10 лютого 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3403/25
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенко О.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
У квітні 2025 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званнями ОСОБА_1 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період 02.03.2022 р. по 19.05.2023 р.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 02.03.2022 р. по 31.12.2022 р., з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 р. по 19.05.2023 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб»;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 10000 гривень;
- зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду впродовж 10 календарних днів з дня набрання ним законної сили.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званнями ОСОБА_1 , шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14, за період 02.03.2022 по 19.05.2023. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 02.03.2022 р. по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати професійної правничої допомоги в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень). В іншій частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 02.03.2022 р. по 19.05.2023, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням раніше виплачених сум та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в цій частині відмовити.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що Кабінетом Міністрів України за наслідками скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 не було внесено зміни в пункт 4 Постанови № 704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні. Кабінет Міністрів України не приймав жодного нормативного акту, який би відновлював дію пункту 4 Постанови № 704 в редакції від 29.12.2017, а саме установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Апелянт вказує, що в період з 29.01.2020 по даний час розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб повинні розраховуватись виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення заяви, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати професійної правничої допомоги в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 відмовити.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що в матеріалах справи не міститься доказу, який реально підтверджує перерахування коштів за правову допомогу адвоката, а сума судових витрат на правову допомогу є безпідставно завищеною та необґрунтованою. В додатках до заяви про ухвалення додаткового рішення позивач надає платіжну інструкцію про перерахування коштів від ОСОБА_1 ОСОБА_2 (про перерахування 10000 грн), проте, як зазначає апелянт, неможливо зробити однозначного висновку, що вказана платіжна інструкція стосується оплати юридичних послуг. Апелянт зазначає, що підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відзивів на апеляційні скарги позивачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 в період з 02.03.2022 р. по 09.03.2025 р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач вважає, що його грошове забезпечення у період з 02.03.2022 р. по 19.05.2023 р. розраховувалось невірно, що стало підставою для звернення до суду.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Застосовуючи ці приписи до обставин справи, суд першої інстанції зазначив, що з 02.03.2022 р. грошове забезпечення позивача підлягало розрахуванню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року , на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 у зв'язку з чим суд вважав дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, починаючи з 02.03.2022 до 19.05.2023 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік» неправомірними.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн. суд першої інстанції зазначив, що позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними дій відповідача щодо невірного розрахунку грошового забезпечення через тривалий час (більше п'яти років) з моменту порушення такими діями його прав. Суд вважав, що поведінка позивача не була спрямована на відновлення своїх прав і зменшення власних душевних страждань від їх порушення а тому відмовив у стягненні моральної шкоди.
Що стосується зобов'язання відповідача подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд першої інстанції зазначив, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках. Оскільки позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для встановлення судового контролю у цій справі.
Приймаючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не відноситься до справ значної складності, навпаки, справа № 400/3403/25 є типовою, з великою кількістю судової практики з аналогічних спорів, не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не є резонансною, чи такою, що може мати значне репутаційне значення для позивача; розгляд справи відбувався без участі сторін, оцінивши складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, з огляду на подані документи, також враховуючи критерії розумності та співмірності заявленої суми фактично понесених витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу з Військової частини НОМЕР_1 в розмірі 2000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції виключно в межах доводів апеляційних скарг та погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч.3 ст. 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності 01.03.2018 року).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції станом на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням яких пункт 4 вказаного підзаконного нормативно-правового акту викладено в такій редакції:
« 4.Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в постанові по справі № 400/6214/21 від 19 жовтня 2022 року.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що з 29.01.2020 року (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18) до спірних правовідносин застосовуються положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції до 24.02.2018 року.
Такою редакцією передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13, 14.
З огляду на вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в межах спірних правовідносин розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача має визначатися виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не 01.01.2018 року.
Про правильність наведеного висновку також свідчать положення статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до якої базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Слід зазначити, що прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року - 2684,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що застосування відповідачем для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 р., у період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року є протиправним.
Таким чином, у вищезазначений період відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (в даному випадку на 01.01.2022 р., 01.01.2023 р.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Що стосується доводів апелянта про скасування додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 31 серпня 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява, яка зареєстрована судом 01.09.2025 р., в якій представник просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 гривен.
Зазначену заяву обґрунтовано тим, що 28.08.2025 проголошено рішення суду, яким задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 . В позовні заяві було заявлено, що позивач планує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката і заяву про компенсацію судових витрат та докази, що їх підтверджують, будуть надані до суду впродовж 5 днів після проголошення рішення суду, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України. Вказує, що позивач поніс витрати на послуги адвоката в розмірі 10000 гривень, які бажає компенсувати. Витрати підтверджуються договором про надання правничої допомоги № 25 від 10.03.2025, актом про надані послуги від 31.08.2025, платіжною інструкцією № 8389-5446-9965-5598 від 31.08.2025.
Додатковим рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року заяву представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати професійної правничої допомоги в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень). В іншій частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 252 КАС суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви
Аналіз наведеної норми адміністративного процесуального законодавства показав, що застосування інституту ухвалення додаткового судового рішення полягає в усуненні неповноти судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Частинами 1,2 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України Про судовий збір від 8 липня 2011року №3674-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст.1 якого судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно до положень ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 4, 5 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частинами 6, 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимоги частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно вимог ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Колегією суддів встановлено, що на підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000 грн., заявником до заяви додано копії документів: ордеру, акту про надані послуги, платіжної інструкції, договору про надання правничої допомоги, додаткової угоди до Договору про надання правничої допомоги.
Відповідно до Договору про надання правничої допомоги №25 від 10.03.2025 р. ОСОБА_1 та адвокат Шилов В.Ю., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 001872 від 23.04.2021 року уклали цей договір.
Відповідно до п. 1.1. Договору №25 за умовами цього договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов'язок здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з п. 4.1. Договору №25 сторони погодять ціну, вартість, строки, порядок оплати послуг адвоката та інші витрати у додатковій угоді до цього договору.
Згідно п.2 додаткової угоди від 12.03.2025 р. до договору про надання правничої допомоги №25 від 10.03.2025 р. у випадку звернення до суду з позовом проти військової частини НОМЕР_1 сторони домовились, що вартість послуг адвоката, щодо складання позову та супроводження його в суді складає 10000 гривень. Клієнт сплачує адвокату вартість послуг впродовж 2 днів з дня проголошення рішення суду на користь клієнта, яким задоволено/частково задоволено позов або якщо військова частина самостійно виправить допущене порушення.
Відповідно до Акту про надані послуги від 31.08.2025 р. до Договору про надання правничої допомоги №25 від 10.03.2025 р. укладеного між адвокатом Шиловим В.Ю. та ОСОБА_1 у відповідності до умов договору адвокат надав послуги, пов'язані з підготовкою позову, а клієнт прийняв їх у наступній кількості та об'ємі: дослідження законодавства та судової практики, що стосується порядку нарахування та виплати грошового забезпечення; ознайомлення з висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах - 2 години, ціна за 1 годину виконаних дій - 1000 грн., сума до сплати - 2000 грн.; підготовка та направлення запиту до військової частини НОМЕР_1 №40 від 14.03.2025, №51 від 28.03.2025, в тому числі витрати на послуги пошти - 1 година, сума до сплати - 1000 грн.; підготовка позовної заяви до суду - 6 годин 30 хвилин, сума до сплати - 6500 грн.; підготовка клопотання про витребування доказів - 30 хвилин, сума до сплати - 500 грн. Всього 10 годин, сума до сплати - 10000 грн.
Зазначено, що за результатами наданих послуг (виконаних дій), визначених у цьому акті клієнт сплатив адвокату їх вартість в розмірі 10000 гривень, а адвокат надав послуги на цю суму у повному обсязі (а.с. 66).
Заявником надано платіжну інструкцію від 31.08.2025 р. на суму 10000 грн., у призначенні платежу якої зазначено - сплата за договір 25 від 10.03.25 (а.с. 67).
При цьому, колегія суддів зазначає, що акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 01 червня 2022 року по cправі № 910/1929/19.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом першої інстанції враховано, що дана справа не відноситься до справ значної складності, навпаки є типовою, з великою кількістю судової практики з аналогічних спорів, не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не є резонансною чи такою, що може мати значне репутаційне значення для позивача, розгляд справи відбувався без участі сторін, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення витрат позивача на професійну правничу допомогу з Військової частини НОМЕР_1 в розмірі 2000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, а тому вважає, що додаткове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення та додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні та додатковому рішенні, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та на додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року та додаткове рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко