П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/23766/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Кравченка К.В. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Споживчого кооперативу "КАТЮША" на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2025 року (суддя Тарасишина О.М., м. Одеса, повний текст рішення складений 04.12.2025) про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Споживчого кооперативу "КАТЮША" до Державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенка Анатолія Анатолійовича, третя особа: Обслуговуючий кооператив "Гаражний Кооператив "ДЮК", про визнання протиправним та скасування рішення,-
17.07.2025 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Споживчого кооперативу "КАТЮША" до Державного реєстратора Лиманської селищної ради Роздільнянського району Одеської області Карпенка Анатолія Анатолійовича, в якому позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 62704754 від 30.12.2021 року, на підставі якого зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "ДЮК", код ЄДРПОУ: 42257498, на нежитлову будівлю - адміністративну будівлю, загальною площею 41, 8 км.м, адреса: Одеська обл., м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 92-А, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2550508351100, номер відомостей про речове право:46036081.
На обґрунтування позовних вимог зазначалося, що адміністративна будівля, загальною площею 41,8 кв.м, не є об'єктом нерухомого майна, належить до складу майна позивача Споживчого кооперативу "КАТЮША", яке ніколи не передавалась ОК "ГК "ДЮК".
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2025 року провадження в адміністративній справі закрито на підстав пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Позивачу роз'яснено, що розгляд справи за заявленими ним позовними вимогами віднесено до юрисдикції цивільного суду.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржену ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування поданої скарги апелянт зазначив, що державний реєстратор діяв всупереч п. 4 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", на виконання якого повинен був відмовити в державній реєстрації прав, оскільки адміністративна будівля, загальною площею 41,8 кв.м, не є об'єктом нерухомого майна, належить до складу майна позивача, забудованого на його земельній ділянці. Апелянт вважає, що у справі відсутній спір про право на спірне майно.
Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з цим єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:
однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;
спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;
перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.
При цьому, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з рішенням державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "ДЮК" на нежитлову будівлю - адміністративну будівлю, загальною площею 41, 8 км.м, адреса: Одеська обл., м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 92-А. На обґрунтування позовних вимог зазначалося, що згадана адміністративна будівля належить до складу майна позивача.
Отже, звернення позивача до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у справі №904/3657/18 у своїй постанові від 07.04.2020, спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав на спірне майно, то належним відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор, до якого позивач пред'явив також позов, не є належним співвідповідачем у цій справі.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.
Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, здійснюючи оскаржувану реєстраційну дію, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувана реєстраційна дія вчинена відповідачем за заявою іншої особи, а не позивача.
За правилами пункту 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої, що спір у справі не є публічно-правовим, проте має вирішуватися судами за правилами ГПК України, а не ЦПК України, як помилково вважав суд першої інстанції.
Оскільки допущена судом помилка у застосуванні норм права не призвела до неправильного вирішення справи, наявні підстави для зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Споживчого кооперативу "КАТЮША" - задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 4 грудня 2025 року про закриття провадження в адміністративній справі - змінити, виклавши її мотивувальну частину щодо підсудності цього спору суду господарської юрисдикції, в редакції цієї постанови, а в решті - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя К.В.Кравченко
Суддя Ю.В.Осіпов