Справа № 120/3845/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
10 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не розгляду по суті заяви від 12.01.2025 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії, яка подана представником заявника адвокатом Корнійчуком Сергієм Анатолійовичем в інтересах ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області розглянути заяву від 12.01.2025 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії, яка подана представником заявника адвокатом Корнійчуком Сергієм Анатолійовичем в інтересах ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
07 листопада 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду по справі №120/11723/21-а, окрім іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на підставі довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" № 1618 від 06.08.2021 року, з урахуванням при її обчисленні у відповідності до вимог статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", з урахуванням раніше виплачених сум пенсії з 01.12.2019.
15.01.2025 адвокат Корнійчук С.А., як представник ОСОБА_1 , від його імені звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії. Вказав, що заява була датована 12.01.2025.
До заяви від 12.01.2025 на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокат Корнійчук С.А. долучив ордер серії АВ №1177335 та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН №000224, що підтверджується описом вкладення документів.
Разом із тим, відповідач листом від 12.02.2025 повідомив представника позивача про те, що аналіз положень Закону України "Про інформацію", Закону України "Про захист персональних даних" у їх системному зв'язку дає підстави для висновку, що конфіденційна інформація (персональні дані) може бути надана на запит або заяву адвоката у разі надання володільцю персональних даних згоди особи на поширення такої інформації у визначеному особою порядку відповідно до передбачених нею умов та сформульованої у згоді мети її обробки.
З доданих до заяви документів не вбачається, що ОСОБА_1 надав володільцю персональних даних згоду на поширення (передачу) її персональних даних адвокату Корнійчуку С.А., що не дає змоги зробити висновок про надання нею згоди у відповідності до вимог Закону №2297. Враховуючи зазначене, для отримання запитуваної інформації представнику позивача запропоновано повторно подати заяву/адвокатський запит із урахуванням вищевказаних вимог.
На переконання представника позивача, відповідач безпідставно не здійснив розгляд по суті, поданої ним, в інтересах ОСОБА_1 , заяви від 12.01.2025 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії, що й зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Аналогічні за змістом положення також містяться в ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.
Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).
Таким чином, у разі порушення щомісячного строку виплати пенсії згідно вказаних приписів орган Пенсійного фонду України зобов'язаний виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходів у тому місяці, у якому здійснена фактична виплата заборгованості пенсії за відповідний місяць.
Згідно пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Згідно з пунктом 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже за змістом вказаних приписів у разі порушення строків виплати нарахованої пенсії орган Пенсійного фонду України в день виплати заборгованості з пенсії за минулий період зобов'язаний нарахувати та виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходу за весь період прострочення.
Крім того, відповідно до п.8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Аналізуючи зміст вищезазначених положень, суд доходить висновку про те, що особа, яка претендує на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії наділена правом звернення до органу пенсійного фонду із відповідною заявою. При цьому, право на звернення до органу пенсійного фонду особою може бути реалізоване в тому числі через свого представника.
Результат розгляду порушеного у зверненні питання щодо призначення пенсії, згідно положень Порядку №159, має бути оформлений розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі відмови (рішення, розпорядження) пенсійного органу із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що позивач скористався наданим йому чинним законодавством правом на ініціювання перед відповідачем питання щодо нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії. При цьому, реалізацію такого право від його імені ОСОБА_1 доручив адвокату Корнійчуку С.А., що підтверджується копією доданого до позовної заяви Договору про надання правничої (правової) допомоги від 09.01.2025.
Так, пунктами 1, 2 п.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі по тексту - Закон №5076) визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до статті 20 Закону №5076 під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб).
Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Корнійчук С.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії. До адвокатського запиту долучено ордер серії АВ №1177335 року на надання правничої (правової) допомоги на представництво інтересів ОСОБА_1 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Пенсійний орган, на свій власний розсуд і в порушення чинного законодавства, відмовив адвокату у наданні запитуваної інформації, із посиланням на те, що відсутня згода ОСОБА_1 на отримання конфіденційної інформації щодо нього.
Слід зауважити, що отримання адвокатом інформації, що стосується прав та інтересів його клієнта є правом адвоката, яке прямо закріплено в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Між тим, право адвоката на отримання будь-якої інформації щодо його клієнта в межах надання правової (правничої) допомоги, у тому числі конфіденційної інформації щодо клієнта, обумовлено характером взаємовідносин щодо надання правової (правничої) допомоги, яка має на меті захист прав особи.
Приписами ч.1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вд 13.01.2011 року №2939-VI (далі по тексту - Закон №2939) передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Отже, за загальним правилом інформація є відкритою. Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію (ч.1 ст.6 Закону №2939). Перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію є вичерпним.
Положеннями статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VI (далі по тексту - Закон №2297) визначено, що персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця.
Згідно до ч.2 статті 4 Закону №2297 володільцем чи розпорядником персональних даних можуть бути підприємства, установи і організації усіх форм власності, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, фізичні особи - підприємці, які обробляють персональні дані відповідно до закону.
Згідно з ч.2 статті 14 Закону №2297 поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав людини та для проведення Всеукраїнського перепису населення.
Відповідно до статті 5 Закону №2297 об'єктами захисту є персональні дані. Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції». Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Отже, право особи (зокрема, якій надається правова допомога адвокатом) на отримання інформації є складовою її конституційного права та не може бути обмежене.
Разом з тим, суд зазначає, що обсяг прав адвоката при надання правової (правничої) допомоги може бути обмежений клієнтом, що узгоджується сторонами в договорі про надання правової допомоги.
Приписами ч.1 статті 26 Закону №5076 передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Частиною другою наведеної статті визначено, що ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 року №41 затверджено Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції (далі - Положення) та типова форма ордеру.
Так, пунктом 2 Положення передбачено, що ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України.
Відповідно до пунктів 9, 11 Положення ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).
Ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
Підпунктом 12.8. пункту 12 Положення визначено, що ордер містить наступні реквізити, зокрема обмеження повноважень, якщо такі передбачені договором про надання правничої (правової) допомоги.
Також, відповідно до п.12.14. п.12 Положення реквізити 12.1, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 генеруються автоматично, всі інші реквізити ордера заповнюються адвокатом самостійно з метою збереження адвокатської таємниці.
Слід зазначити, що подання адвокатом заяви (чи іншого звернення/запиту), у зв'язку із наданням правової допомоги на підставі договору про надання правової допомоги, є професійним правом адвоката, достатніми документами для підтвердження повноважень адвоката, зокрема, до суб'єкта владних повноважень, про надання інформації та документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту, є копія ордера та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. При цьому, у випадку наявності обмежень повноважень адвоката вказана інформація зазначається в ордері на надання правової допомоги.
Як повідомляє представник позивача та не спростовано відповідачем, ордер, який надавався до пенсійного органу разом із заявою про нарахування компенсації, містив інформацію про те, що повноваження адвоката не обмежуються, а тому, підстави для не розгляду такої заяви ОСОБА_1 та не вирішення по суті питання зазначеного у заяві ОСОБА_1 від 12.01.2025 були відсутні.
Таким чином, отримавши заяву ОСОБА_1 (яка подана його адвокатом) від 12.01.2025, із наданням одного з передбачених ст. 26 Закону №5076-VI підтверджуючих документів, відповідач мав її опрацювати та прийняти відповідне рішення, визначене Порядком №159.
Однак, в порушення вищевказаних вимог законодавства відповідачем протиправно не було прийняте відповідне рішення, чим не дотримано порядок розгляду заяв та прийняття рішень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 (поданої та підписаної адвокатом Корнійчуком А.С.) про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії від 12.01.2025.
При цьому, надаючи оцінку наведеному у пункті першому прохальної частини позовної заяви формулюванню в частині допущення відповідачем протиправних дій щодо не розгляду по суті заяви від 12.01.2025, суд враховує правову позицію Верховного Суду у постанові №826/6233/15 від 26 квітня 2023 року, згідно з якою, протиправну бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Судом встановлено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не здійснив розгляд по суті поданої стороною позивача заяви від 12.01.2025 та не прийняв відповідне рішення, що свідчить про неправову і на власний розсуд поведінку відповідача ГУ ПФ України у Вінницькій області, як органу владних повноважень, при вирішенні ініційованого стороною позивача питання щодо нарахування та виплати компенсації, розгляду заяви.
В даному випадку, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що вирішення висвітленого у заяві від 12.01.2025 питання віднесено до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду, проте, розгляд такої заяви по суті останнім не було здійснено, а суд не є тим повноважним органом, до компетенції якого належить вирішення питання про перерахунок пенсії особи.
Отже, враховуючи те, що здійснення нарахування та перерахунку пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, який і має здійснити відповідний перерахунок із попереднім здійсненням оцінки наявності підстав для його проведення, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області розглянути заяву від 12.01.2025 про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати пенсії, яка подана представником заявника адвокатом Корнійчуком Сергієм Анатолійовичем в інтересах ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив правильний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.