Справа № 600/5329/25-а
Головуючий у 1-й інстанції: Григораш Віталій Олександрович
Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.
10 лютого 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.
за участю:
секретаря судового засідання: Олексієнко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Шеремети І. С.,
третьої особи: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови,
позивач звернувся із позовом до Чернівецького окружного адміністративного суду в якому просив:
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 30.10.2025 у виконавчому провадженні №77110815 винесеної Головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В., якою накладено штраф в розмірі 3400 гривень за невиконання рішення суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа вказує про обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги та просили суд задовольнити її повністю.
Третя особа - ОСОБА_2 заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024 у справі 726/3005/23 змінено рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 22.05.2024 в частині визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 із його дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Встановлено наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із його дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у формі побачень:
- протягом першого року з дня прийняття даної постанови, тобто до 17.09.2025 за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 13:00 години в присутності матері за місцем проживання дітей чи в іншому місці за погодженням батьків;
- в подальшому, тобто після 17.09.2025 за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхнього проживання та повернути назад до місця їх проживання;
- 15 серпня у день народження батька дітей ОСОБА_2 , щорічно, у проміжок часу із 09:00 години до 18:00 години, якщо припадає на вихідний чи святковий день та з 18:00 години до 21:00 години якщо вказана дата припадає на будній день, без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхнього місця проживання та повернути назад до місця їх проживання;
- у різдвяні, новорічні та пасхальні свята, святкові дні - 16 червня (день Діани), ІНФОРМАЦІЯ_1 (день народження ОСОБА_5 ), 1 вересня, 8 березня, щорічно, за бажанням дітей та за домовленістю з матір'ю.
У решті рішення залишено без змін.
10.02.2025 головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорчуком Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №77110815 про примусове виконання виконавчого листа №726/3005/23 виданого 22.05.2024 Садгірським районним судом м. Чернівці на виконання рішення у справі 726/3005/23.
Під час вчинення виконавчих дій, 26.10.2025 державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гурильовим О.В. складено акт державного виконавця, згідно якого державним виконавцем встановлено, що рішення боржником не виконується.
На підстав вказаного акту, 30.10.2025 головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорчуком Т.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №726/3005/23 виданого 22.05.2024 в межах ВП77110815 винесено постанову, якою за невиконання рішення суду накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 3400,00 грн.
Вважаючи протиправною постанову про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з того, що відповідачем дотримано встановленої законом процедури накладення штрафу у виконавчому провадженні.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Положенням п.2 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
У ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п.1 ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п.1 ч.3, ч.4 ст.18 Закону №1404-VIII).
Згідно ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Частиною 1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Відповідно до ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентовано ст. 64-1 Закону №1404-VIII.
Згідно ч.1 указаної статті Закону №1404-VIII, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Згідно ч.2 ст.64-1 Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Частинами 3 та 4 ст.64-1 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Частинами 1, 2 ст.75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З аналізу наведених норм права суд дійшов висновку, що накладення штрафу за невиконання судового рішення, яким боржника зобов'язано вчинити певні дії, є формою юридичної відповідальності за невиконання покладеного на нього обов'язку щодо виконання такого рішення.
Така відповідальність може наставати лише за умови невиконання судового рішення без поважних причин та у строк, визначений державним виконавцем. Відтак, вирішуючи питання правомірності накладення штрафу за невиконання або повторне невиконання судового рішення, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник мав виконати відповідні дії згідно з виконавчим документом, а також з'ясувати причини невиконання рішення у встановлений строк.
У цьому зв'язку сам по собі факт невиконання судового рішення у визначений строк, без дослідження та оцінки причин такого невиконання, не може бути достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності відповідно до статті 75 Закону України № 1404-VIII.
При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався окрім Закону України "Про виконавче провадження" положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.
Проте нормами статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено які дії має вчинити державний виконавець при невиконанні рішення та при повторному невиконанні рішення суду.
Водночас, приписи статті 9 розділу ІХ Інструкції № 512/5 фактично змінюють положення статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", дозволяючи при цьому державному виконавцю виносити необмежену кількість постанов про накладення на боржника штрафу при кожному наступному невиконанні боржником відповідного судового рішення.
У відповідності до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд зазначає, що у вказаних правовідносинах слід застосовувати положення статті 64-1 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки він має вищу юридичну силу по відношенню до Інструкції № 512/5.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 520/6943/19 та від 08.07.2021 у справі № 640/11833/19.
Предметом спору у цій справі є законність винесення постанови державного виконавця від 30.10.2025 ВП №77110815 про накладення на боржника - ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3400,00 грн за невиконання судового рішення, яким встановлено порядок участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 із його дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно матеріалів справи 26.10.2025 за адресою: АДРЕСА_1 проведено виконавчу дію щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . За результатами виконавчої дії, державним виконавцем Гурильовим О. складено Акт державного виконавця.
У вказаному акті представником відповідача зафіксовано, що мати ОСОБА_1 вивела дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із приміщення будинку, проте посилаючись на небажання дітей не надала можливість проведення спільного часу з батьком ОСОБА_2 , боржником було залучено психолога ОСОБА_6 .
На цій підставі, головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. винесено постанову про накладення штрафу від 30.10.2025 ВП №77110815 за невиконання судового рішення та накладено на боржника - ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 3400,00 грн.
Водночас позивач, оскаржуючи такі дії державного виконавця вказує про те, що у зазначену дату, 26.10.2025 вона забезпечила готовність дітей до зустрічі з батьком, одягнула їх по сезону та вивела їх у двір будинку та ніяким чином не перешкоджала проведенню побачення. Однак діти побачивши батька, почали плакати, кричати та висловлювати чітке небажання з ним зустрічатися, що зафіксовано на відеозаписі, який долучено позивачем до позову.
Також позивач вказує про те, що незважаючи на це, державний виконавець проігнорував думку дітей та зазначив, що рішення суду має бути виконане.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що під час примусового виконання судового рішення, яким визначено порядок участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми, державний виконавець зобов'язаний діяти не формально, а з урахуванням усіх обставин конкретної справи.
Зокрема, при вчиненні виконавчих дій підлягають оцінці поведінка обох батьків, їхні дії або бездіяльність, спрямовані на виконання чи перешкоджання виконанню судового рішення, а також психоемоційний стан дітей, їхній вік, рівень прив'язаності та фактичне сприйняття спілкування з кожним із батьків.
При цьому суд зазначає, що категорія справ, пов'язаних із виконанням рішень щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дітьми, є особливою, оскільки безпосередньо стосується реалізації та захисту прав і свобод дітей. У зв'язку з цим під час виконання таких судових рішень першочергового значення набуває принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, який має превалювати над формальним застосуванням заходів примусового виконання.
Колегією суддів встановлено, що до позову позивачем долучено пояснення психолога БФ «Міста Добра» ОСОБА_7 про спостереження під час зустрічі батька з дітьми у сім'ї ОСОБА_8 , яка відбулася 26.10.2025.
Психологом у поясненнях зазначено про те, що діти заздалегідь знали про приїзд батька, кілька днів демонстрували страх, порушення сну, уникали розмов про нього. Коли батько прибув разом із представником виконавчої служби, діти при вигляді батька почали кричати, плакати, ховатися за маму, трималися за її ноги та руки. Діти проявляли панічну реакцію страху.
Представник виконавчої служби та батько наполягали на тому, щоб дітей вивели до нього «для спілкування». Попри очевидний емоційний стан дітей, який свідчив про психотравматичну реакцію, вимоги продовжувалися.
Мати запропонувала відчинити ворота, щоб діти мали можливість піти до батька за бажанням, проте поведінка дітей мала ознаки гострої емоційної реакції страху. Попри прохання не травмувати дітей, представник виконавчої служби та батько наполягали на своєму. З метою запобігання повторної психотравматизації дітей мати прийняла рішення не відкривати ворота та не виводити дітей на дорогу без згоди дітей.
У поясненнях психолога зазначено про те, що у дітей виявлено ознаки посттравматичної реакції: інтенсивний страх при згадці чи появі батька, плач, тремтіння, уникання контакту, соматичні реакції, панічна поведінка, дезорганізація дій при появі тригерів.
Вказано, що реакція дітей носить характер повторної травматизації, що свідчить про пережитий ними досвід насильства та відсутність внутрішнього відчуття безпеки.
Зазначено про те, що будь-які примусові контакти з батьком наразі несуть ризики повторного психотравмування і можуть спричинити подальші наслідки: формування тривожних розладів емоційне виснаження, порушення сну, уникання чоловічих постатей, зниження базового рівня довіри до дорослих.
Рекомендаціями психолога є: тимчасово призупинити або обмежити прямі контакти батька з дітьми, до проведення повної психологічної реабілітації та стабілізації емоційного стану дітей, а контакти, якщо вони будуть необхідні, здійснювати лише в присутності дитячого психолога.
Також позивачем долучено до позову психологічні характеристики на дітей ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 27.10.2025 в яких зроблено висновки про наявність сформованого стійкого страху батька та чоловічих постатей як наслідок травматичного досвіду домашнього насильства, у поведінці проявляються ознаки посттравматичного стресового розладу. Матері рекомендовано не допускати неконтрольованих контактів із батьком до стабілізації емоційного стану дитини.
Суд звертає увагу на те, що такі висновки сформовані 27.10.2025, тобто після зустрічі батька з дітьми, проте висвітлюють події, які сталися 26.10.2025 під час зустрічі. Про психоемоційний стан дітей та про їхній страх батька було повідомлено державному виконавцю психологом особисто, що підтверджується наданим позивачем відеозаписом. Проте вказані обставини державним виконавцем не враховано при винесенні постанови про накладення штрафу та не надано їм оцінки в акті від 26.10.2025.
Також позивачем долучено до справи психологічний звіт спостереження -опис ситуації зустрічі батька з дітьми від 03.11.2025 та психологічну довідку спостереження щодо емоційного стану дітей під час зустрічі з батьком від 03.11.2025, в яких містяться подібні висновки та вказано про те, що діти перебувають у стані глибокого емоційного виснаження та страху, який безпосередньо пов'язаний із досвідом насильства з боку батька. Вказані докази не були наявні під час прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про накладення штрафу проте в подальшому додатково підтверджують системність дій з боку стягувача, які шкодять здоров'ю та інтересам дітей.
Крім того відповідно до постанови Садгірського районного суду м. Чернівці від 14.10.2025, яка залишена без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 01.12.2025 (справа № 726/3414/25) стягувач - батько ОСОБА_2 притягувався до відповідальності у вигляді адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1020 гривень за ст.173-2 ч.2 КУпАП, тобто за вчинення домашнього насильства до малолітньої особи.
Апеляційний суд зазначає, що позивачем надано суду комакт-диск із відеозаписами, якими зафіксовано зустрічі батька з дітьми 28.09.2025 та 26.10.2025.
Відеозаписом 26.10.25.1 зафіксовано приїзд стягувача (батька) та державного виконавця. Мати при цьому вивела дітей на подвір'я на зустріч з батьком, тобто забезпечила зустріч батька з дітьми належним чином. При цьому боржник не вчиняла жодних дій, які б перешкоджали такій зустрічі.
Відеозаписом 26.10.25.2 (01:24) зафіксовано, як батько запитав дозволу підійти до дітей, мати перепитала дітей чи хочуть вони підійти до батька та чи можна відкрити ворота щоб батько підійшов до них, проте діти відмовились та почали плакати. Психолог повідомила стягувача та державного виконавця про те, що діти перебувають у тривожному стані та відчувають себе в небезпеці, при цьому просила не порушувати прав дітей.
На цьому відеозаписі також зафіксовано, як стягувач (батько) вказав про те, що у рішенні суду не вказано про те, що зустріч має відбуватися за бажанням дітей. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що в резолютивній частині постанови Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024 вказано про те, що зустріч має відбуватися за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей, що ні стягувачем, ні державним виконавцем враховано не було.
Крім того на відеозаписі 26.10.25.2 (03:17) боржник повідомила державного виконавця про наявність факту домашнього насилля, за ким батька притягнуто до відповідальності, вказано дату та номер рішення Садгірського районного суду м.Чернівців.
Колегія суддів враховує, що станом на 26.10.2025 вказане рішення суду ще не набрало законної сили, проте державний виконавець не врахував наявність такого рішення, не встановив дату набрання законної сили та відношення його до процесу виконання, не врахував наявності цієї обставини ні при складанні акту, ні при накладенні штрафу на боржника та не дослідив впливу самої обставини на причини та можливість виконання рішення.
На відеозаписі 26.10.25 зафіксовано, що держаний виконавець вказує боржнику лише про те, що через небажання дітей батько не зміг провести з ними спільний час, однак державним виконавцем не вказано які саме дії боржника були перешкодою для проведення спільного часу батька з дітьми.
Також державним виконавцем ні в акті, ні в оскаржуваній постанові не зазначено які саме дії боржника (матері) спричинили невиконання рішення та які дії боржника викликали те, що діти бояться батька.
Відсутність встановленого державним виконавцем факту перешкоджання боржником у виконанні рішення та проведенні спільного часу з дітьми дає підстави для висновку про протиправність постанови державного виконавця про накладення штрафу.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що батьку дітей ОСОБА_2 згідно рішення суду надано право на побачення з дітьми за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхньої проживання та повернути назад до місця їх проживання, а тому виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024, можливе лише за участі боржника, а саме позивача по даній справі, а тому державний виконавець не вживає жодних заходів примусового виконання рішення, а лише здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням.
Проте колегією суддів встановлено, що державним виконавцем не враховано стану здоров'я дітей, пояснень психолога, наявних ознаки домашнього насильства зі сторони стягувача та відповідної реакції дітей в подальшому, а також не встановлено жодних фактичних дій боржника, які б перешкоджали б виконанню рішення суду. Проведена державним виконавцем перевірка є формальною та здійснена без урахування всіх обставин справи. Враховуючи, що судове рішення першочергово стосується інтересів дітей, державний виконавець повинен був врахувати їхній психоемоційний стан, а не вимагати вчинення насильницьких дій відносно дітей.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» № 2402-ІІІ від 26.04.2001 передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2020 у справі №824/308/20-а дійшов висновку про те, що небажання дитини, на виконання рішення суду, спілкуватися зі стягувачем фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №824/308/20-а.
При цьому суд приймає пояснення позивача про те, що нею було вчинено всі дії направлені на виконання рішення суду в частині здійснення побачення дітей із батьком. А саме, 26.10.2025 нею було забезпечено готовність дітей до зустрічі із батьком, вдягнено їх по сезону та виведено у двір будинку, що свідчить про відсутність перешкод з її боку для проведенню побачення дітей з батьком. Такі дії позивача підтверджуються матеріалами справи.
Разом з тим судом першої інстанції встановлено, що біля будинку (на проїзній частині вулиці) очікували державний виконавець та батько дітей ОСОБА_2 . В цей час діти знаходилися біля матері та залученого нею психолога, поведінка дітей свідчила про сильне емоційне збудження (плакали). У подальшому діти зайшли до будинку, а ОСОБА_1 спілкувалася виключно з державним виконавцем. Державний виконавець у спокійній та толерантній формі пояснив ОСОБА_1 сутність вчинення виконавчої дії з огляду на спосіб та порядок побачення дітей з батьком на основі судових рішень у справі №726/3005/23. У свою чергу, ОСОБА_1 заперечувала щодо дійсної можливості здійснити побачення батька з дітьми через небажання дітей, на що державний виконавець склав відповідний акт та роз'яснив позивачці його зміст.
При цьому суд першої інстанції дійшов висновку, що із наданого до суду відеозапису не зрозуміло чи такі вислови дітей здійснені ними з власної волі, зокрема висловлені в наслідок не бажання спілкуватись з батьком, чи шляхом нав'язуванням іншою особою.
Проте колегія суддів звертає увагу на те, що жодних доказів того, що висловлювання дітей здійснені шляхом нав'язуванням іншою особою відповідачем чи третьою особою ні суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано. Такі твердження суду є припущенням та не можуть бути поставлені в основу оскаржуваного рішення.
Судом першої інстанції вказано, що без дійсного встановлення думки малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за наслідком їхнього спілкування з фахівцем соціальної служби щодо бажання чи не бажання зустрічатись та спілкуватись з батьком, їхнє не бажання спілкуватись з батьком не може свідчити на їхню дійсну власну, без жодного примусу, волю.
Проте на момент вчинення виконавчих дій, які є предметом спору в цій справі висновки фахівця соціальної служби відсутні. Натомість психоемоційний стан дітей під час зустрічі з батьком зафіксований відеозаписом боржника та висновками психолога, який є обов'язковим для запобігання шкоді психічному здоров'ю дітей (згідно зі ст. 155 Сімейного кодексу України).
Стосовно не бажання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зустрічатися з батьком, то суд першої інстанції помилково виходив з наявності конфліктних відносини між позивачем, з якою проживають діти та їхнім батьком ОСОБА_2 оскільки в межах розгляду даної справи суд вирішує питання виключно в межах адміністративного судочинства та надає оцінку лише правомірності дій державного виконавця.
Також судом першої інстанції вказано про те, що на доданому відеозаписі вбачається, що позивачка здійснюючи відео-фіксацію виконавчих дій вже була налаштована упереджено й негативно.
Колегія суддів вважає безпідставними такі висновки оскільки відсутні будь-які докази щодо упередженості чи негативного налаштування позивачки та не вказано в чому такі проявлялися, також судом не встановлено зневажливого ставлення чи нецензурної лексики.
Відеофіксація виконавчих дій не заборонена законом, оскільки виконавче провадження є відкритим і публічним процесом. Проведена позивачем зйомка не заважає самій процедурі та проведена з метою захисту своїх прав та інтересів дітей. Така відеофіксація долучена позивачем до матеріалів справи та є належним і допустимим доказом в розумінні ст. 73, 74 КАС України.
Водночас суд зазначає, що державним реєстратором також проводилася відеозйомка, проте відповідачем не долучено до матеріалів справи відеозаписи, хоча відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що жодної іншої можливості ОСОБА_2 спілкуватися з дітьми як у порядку, що визначений судовими рішеннями у справі №726/3005/23, немає, тому ОСОБА_1 зобов'язана сприяти такому спілкуванню, зокрема, шляхом формування у дітей сприятливої до ОСОБА_2 поведінкової моделі.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими оскільки зроблені без врахування судового рішення у справі № 726/3414/25 та неодноразових висновків психолога щодо наявності у дітей посттравматичного страху пов'язаного із домашнім насиллям зі сторони батька. В даному випадку боржником вжито всіх залежних від неї дій з метою виконання рішення. Натомість саме ОСОБА_2 зацікавлений у формуванні в дітей сприятливої до нього моделі поведінки та забезпеченні відчуття безпеки у дітей.
Стосовно висновків суду першої інстанції про те, що надані позивачем до суду висновки дитячого психолога БФ "Міста Добра" ОСОБА_11 не могли бути враховані державним виконавцем при прийнятті оскаржуваної постанови оскільки в матеріалах виконавчого провадження вони відсутні колегія суддів зазначає, що про психоемоційний стан дітей та оформлення вказаних висновків державного виконавця було повідомлено особисто психологом, що підтверджується відеозаписом наданим позивачем (відеозапис 26.10.25.1 00:04:30 та початок відеозапису 26.10.25.2). Проте жодних тверджень та висновків психолога на момент проведення виконавчих дій державним виконавцем не враховано при прийнятті постанови.
Суд першої інстанції вважав доводи позивача про наявність в даному досліджуваному випадку об'єктивних поважних причин, які не залежали від його волі, що унеможливлювали або ускладнювали виконання рішення суду є необґрунтованими. Проте колегія суддів вважає, що такі причини наявні та викликані діями стягувача, зокрема вчинення насилля, заклику до вчинення насильницьких дій відносно дітей та відсутності задобрюваних дій чи дій які б давали відчуття безпеки дітям.
Також колегія суддів враховує, що третьою особою подано відзив на апеляційну скаргу в якому вказано про те, що позивачка демонструє зверхню та конфліктну модель поведінки безпосередньо під час виконавчих дій, що провокує стресовий стан у дітей та використовується нею як штучне виправдання для невиконання закону.
Проте такі твердження не підтвердженні жодними доказами. Згідно матеріалів справи стресовий стан у дітей викликаний через страх батька та пережитий травматичний досвід домашнього насильства зі сторони батька.
Стосовно того, що діти повністю транслюють ставлення тієї особи, від якої вони залежать фізично та емоційно (матері), а використання емоційного стану дітей як щита для невиконання рішення суду є проявом «батьківського відчуження», що суперечить найкращим інтересам дитини, оскільки позбавляє їх права на спілкування з батьком суд зазначає, що вказані твердження не дозволяють третій особі застосовувати насильницькі дії відносно дітей. Натомість третя особа не позбавлена можливості зустрічатися та спілкуватися з дітьми забезпечивши їм безпеку від фізичного та психологічного насилля зі своєї сторони.
Щодо доводів про те, що постійне відкладення виконавчих дій за таких обставин призвело б до нескінченного затягування процесу та фактичного перетворення рішення суду на «мертвий папір» суд зазначає, що враховуючи пріоритетність найкращих інтересів дитини над формальними вимогами закону необхідно виходити з приписів ст. 3 Конвенції про права дитини та практики ЄСПЛ, інтереси дитини є домінантними над суворим дотриманням процесуальних норм чи формальним виконанням попередніх судових рішень. Оскільки обставини справи вказують на загрозу психоемоційному стану дитини, суд дійшов висновку, що забезпечення безпечного середовища для розвитку дитини переважає над принципом обов'язковості виконання рішення, яке на даний час не відповідає її актуальним потребам.
Твердження третьої особи про систематичність порушень колегія суддів відхиляє, оскільки такі не впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин.
Щодо обов'язкового залучення психолога виконавцем суд зазначає, що державний виконавець має право залучити психолога за власною ініціативою або за клопотанням сторони, якщо вважає, що це необхідно для захисту інтересів дитини або уникнення конфлікту. Проте в цій ситуації державний виконавець не врахував інтересів дитини та проігнорував пояснення щодо їхнього психоемоційного стану.
У відзиві третя особа вказує про те, що позивачка веде себе зверхньо до третьої особи та до державного виконавця і така деструктивна поведінка у присутності малолітніх дітей є формою психологічного тиску на них, що робить неможливим природний контакт із батьком.
Водночас третьою особою не надано доказів зверхності позивача чи її деструктивної поведінки та не наведено пояснень в чому саме проявляється така поведінка.
Крім того, враховуючи положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, які не суперечать нормам Закону України "Про виконавче провадження" суд зазначає, що пунктами 6 та 7 розділу IX "Виконання рішень немайнового характеру" встановлено, що при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною державний виконавець за потреби залучає органи опіки та піклування.
За наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій в порядку, визначеному статтею 32 Закону.
У разі якщо боржник не виконує рішення у зв'язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.
Колегія суддів звертає увагу на те, що постанова державного виконавця про накладення штрафу має бути обґрунтованою, вмотивованою та містити чіткі посилання на норми закону. Необґрунтоване накладення штрафу за невиконання рішення, без доведення вини боржника та умислу ухилення, є підставою для його скасування в судовому порядку, оскільки виконавець зобов'язаний діяти виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством.
Разом з тим, в цій справі державним виконавцем не встановлено в чому саме полягало невиконання рішення суду боржником. В акті державного виконавця не міститься жодних даних про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дітьми.
Суд також враховує, що під час вчинення виконавчих дій та складання акту державного виконавця, державним виконавцем не залучалося понятих чи свідків для підтвердження чи спростування зафіксованих в акті даних також не залучалося представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин відмови дітей у спілкуванні зі стягувачем.
Отже державним виконавцем складено акт від 26.10.2025 та постанову про накладення штрафу від 30.10.2025 без належної перевірки виконання боржником рішення суду та врахування всіх обставин, зокрема, щодо вчинених боржником дій на виконання рішення суду, відсутності встановлених фактів перешкоджання боржником у виконанні рішення суду, а також без врахування стану здоров'я дітей, про який державному виконавцю повідомлено безпосередньо боржником та психологом ОСОБА_6 .
Допущення державним виконавцем вказаних порушень та складання оскаржуваної постанови без належної перевірки виконання боржником судового рішення та урахування всіх обставин є порушенням вимог ч. 1 та 2 ст. 63 Закону №1404-VIII стосовно того, що державний виконавець перевіряє виконання рішення боржником, а у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу. Проте відповідачем формально складено акт та винесено постанову без врахування та оцінки всіх обставин. Також встановлено порушення державним виконавцем вимог ч. 1 та 3 ст. 64-1 Закону №1404-VIII, а саме щодо виконання рішення в порядку, визначеному рішенням (з урахуванням стану здоров'я дітей), та у разі наявності факту невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову, проте держаним виконавцем не встановлено, які саме дії боржника дають підстави для висновку про невиконання ним рішення суду, а встановлено факт невиконання без зазначення причин такого невиконання.
Таким чином за встановлених обставин справи відповідачем не доведено правомірності постанови про накладення штрафу від 30.10.2025 у зв'язку з чим, така є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню з постановленням нової постанови.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 6 ст. 139 КАС України вказано, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню 3028 грн. судового збору сплаченого згідно платіжної інструкції від 09.11.2025 на суму 1211,20 грн та платіжної інструкції від 25.12.2025 на суму 1817 грн.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 30 жовтня 2025 року у виконавчому провадженні №77110815 винесену Головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Тарасом Васильовичем, якою накладено на боржника ОСОБА_1 штраф в розмірі 3400 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн судових витрат понесених на сплату судового збору.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.