09 лютого 2026 року
м. Київ
справа №160/27675/23
адміністративне провадження № К/990/54352/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А.,
суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі № 160/27675/23 за позовом Приватного підприємства «Лендфорт Дніпро» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство «Лендфорт Дніпро» звернулося до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.08.2023 №0208830709, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 10.276.950,00 грн
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024. адміністративний позов Приватного підприємства «Лендфорт Дніпро» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №0208830709 від 03.08.2023.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.03.2025 задоволено апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 в адміністративній справі №160/27675/23. Прийнято у справі нове рішення, яким в задоволені адміністративного позову Приватного підприємства «Лендфорт Дніпро» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14.08.2025 касаційну скаргу Приватного підприємства «Лендфорт Дніпро» задоволено частково. Скасовано постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12.03.2025. Справу направлено на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду. Судом касаційної інстанції зауважено, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків щодо розуміння і тлумачення норм матеріального права по суті ключового питання, однак, не в повному обсязі встановив обставини для остаточного вирішення спору.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 за результатами нового розгляду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 у справі №160/27675/23 залишено без змін.
До Верховного Суду 23.12.2025 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №160/27675/23.
Ухвалою Верховного Суду від 12.01.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження.
На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано уточнену касаційну скаргу, клопотання про поновлення строку касаційного оскарження.
Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано пункти 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №804/1118/16, 05.05.2023 у справі №160/15514/20, від 18.09.2018 у справі №826/8066/18, від 18.05.2023 у справі №160/17268/21, від 25.09.2019 у справі №520/11437/18, 18.09.2018 у справі №826/8066/18, від 17.07.2020 у справі №804/3439/16.
Скаржником не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.
Як встановлено зі змісту оскаржуваної постанови Третього апеляційного адміністративного суду, судом апеляційної інстанції зроблено висновки, що на момент проведення позивачем у справі розрахунків з ТОВ «Мульті Бізнес Трейдінг» за договором №04/12-1 від 04.12.2019 купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Український харчовий Альянс ЕКО» - 18.03.2020 та 02.04.2020, норми чинного податкового законодавства визначали об'єкт оподаткування та розмір ставки податку на прибуток нерезидента 15%, але не містили визначення бази оподаткування, тому станом на 18.03.2020 та 02.04.2020 податковим законодавством не було встановлено порядок визначення податку на прибуток іноземних юридичних осіб (не резидентів) від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, тому позивач не мав можливості і не був зобов'язаний самостійно визначати методологію визначення цього податку. Пп.«е» пп.141.4.1 п.141.4 ст.141 і пп.141.4.2 п.141.4 ст.141 ПК України в редакціях, передбачених Законом України №466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», почали діяти лише з 01.01.2021р. Отже, саме з 01.07.2020 норми чинного податкового законодавства містять усі визначені п. 7.1 ст. 7 ПК України необхідні елементи для визначення податку на прибуток іноземних юридичних осіб (не резидентів) від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, об'єкт оподаткування, базу оподаткування, ставку податків, а також визначення що саме є прибутком при відчуженні інвестиційного активу, який оподатковується за ставкою 15%, що було відсутнє у чинному національному податковому законодавстві на момент укладення договору та виконання сторонами своїх зобов'язань за ним, і застосовуватись ці норми податкового законодавства до податкових (звітних) періодів почали з 01.01.2021.
Третім апеляційним адміністративним судом зазначено, що приймаючи до уваги положення ст. 58 Конституції України щодо дії законів на нормативно правових актів в часі, якою визначено загальне правило стосовно того, що норма права діє щодо подій, які настали після набрання нею чинності, колегія суддів вважає, що відповідачем у справі безпідставно та неправомірно визначено позивачу спірним податковим-повідомленням рішенням податковий обов'язок з податку на прибуток іноземних підприємств і відповідачем, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України не було доведено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення №0208830709 від 03.08.2023, яким було визначено податкове зобов'язання відповідно до норм ПК України, які набули чинності після вчинення операції придбання інвестиційного активу у підприємства-нерезидента, а тому колегія суддів вважає можливим не досліджувати обставини щодо «встановлення бази оподаткування шляхом проведення відповідного розрахунку та визначення її значення в національній валюті України», про що зазначав Верховний Суд у постанові від 14.08.2025 у даній справі №160/27675/23.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області такі висновки суду не спростовано. Контролюючим органом не обґрунтовано, в чому полягало неправильне застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій.
Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, цитування норм податкового законодавства, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває встановлених недоліків
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частини 1, 3 статті 341 КАС України).
В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження скаржником вказано про право на оновлення процесуальних строків, зауважено, що касаційну скаргу подано в межах річного строку з дня складання повного тексту судового рішення, в межах 30-денного строку з дня повернення попередньої касаційної скарги.
Розглянувши дане клопотання, Верховний Суд дійшов висновку, що воно є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу.
Касаційну скаргу подано вдруге, первинну касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 10.12.2025.
Верховний Суд зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, тобто, саме проявлений контролюючим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення.
Уточнена касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків.
Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги.
Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб'єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань.
Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано належними доводами зволікання з повторним поданням касаційної скарги, не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11.03.2024 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №160/27675/23.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 11.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 у справі №160/27675/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова