Справа № 320/55824/24 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ
09 лютого 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Київського окружного адміністративного суду Басая Олега Вікторовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до голови Київського окружного адміністративного суду Басая Олега Вікторовича, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність голови Київського окружного адміністративного суду щодо ненадання ОСОБА_1 , відповідно до вимог статті 40 Конституції України, обґрунтованої відповіді на його скаргу від 22.10.2024 на неправомірну бездіяльність канцелярії суду, яку було надіслано ОСОБА_1 з адреси електронної пошти на адресу електронної пошти 22.10.2024 о 17 год. 31 хв.;
- зобов'язати голову Київського окружного адміністративного суду міста Києва на підставі статті 40 Конституції України надати обґрунтовану відповідь ОСОБА_1 на його скаргу від 22.10.2024 на неправомірну бездіяльність канцелярії суду, яку було надіслано ОСОБА_1 з адреси електронної пошти на адресу електронної пошти 22.10.2024 о 17 год. 31 хв.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач не надав позивачу обґрунтованої відповіді на його скаргу від 22.10.2024 на неправомірну бездіяльність канцелярії суду у строк, встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», чим порушив конституційне право позивача.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до голови Київського окружного адміністративного суду Басая Олега Вікторовича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовільнити позов ОСОБА_1 до Голови Київського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду не відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. З тексту рішення видно, що не вказано, хто саме підписав лист від 24.10.2024 (голова суду, його заступник чи інша особа); немає посилань на наказ або інший документ, який би делегував повноваження на підписання відповіді іншій особі; суд у своєму рішенні не дослідив цей ключовий момент, хоча саме від цього залежить, чи було порушено закон. Якщо відповідь надана не головою суду, а, наприклад, керівником канцелярії чи іншим працівником, це означає фактичну бездіяльність голови суду, оскільки він не виконав свого прямого обов'язку (стаття 24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»); порушення статті 15 Закону України «Про звернення громадян», яка вимагає, щоб відповідь надавалася саме посадовою особою, до якої звернулися. Суд першої інстанції не встановив, чи відповідь надана відповідачем (головою Київського окружного адміністративного суду), що є суттєвим порушенням. Якщо відповідь надана іншою особою, це підтверджує бездіяльність відповідача та порушення закону. Рішення суду не містить доказів, що голова Київського окружного адміністративного суду Басай О. В. особисто вживав заходів щодо скарги. Це дає підстави для оскарження, оскільки бездіяльність голови суду доведена (якщо він не відповів сам). Суд у своєму рішенні дійшов необґрунтованого висновку, що «скаргу позивача було належним чином зареєстровано 24.10.2024 шляхом присвоєння відповідного номера № Е1510». На основі прямого порівняння присвоєного реєстраційного індексу (№ Е1510) з вимогою Інструкції № 348 (що індекс має починатися з початкової літери прізвища заявника, наприклад Д-401), можна констатувати, що реєстраційний індекс № Е1510 не відповідає формату, визначеному в пункті 2 та Додатку № 4 Інструкції № 348, оскільки перша літера "Е" не є першою літерою прізвища " ОСОБА_3 " ("Ч"). Скарга надійшла 22.10.2024 року о 17:31 год, а зареєстрована була 24.10.2024 року. Реєстрація відбулася на другий день після надходження. Базуючись на загальному правилі Інструкції № 348, яке вимагає реєстрації «у день їх надходження» для звернень, що надійшли у робочий день та час, реєстрація 24.10.2024 звернення, яке надійшло 22.10.2024 о 17:31, не відповідає цій вимозі, оскільки 22.10.2024 було робочим днем, а 17:31 год. - робочим часом. Суд безпідставно взяв до уваги відзив, який був поданий відповідачем з порушенням встановленого законом строку, за відсутності заяви відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву з поважних причин. Сам відзив був направлений відповідачем до ЧОАС у спосіб, що не передбачений законом (електронною поштою, а не через підсистему ЄСІТС «Електронний суд») (абз. 2 ч. 8 стаття 18 Кодексу адміністративного судочинства України).
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2025 року та від 23 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на неправомірну бездіяльність канцелярії суду до голови Київського окружного адміністративного суду Басая Олега Вікторовича, в якій просив вжити заходи щодо реєстрації документа, сформованого в підсистемі «Електронний суд» 20.10.2024 з назвою «Заява про виправлення описки у судовому рішенні» (справа № 640/16323/19), який доставлено до суду 20.10.2024 о 15:30 год. та станом на 22.10.2024 17:14 год. очікує на реєстрацію. Внести подання про застосування до керівника апарату Київського окружного адміністративного суду накладення дисциплінарного стягнення за нездійснення нею контролю за дотриманням вимог законодавства щодо строків реєстрації документів, які надходять до Київського окружного адміністративного суду в електронній формі в порядку, визначеному процесуальним законодавством, Положенням про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС.
Листом від 20.11.2024 за вих. № 02-48/12465/24 позивача було повідомлено, що заява, яка надійшла через підсистему Електронний суд 13.11.2024 була зареєстрована в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» та за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Панову Г.В.
Також в листі, зокрема, заначено, що судді та працівники апарату Київського окружного адміністративного суду працюють в умовах надмірного навантаження, понаднормово, у позаробочий час та вихідні дні. Судом вживаються всі необхідні заходи для забезпечення реалізації права на захист осіб, які звертаються до суду, та належного рівня роботи суду. Реєстрація кореспонденції здійснюється відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 30.12.2022 № 161-р/ка.
Вважаючи протиправною бездіяльність голови Київського окружного адміністративного суду щодо надання обґрунтованої відповіді на скаргу від 22.10.2024, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції виснував, що відповідач, за наслідками опрацювання скарги позивача, дотримався приписів законодавства України, вчасно надав повну, всебічну та обґрунтовану відповідь листом, у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд у рішенні від 25.11.1997 зазначив, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлюють принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність. Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Конституцією України гарантовано і забезпечено кожній людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод (частина дев'ята пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997).
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»).
За приписами статті 15 Закону України «Про звернення громадян», зокрема, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
В силу вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлено звернення громадянина, зобов'язаний об'єктивно і вчасно його розглянути, перевірити викладені в ньому факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такого звернення.
Як вбачається з матеріалів справи, скарга ОСОБА_1 належним чином зареєстрована 24.10.2024 шляхом присвоєння відповідного номера № Е1510 та згідно резолюції передана на опрацювання.
По сутні порушених позивачем питань було надано відповідь листом від 20.11.2024 за вих. № 02-48/12465/24, зокрема, щодо реєстрації заяви про виправлення описки у судовому рішенні № 640/16323/19.
Додатково звернуто увагу на умови роботи суддів та працівників апарату суду та роз'яснено, що реєстрація кореспонденції здійснюється відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 30.12.2022 № 161-р/ка.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач, за наслідками опрацювання скарги позивача, дотримався приписів законодавства України, вчасно надав повну, всебічну та обґрунтовану відповідь листом, у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», що вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу статей 13, 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вбачається, обов'язок надавати достовірну, точну та повну інформацію покладається на розпорядника інформації. Як слідує, повноваження відповідача стосовно надання відповіді на запит є його компетенцією, як розпорядника інформацією.
Відповідно до змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб'єкта владних повноважень.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Відтак, згідно з положеннями Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В розумінні положень ч. 1, 2 ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Як наслідок, судова колегія погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимоги ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
Т.Р. Вівдиченко