Справа № 372/154/26
Провадження 2-а-23/26
09 лютого 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Висоцької Г.В., за участю секретаря судових засідань Куник О. В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
08.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 №4547/1 від 19.09.2025 про накладення адміністративного стягнення в розмірі 17 000 гривень у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , закрити провадження у справі.
B обґрунтування позовної заяви зазначив, що 19.09.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 винесено постанову №4547/1 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП України. Відповідно до якої, ОСОБА_1 не пройшов військово-лікарську комісію за вимогою ІНФОРМАЦІЯ_2 та 01.08.2025 не з'явився по повстці, чим порушив Порядок організації військового обліку призовників і військовозобов'язаних, ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку». Проступок встановлено на момент доставления працівниками національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 09.09.2025. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позивач зазначив, що у встановлений законодавством спосіб належним чином оформленої повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 ані особисто, ані засобами поштового зв'язку не отримував, не знав і не міг знати про дату, час та місце, куди потрібно з'явитися, а також мету такої явки.
12.01.2026 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 до судового засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, правом подати відзив не скористався.
Суд дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що відповідно до постанови №4547/1 від 19.09.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , вбачається, що ОСОБА_1 не пройшов військово-лікарську комісію за вимогою ІНФОРМАЦІЯ_2 та 01.08.2025 не з'явився по повстці, чим порушив Порядок організації військового обліку призовників і військовозобов'язаних, ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку». Проступок встановлено на момент доставлення працівниками національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 09.09.2025. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
На підставі постанови №4547/1 від 19.09.2025 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Позивач зазначає, що він у встановлений законодавством спосіб належним чином оформленої повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 ані особисто, ані засобами поштового зв'язку не отримував, не знав і не міг знати про дату, час та місце, куди потрібно з'явитися, а також мету такої явки.
Про розгляд вказаних адміністративних матеріалів ОСОБА_1 не був повідомлений та не приймав участі.
Крім того, оскаржувана постанова винесена суб'єктом владних повноважень з грубими процесуальними порушеннями чинного законодавства, що призвело до порушення його прав.
Як вбачається із оскаржуваної постанови, одним із доказів порушення позивачем законодавства про мобілізацію є повідомлення про вручення повістки за якою він безпідставно не з'явився, за що притягнутий до адміністративної відповідальності.
Матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких буде вбачатися, що військовозобов'язаний або резервіст, будучи належним чином повідомленим про необхідність явки до ТЦК та СП або іншого визначеного законодавством органу влади, не прибув до відповідного органу влади у встановлені дату та час і у встановлений законом строк не повідомив відповідний орган влади про причини своєї неявки або вказані причини не підпадають під перелік законодавчо визначених поважних причин неявки за повісткою
Відповідно до п. 28 Порядку зазначено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
Згідно абз. 1 п.33 Порядку визначено, що повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
Згідно абз. 2 п. 33 також зазначено, що уразі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
Статтею 210-1 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з вимогами ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 повістки про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 на будь-яку дату, окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_5 не надано суду будь-яких доказів на підтвердження вручення повістки позивачу.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Державні органи не мають права перекладати обов'язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» Суд зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Інші доводи та аргументи, враховуючи встановлене судом, не мають правового значення для вирішення цього спору.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
За нормами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у підтвердження правомірності прийнятого рішення не надано суду належних, допустимих, переконливих доказів.
За вищезазначених обставин суд дійшов висновку, що постанову № 4547/1 від 19.09.225 року у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 винесену на підставі матеріалів, складених та розглянутих з істотним порушенням вимог КУпАП, у зв'язку з чим наявні законні правові підстави для скасування оскаржуваної постанови як протиправної та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, оцінюючи надані в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, перевіряючи чи прийнято відповідачем постанову обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно, суд приходить до висновку, оскільки відповідачем належним чином не доведено належними і допустимими доказами факту вчинення позивачем правопорушення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Щодо поновлення ОСОБА_1 строку для подання позовної заяви суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
За змістом ч. 1 ст. 123, ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Позивач зазначив, що фактично дізнався про постанову ІНФОРМАЦІЯ_6 №4547/1 лише 19.12.2025, коли на підставі постанови державного виконавця були заблоковані його розрахункові рахунки, а через свого представника 19.12.2025 він ознайомився з виконавчим провадженням №79655388.
Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що строк для звернення до суду, пропущено з поважної причини.
Керуючись ст.ст. 5, 72, 77, 79, 159, 250, 251, 255, 286, 293 КАС України,
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати поважною причину пропуску на оскарження постанови №4547/1 від 19.09.2025 року про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 та поновити строк на оскарження.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 №4547/1 від 19.09.2025 про накладення адміністративного стягнення у розмірі 17000,00 грн у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Закрити справу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 10.02.2026
Суддя Г.В.Висоцька