня 2025 року укладено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №12025100000000240 від 27 лютого 2025 року.
У подальшому, 13 січня 2026 року під головуванням судді ОСОБА_4 ухвалено вирок, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченою ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12025100000000240 від 27 лютого 2025 року. ОСОБА_6 визнано винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 332 КК України та призначено узгоджене сторонами покарання (номер провадження 1-кп/754/583/26, справа № 754/21269/25).
Вичерпний перелік підстав, за наявності яких суддя підлягає відводу, визначений ст.75, 76 КПК України. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні, зокрема, за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
У кожному кримінальному провадженні незалежність і об'єктивність судді забезпечується, серед іншого, закріпленням загального переліку підстав для відводу від участі у цьому провадженні.
Інститут відводу (самовідводу) судді від участі у розгляді конкретної справи - це одна із найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Він покликаний ліквідувати найменшу підозру у заінтересованості судді в результатах розглянутої справи, навіть якщо такої заінтересованості немає, бо тут головним є публічний інтерес.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
У справі «Муча проти Словаччини» від 25.11.2021 Європейський суд з прав людини констатував, що суд, який схвалив угоди спільників про визнання провини, які завдають шкоди презумпції невинуватості старшого гангстера, не був неупередженим в судовому розгляді справи останнього. У п. 48 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що конкретні скарги заявника ґрунтуються на тому факті, що його судив і засудив той самий суд першої інстанції, який раніше засуджував його співвиконавців за злочинні дії, вчинені спільно із заявником і що він визначив ці дії таким чином, щоб було зрозуміло, що він також брав у них участь […] Під час розгляду цієї скарги право заявника на презумпцію невинуватості повинно бути враховано. Питання щодо неупередженості судді виникає, коли попереднє рішення вже містить детальну оцінку ролі особи, яка згодом була засуджена у злочині, вчиненому кількома особами, і, зокрема, коли попереднє рішення містить конкретне твердження про причетність заявника або коли враховано, що особа, засуджена згодом відповідала всім критеріям, необхідним для вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи обставини конкретної справи, такі елементи можуть розглядатися як ті, що вирішують питання про винуватість особи, яка розглядається в подальшому провадженні, і, таким чином, може призвести до об'єктивно обґрунтованих сумнівів у тому, що національний суд має неупереджену думку щодо суті справи відносно особи, яку судили згодом на початку судового розгляду (абз. 4 п. 49 цього ж рішення).
Не заперечується, що заявника судив і засудив той самий суд першої інстанції, який раніше засуджував його співвиконавців за злочинні дії, вчинені спільно з ним, і що, визначаючи ці діяння, суд першої інстанції також посилався на участь у них заявника (п. 50).
Суд зазначає, що рішення про затвердження угод співвиконавців заявника про визнання винуватості містили детальний фактичний опис їхніх злочинів, включаючи роль заявника в них як спільного виконавця, тоді як точний фактичний опис деяких їхніх злочинних дій був ідентичний точному фактичному опису приписуваних йому злочинних дій. Хоча ці рішення не містять жодного окремого висновку про вину щодо заявника як такого (див. також пункти 27 і 28), їх слід розглядати у світлі складових елементів злочинів, про які йдеться, зокрема, створення, задумування та підтримання злочинного наміру, що передбачає узгоджені злочинні дії з боку спільних виконавців.
Таким чином, засудження співвиконавців заявника у цих злочинах на основі наданого опису їхніх злочинних дій, що включало точне фактичне визначення конкретної ролі заявника в них, в принципі могло викликати сумніви щодо того, чи не призвело це до ситуації, при якій його було визнано таким, що скоїв кримінальні правопорушення, про які йдеться (п. 55).
Посилання на заявника та його дії в такий спосіб може в принципі порушити захист його права на презумпцію невинуватості. Суд усвідомлює, що будь-яке можливе втручання в це право мало місце насамперед у провадженні щодо співвиконавців заявника […]. Тим не менш, засудження його співвиконавців було частиною справи проти заявника (п. 56).
Суд також встановив, що, навіть якщо закон прямо вказує, що не можна зробити жодних висновків про винність особи з кримінального провадження, в якому вона не брала участі, судові рішення мають бути сформульовані таким чином, щоб уникнути будь-яких потенційних попередніх висновків про вину третьої особи, щоб не поставити під загрозу справедливий розгляд обвинувачення в окремому провадженні.
Зазначені посилання жодним чином не були сформульовані таким чином, щоб вказувати на те, що на даний момент заявник є лише обвинуваченим і переслідується в окремому кримінальному провадженні. Разом з тим, жодне таке формулювання чи будь-яке інше пояснення щодо того, що його вину законодавчо не встановлено, не фігурує ні в обґрунтуванні вироків, які засуджують співвиконавців, ні де-небудь ще.
Правда, що у вироках, які засуджують співвиконавців, на заявника посилаються лише під його ініціалами та псевдонімом. Однак, як також зазначено в рішенні, очевидно, що суд першої інстанції чудово знав його особу. Більше того, і що ще важливіше (оскільки точне фактичне визначення власних злочинних дій заявника ідентичне визначенню його співвиконавців), не може бути сумніву, що його участь у їхніх злочинних діях була конкретно та індивідуально визначена у вироках, у яких встановлені такі винні співвиконавці (п.61).
Оскільки суд першої інстанції щодо заявника вважав засудження його співвиконавців частиною справи проти нього, принаймні, на перший погляд, він мав очевидний стимул залишатися послідовним зі своїм попереднім набором рішень, оскільки будь-які суперечливі висновки, зроблені вперше, могли підірвати довіру до останнього (рішення Європейського суду з прав людини «Навальний і Офіцеров»). Так само - враховуючи, що власне засудження заявника значною мірою ґрунтувалося на свідченнях, наданих співвиконавцями, які вже інкримінували йому зізнаннями, які вони дали під час угоди про визнання винуватості - у них також був очевидний стимул не суперечити їхнім попереднім заявам.
З огляду на формулювання вироків проти співвиконавців заявника, вони завдали шкоди його праву заявника вважатися невинним доти, доки його вину не буде доведено. Враховуючи роль, яку вони відіграли у судовому розгляді заявника, який проходив у тому ж суді, його сумніви щодо його неупередженості були об'єктивно виправданими (п. 64 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Муча проти Словаччини»).
Таким чином, враховуючи наведені висновки Європейського суду з прав людини у справі «Муча проти Словаччини», суд вважає наявними обставини, які можуть викликати в учасників цієї справи сумніви у неупередженості судді ОСОБА_4 внаслідок ухвалення ним вироку на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_6 .
Відтак, з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд, суд вважає за необхідне заяву прокурора про відвід судді задовольнити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 75, 76, 81, 82, 369-372 КПК України, суд
Заяву прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_3 про відвід судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від розгляду кримінального провадження №12025100000000240 від 27 лютого 2025 року відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, задовольнити.
Відвести суддю Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_4 від участі у розгляді кримінального провадження №12025100000000240 від 27 лютого 2025 року відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України(номер провадження 1-кп/754/455/26, справа № 754/11305/25).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя -