Справа № 159/4154/25
Провадження № 2/159/105/26
02 лютого 2026 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської області
під головуванням судді Бойчука П.Ю.,
з участю:
секретаря судового засідання Гусар Т.М.,
представника позивача Карпука А.С. (в режимі відеоконференції),
представника відповідача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі цивільну справу за позовомОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, -
ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.05.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір позики на суму 20 000 доларів США строком до 02.05.2024 року.
03.05.2024 року позивачем було вручено ОСОБА_4 письмову вимогу про повернення позики, однак отримані кошти по даний час не повернуто.
Позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 28.06.2024 року уклав договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_5 , який було посвідчено приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Хомич В.С., реєстраційний номер 265.
Згідно вказаного договору, ОСОБА_4 передає безоплатно у власність ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 .
Крім цього, у вказаному договорі визначається, що сторони оцінюють дар у 200000,00 грн. та в подальшому 28.06.2024 року проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_5 .
Вказаний договір вчинено ОСОБА_4 відразу після отримання вимоги про повернення боргу з отриманої позики, а тому позивач вважає, що в такий спосіб ОСОБА_4 позбувся ліквідного активу з метою унеможливлення виконання зобов'язань щодо повернення позики, відтак, на думку позивача, договір дарування має бути визнаним недійсним в судовому порядку.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 , діючи в інтересах ОСОБА_2 , просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який укладений 28.06.2024 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Хомич В.С., реєстраційний номер 265.
Крім цього, просив застосувати правові наслідки недійсності правочину та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 23.06.2025 року відкрито провадження в цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Крім цього, відповідачам визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
26.09.2025 року представником відповідача ОСОБА_5 - адвокатом Восковським Ю.О. подано до суду відзив на позовну заяву. Згідно поданого відзиву, представник відповідача вказує, що відповідачу ОСОБА_5 нічого не відомо про зазначений позивачем договір позики і про те, яким чином це має стосуватися її, як власника майна.
На підставі викладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Карпук А.С. позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві. Просив задовольнити позов.
Відповідач ОСОБА_4 , в судове засідання не з'явився без повідомлення причин неявки, будучи неодноразово належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання. Відзиву на позов не подав.
Представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Восковський Ю.О. в судовому засіданні заявлений позов не визнав повністю з підстав, викладених у відзиві на позов, а тому просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку про те, що позов підставний та підлягає до задоволення.
Так, судом встановлено, що 02.05.2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір позики.
Відповідно до п. 1 вказаного Договору позики, ОСОБА_2 передає у власність ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 20000,00 доларів США, а ОСОБА_4 зобов'язується повернути суму позики в строк, встановлений договором.
Згідно п. 3 вказаного Договору позики, ОСОБА_4 зобов'язаний повернути позику у строк до 02.05.2024 року.
Відповідно до письмової розписки від 02.05.2022 року, ОСОБА_4 , на виконання умов договору позики від 02.05.2022 року, отримав в борг від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20000,00 доларів США, які зобов'язувався повернути до 02.05.2024 року.
Згідно письмової вимоги від 03.05.2024 року, ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_4 з вимогою виконання умов договору позики від 02.05.2022 року та повернення грошових коштів.
Суду не надано доказів отримання відповідачем ОСОБА_4 вказаної вище письмової вимоги про виконання умов Договору позики, однак суд констатує, що, станом
28.06.2024 року ОСОБА_4 уклав Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , згідно умов якого останній подарував ОСОБА_5 належну йому на праві власності зазначену квартиру.
Вказаний Договір було посвідчено приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Хомич В.С. та зареєстровано в реєстрі за № 265.
Суду не надано доказів отримання відповідачем ОСОБА_4 вказаної вище письмової вимоги про виконання умов Договору позики, однак суд констатує, що, станом на момент укладення спірного Договору дарування, минув строк виконання зобов'язання відповідачем ОСОБА_4 минув.
Відповідно до п. 1.1 Договору дарування, ОСОБА_4 передає безоплатно у власність ОСОБА_5 квартиру за АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 384838404 від 28.06.20224, власником зазначеної квартири на даний час є відповідач ОСОБА_5 .
Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_5 є рідною дочкою відповідача ОСОБА_4 , що визнав представник відповідача.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Згідно вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В той же час, приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17.
Водночас, у постанові від 2 червня 2021 року в справі № 904/7905/16 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
У постанові від 7 грудня 2018 року в справі № 910/7547/17 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2022 року в справі № 910/16579/20 та постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року в справі № 904/5963/20(904/4523/21.
Як встановлено в даній справі, відповідач ОСОБА_4 вчинив правочин щодо відчуження належної йому квартири шляхом дарування своїй дочці в період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором - позивачем ОСОБА_2 , що свідчить про ознаки фраудаторного правочину, тобто правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок про те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
В даній справі відповідач ОСОБА_6 , як боржник за Договором позики, безоплатно відчужив своє нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_5 , що, зважаючи на розмір його кредитних зобов'язань, безумовно свідчить про фраудаторність Договору дарування квартири, що, в свою чергу, дає суду підстави для визнання недійсним спірного Договору дарування квартири.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи».
За змістом ст. 215 ЦК України, на звернення з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину, а також застосування наслідків нікчемного правочину мають право сторони правочину та заінтересовані особи.
Власний інтерес заінтересованої особи може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц, від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).
Оскільки Договір дарування вчинений відповідачем ОСОБА_4 після настання крайнього строку виконання зобов'язань за Договором позики, позивач, як заінтересована особа, вправі звертатись до суду з даним позовом метою збереження активів боржника.
Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).
Саме застосування наслідків недійсності правочину (реституція) як юридичний наслідок недійсності договору є належним та ефективним способом захисту порушеного права в цій справі.
Тобто, для ефективного захисту інтересу у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність ОСОБА_4 , зокрема застосувати правові наслідки недійсності правочину - скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .
Таким чином, суд повно, всесторонньо та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку про те, що Договір дарування квартири від 28.06.2024 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Хомич В.С. та зареєстрований у реєстрі за № 265, слід визнати недійсним та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 .
Крім цього, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідачів на користь позивача понесені і документально підтверджені останнім судові витрати в сумі 1937,92 грн. в рівних долях з кожного.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 82, 89, 141, 263, 264, 265, 280-289 ЦПК України, на підставі ст. ст. 321, 526, 629, 655,651, 744, 751, 755 Цивільного кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, - задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 червня 2024 року між ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Хомич В.С. та зареєстрований в реєстрі за № 265.
Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 260541507104, номер відомостей про речове право: 55651994, дата реєстрації: 28.06.2024).
Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1937 (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім) грн. 92 коп. в рівних долях з кожного.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 10 лютого 2026 року.
Головуючий П. Ю. БОЙЧУК