10 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 520/9295/25
адміністративне провадження № К/990/3937/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шутєєва Віталія Євгеновича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №520/9295/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не включення ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн на місяць, за період з січня 2023 року по дату звільнення зі служби (24 січня 2025 року), виплата якої передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі, як такому, що брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) включити ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн на місяць, за період з січня 2023 року по дату звільнення зі служби (24 січня 2025 року), виплата якої передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі, як такому, що брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів та виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо недоплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за липень 2022 року - до 70000 (за 4 доби = 9032,26 грн., за жовтень 2022 року - до 70000 (за 1 добу = 2258,06 грн), за листопад 2022 року - до 70000 (за 10 діб = 23333,33 грн), за грудень 2022 року - до 70000 (за 22 доби = 49677,42 грн), в загальній сумі 84301,07 грн;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до вимог пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, за липень 2022 року - до 70000 (за 4 доби = 9032,26 грн), за жовтень 2022 року - до 70000 (за 1 добу = 2258,06 грн), за листопад 2022 року - до 70000 (за 10 діб = 23333,33 грн), за грудень 2022 року - до 70000 (за 22 доби = 49677,42 грн), в загальній сумі 84301,07 грн;
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не включення ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн на місяць, за період з 19 серпня 2024 року по 05 листопада 2024 року, за період з 09 грудня 2024 року по 19 січня 2025 року, відповідно до вимог пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) включити ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн на місяць, за період з 19 серпня 2024 року по 05 листопада 2024 року, за період з 09 грудня 2024 року по 19 січня 2025 року, нарахувати та виплатити, відповідно до вимог пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не включення ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн на місяць, за період з січня 2023 року по дату звільнення зі служби (24 січня 2025 року), виплата якої передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі, як такому, що брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) включити ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн на місяць, за період з січня 2023 року по дату звільнення зі служби (24 січня 2025 року), виплата якої передбачена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 в розрахунку на місяць, пропорційно часу участі, як такому, що брав безпосередню участь у бойових діях або забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів та виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо не включення ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн на місяць, за період з 19 серпня 2024 року по 05 листопада 2024 року, за період з 09 грудня 2024 року по 19 січня 2025 року, відповідно до вимог пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) включити ОСОБА_1 до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн на місяць, за період з 19 серпня 2024 року по 05 листопада 2024 року, за період з 09 грудня 2024 року по 19 січня 2025 року, нарахувати та виплатити, відповідно до вимог пункту 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Відмовлено в задоволені інших вимог.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року задоволено апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 . Скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року. Ухвалено постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
26 січня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Шутєєва Віталія Євгеновича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №520/9295/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України представник позивача зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував норму права, відповідно до території, на яких ведуться (велися) бойові дії, а саме постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за №1668/39004. При цьому, заявник посилається на постанови Верховного Суду від 29 березня 2024 року у справі №440/3321/23, від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23, а також у справі №120/8747/23.
Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Проте, відповідач, посилаючись на постанови Верховного Суду не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою.
Верховний Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд також звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України представник позивача посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цих норм у подібних правовідносинах, а саме:
1) пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та в цілому Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309, у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв'язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їх додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постановою Кабінету Міністрів України №168, внаслідок віднесення конкретних населених пунктів, районів чи областей (де військовослужбовець бере безпосередню участь у бойових діях чи забезпечує здійснення заходів із захисту Батьківщини) саме до територій «можливих», а не «активних» бойових дій протягом спірного періоду;
2) пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та в цілому наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 09 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», Наказу Міністерства внутрішніх справ України №36 «Про затвердження порядку та умов виплати на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» від 26 січня 2023 року, Наказу Міністерства внутрішніх справ України « 726 «Деякі питання виплати військовослужбовцям Державної прикордонної служби України винагороди, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 01 вересня 2023 року у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частини Держприкордонслужби у зв'язку із застосуванням положень зазначених наказів для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди згідно з пунктом 2-1 постанови Кабінету Міністрів України №168.
Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас скаржник не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду, та як відповідні норми права необхідно застосовувати, а також не обґрунтував необхідність такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.) у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того, суд звертає увагу заявника, що у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2024 року у справі № 200/4100/23 Верховний Суд констатував, що перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій само собою не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000,00 грн на місяць, передбаченої Постановою № 168. Ключовою умовою для здійснення виплати такої додаткової винагороди є виконання військовослужбовцем спеціальних бойових завдань та заходів, які у розумінні Постанови № 168 з урахуванням наказів Адміністрації Держприкордонслужби від 30 липня 2022 року № 392-/0/81-22-АГ та від 01 грудня 2022 року №628/0/81-22-АГ означають «безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» та документального підтвердження цих обставин (пункти 4 та 5 наказу від 30 липня 2022 року №392-/0/81-22-АГ, пункти 3 та 7 наказу від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ).
Також питання щодо застосування абзацу 1 пункту 1 Постанови № 168, частини 1 та 2 розділу І Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Держприкордонслужби та командуванням військових частин Держприкордонслужби у зв'язку з позбавленням таких військовослужбовців права на виплату їм додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постановою №168, внаслідок віднесення конкретних населених пунктів, районів чи областей (де військовослужбовець бере безпосередню участь у бойових діях чи забезпечує здійснення заходів із захисту Батьківщини) саме до територій «можливих», а не «активних» бойових дій протягом спірного періоду вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах № 200/307/23, № 200/504/23.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Щодо посилання заявника у касаційній скарзі на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, то Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Крім того, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Шутєєва Віталія Євгеновича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі №520/9295/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак