П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/25694/25
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
Дата і місце ухвалення: 08.10.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 04 травня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 18 липня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 04 травня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та за період з 19 липня 2022 року по 18 липня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 липня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Головне управління ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 липня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнуто з Головного управління ДСНС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2018р. по 15.11.2018р. в сумі 52 893,35 грн.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Одеській області щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Зобов'язано Головне управління ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р., з 01.01.2016р. по день фактичної виплати - 18.07.2025р.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позову Головне управління ДСНС України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 08.10.2025р. у відповідній частині, з ухваленням в цій частині по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом не надано належної правової оцінки твердженням відповідача, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці службовців цивільного захисту, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні. А відтак, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст.ст.116, 117 КЗпП України. При цьому, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні сума відповідного заробітку може бути зменшена з урахуванням того, що з позовом про стягнення окремих складових грошового забезпечення ОСОБА_1 звернувся до суду більше ніж через 74 місяці після звільнення (справа №420/4565/25).
Також, апелянт посилається на те, що питання нарахування та виплати компенсації втрати доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, може бути окремим предметом спору, тож не може розглядатися судом одночасно з вимогою щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку. А відтак, ОСОБА_1 завчасно звернувся до суду для вирішення даного питання.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що виплата середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, носять компенсаторний характер. Отже, у разі задоволення обох вимог виникне подвійне стягнення з відповідача, що є неспівмірним порівняно з виплаченою за рішенням суду індексацією.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
Наказом Головного управління ДСНС України в Одеській області від 04.05.2018р. №248 підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 , начальника чергової зміни оперативно-координаційного центру Головного управління ДСНС України в Одеській області з 15.05.2018р. виключено з кадрів ДСНС України, знято з усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2025р. у справі №420/4565/25, зокрема, зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, включно із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду у справі №420/4565/25 Головним управлінням ДСНС України в Одеській області 18.07.2025р. виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 79387,48 грн.
Тобто, фактичним днем розрахунку з позивачем є 18.07.2025р.
Стверджуючи, що Головне управління ДСНС України в Одеській області допустило порушення строків розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про нарахування та виплату на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 травня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 18 липня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, а також про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 липня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) включно за весь час затримки виплати.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, серед іншого, визнав обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні за період з 15.05.2018р. по 15.11.2018р.
Оскільки ОСОБА_1 не скористався правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, тому, на підставі ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління ДСНС України в Одеській області, тобто в частині задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2018р. по 15.11.2018р. з огляду на наступне.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у вказаній постанові зазначено, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Згідно статті 116 КЗпП (в редакції, що діяла на дату звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України, в наведеній редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 15.05.2018р. по 15.11.2018р. (в межах вимог апеляційної скарги) становить 185 днів.
Середня заробітна плата позивача за один робочий день становить 361,41 грн. А відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за спірний період становить 66 860,85 грн.
При вирішенні спору судом першої інстанції застосовано критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц. Внаслідок цього суд дійшов висновку, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України, становить 52 893,35 грн.
Таким чином, доводи апелянта про незастосування судом першої інстанції критеріїв зменшення, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. При цьому, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі Головного управління ДСНС в Одеській області не наведено заперечень щодо правильності здійснених судом розрахунків.
В свою чергу ОСОБА_1 , як вже зазначалося, рішення суду від 08.10.2025р. в апеляційному порядку не оскаржив.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Що ж до зобов'язання Головного управління ДСНС України в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р., з 01.01.2016р. по день фактичної виплати - 18.07.2025р., колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що наявність у спорі між сторонами рішення суду не змінює строку, з якого у військової частини виник обов'язок виплатити на користь позивача грошове забезпечення в належному розмірі.
Аналіз правових норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі грошового забезпечення) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованого грошового забезпечення.
Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. у справі №560/8194/20.
Верховний Суд у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 28 листопада 2019 року у справі №803/1937/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 13 березня 2020 року у справі №803/1565/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі №280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а сформулював правову позицію, яка є усталеною та відповідно до якої право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Також, у вказаних постановах Суд зазначив, що день фактичної виплати грошового доходу не впливає на період за який буде здійснюватися виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Тотожні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.12.2024р. у справі №440/6875/24.
Несвоєчасне нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в належному розмірі встановлено судовим рішенням по справі №420/4565/25, яке набрало законної сили, тобто з вини органу, що виплачує грошове забезпечення. А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Доводи апелянта про те, що питання щодо виплати на користь позивача компенсації втрати частини грошових доходів не може бути заявлено разом із вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є такими, що ґрунтуються на не правильному тлумаченні норм матеріального права.
Колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта на те, що за несвоєчасну виплату на користь позивача індексації грошового забезпечення Головне управління понесло подвійну відповідальність: у вигляді компенсації за втрату частини грошових коштів та у вигляді виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів зазначає, що компенсація втрати частини грошових коштів та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є різними видами відповідальності роботодавця за проведення несвоєчасних виплат, належних працівникові, які одна від одної не залежать та не виключають одна одну.
На підставі викладеного у сукупності колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.В. Єщенко О.А. Шевчук