Справа № 128/4712/25
Головуючий у 1-й інстанції: Карпінська Ю.Ф.
Суддя-доповідач: Курко О. П.
10 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського відділу поліції №5 міста Немирова Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницької області старшого сержанта Довганя Івана Івановича про визнання дій протиправними та скасування постанови,
ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - залишено без задоволення; позовну заяву ОСОБА_1 до поліцейського відділу поліції №5 міста Немирова Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницької області старшого сержанта Довганя Івана Івановича про визнання дій протиправними та скасування постанови - вважати неподаною та повернуто заявнику разом з доданими документами.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 25.11.2025 заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав заявнику строк, який не може перевищувати трьох днів з дня отримання ним даної ухвали, для усунення недоліків (визначити належного відповідача у даній справі, надати копію оскаржуваної постанови серії ЕНА №6186810 від 20.11.2025, сплатити судовий збір в сумі 605,40 грн за подання до суду позову та надати суду документальне підтвердження сплати судового збору, або надати документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, додати копію позовної заяви відповідно до кількості учасників справи).
01.12.2025 до Вінницького районного суду Вінницької області подано заяву «щодо виконання ухвали від 25.11.2025», у якій позивач ОСОБА_1 просив звільнити його від сплати судового збору за розгляд його позовної заяви, оскільки сума судового збору йому є «непід'ємною», доходів у нього немає.
На підтвердження свого права на звільнення від сплати судового збору позивач ОСОБА_1 надав документ «відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 27.11.2025».
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що наявна у вказаному документі інформація про доходи не може однозначно свідчити про малозабезпеченість позивача на даний час.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.
Частинами 1 та 2 статті 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина 5 статті 169 КАС України).
Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.
Позивач вважається таким, що не усунув недоліки, якщо до закінчення встановленого судом строку не усунув усіх або хоча б одного недоліку, зазначеного в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіряючи доводи апелянта та надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу, колегія суддів зазначає наступне.
У цій справі суд першої інстанції повернув позовну заяву, оскільки вважав, що він не довів свого скрутного матеріального становища як умови для звільнення від сплати судового збору за подання позову.
Аналіз вищенаведених норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що звільнення від сплати судового збору дійсно є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізовує на підставі оцінки доказів, наданих особою. Водночас свобода розсуду суду під час вирішення питання про звільнення особи від сплати судового збору не є необмеженою.
У статті 8 Закону № 3674-VI наведені випадки, які законодавцем визначені як такі, що можуть бути підставою для звільнення від сплати судового збору. Поряд із наявністю в особи певного статусу (військовослужбовець, одинока матір (батько) підставою для звільнення від сплати судового збору є майновий стан сторони. За змістом указаної статті про незадовільний майновий стан сторони свідчить співвідношення розміру судового збору до сукупного доходу особи за рік, а саме коли сума судового збору, що підлягає сплаті, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Установивши зазначений критерій для звільнення від сплати судового збору, законодавець не визначив, якими саме доказами мають підтверджуватися зазначені обставини.
Водночас сталим у правозастосовній практиці судів є підхід, відповідно до якого належним доказом для указаних цілей є довідки/відомості з реєстрів, що адмініструються Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України (їхніми територіальними органами).
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 215/7312/20 зазначено, що вирішуючи питання про звільнення від сплати судового збору, ураховує майновий стан сторони, який є оціночним і залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Такими доказами можуть слугувати: довідка органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік разом із довідкою органу доходів і зборів про відсутність інших доходів за попередній календарний рік.
Аналогічна позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 10 травня 2019 року у справі № 9901/166/19.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 160/12251/20 зазначено, що документом, який відображає всю суму доходу позивача за попередній календарний рік може бути, зокрема, довідка про суми виплачених доходів та утриманих податків, яка формується на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 червня 2023 року у справі № 120/3505/22 від 02 листопада 2023 року у справі № 120/6039/22 від 18 січня 2024 року у справі № 520/495/23, від 30 квітня 2025 року у справі № 207/1966/24.
Суд зазначає, що Державний реєстр фізичних осіб - платників податків створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори у порядку та на умовах, що визначаються Податковим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України, з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (пункт 1 Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року № 822 (далі - Положення).
Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 1 розділу V Положення до Державного реєстру включаються: дані про фізичних осіб, а саме: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованого та/або виплаченого доходу; сума нарахованого та/або перерахованого податку; сума нарахованого та/або перерахованого військового збору; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків; відомості про державну реєстрацію, реєстрацію і взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Отже, у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків повинні міститися відомості про всі доходи фізичної особи, незалежно від джерела їх походження та підстави виплати.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що з наданих доказів убачається, що позивач на виконання вимог статті 8 Закону № 3674-VI надав суду першої інстанції відомості, які свідчать що розмір судового збору не тільки перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивачки - фізичної особи за попередній календарний рік, а взагалі фактично свідчать про відсутність виплачених доходів у позивача - фізичної особи за календарний рік, який передував зверненню з позовною заявою.
З огляду на наведене, апеляційний суд уважає помилковими висновки суду першої інстанції, що надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 27 листопада 2025 року, за період з жовтня 2024 року по жовтень 2025 року не є документом, що підтверджує дохід особи за 2025 рік.
Крім цього, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка перебуває у скрутному матеріальному становищі, не має доходів за попередній календарний рік, що передував зверненню до суду, водночас посилаючись на те, що сума судового збору є для неї непосильною, за наявності довідки про відсутність нарахованих доходів та утриманих податків за відповідний період, має право розраховувати на повну й об'єктивну оцінку судом першої інстанції повідомлених нею обставин та наданих доказів. Натомість суд першої інстанції передчасно оцінив ці докази як такі, що не можуть беззаперечно свідчити про відсутність у заявника коштів для сплати судового збору, або визнав їх недостатніми, з огляду на припущення про можливість наявності в заявника інших джерел доходу для забезпечення своїх потреб, зокрема й для сплати судового збору.
Указане свідчить про не здійснення судом першої інстанції перевірки реальної спроможності заявника сплатити судовий збір, ураховуючи відсутність в останнього доходів за попередній календарний рік.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена помилково, а тому наявні підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 23 січня 2026 року скасувати.
Справу направити до Вінницького районного суду Вінницької області для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.