10 лютого 2026 р.Справа № 645/6603/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду міста Харкова від 11.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Шарко О.П., м. Харків, повний текст складено 19.12.25 у справі № 645/6603/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Харківській області
про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Харківській області (далі також - відповідач), в якому просив скасувати постанову серії ЕГА № 1842737 від 08.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Рішенням Немишлянського районного суду м. Харкова від 11 грудня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та здійснити розподіл судових витрат, понесених позивачем.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки позивач не мав умислу на неправдивий виклик швидкої медичної допомоги. Крім того, вказує на те, що суд першої інстанції проігнорував посилання позивача на грубі та прямі порушення норм КУпАП під час розгляду справи посадовою особою, яка винесла оскаржувану постанову, що, в свою чергу, є самостійною підставою для скасування такої постанови.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою серії ЕГА № 1842737 від 08.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення, винесеною поліцейським 1 бат. 4 роти 2 взводу Управління патрульної поліції в Харківській області капралом поліції Степановим Олегом Миколайовичем, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3 400 грн 00 коп., за завідомо неправдивий виклик бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Так, згідно з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 , перебуваючи з ознаками сильного алкогольного сп'яніння, здійснив завідомо неправдивий виклик бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги через спецлінію «103» та повідомив, що його начебто побили працівники поліції, хоча цього факту не було.
Не погодившись із винесеною постановою, позивач звернувся до суду із позовом про її скасування та закриття провадження в адміністративній справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності вини позивача у вчиненні правопорушення і, як наслідок, відсутності підстав для скасування оскарженої постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч. 1, 2 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачене адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 183 КУпАП завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб - тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція ст. 183 КУпАП передбачає об'єктивну сторону правопорушення - виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Колегія суддів уважає, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено наявності у позивача прямого умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно зі ст.ст. 245, 252 КУпАП України завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення і обов'язком органу, який її розглядає, є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом. Оцінка доказів, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, також має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, на підставі закону.
Частиною першою статті 283 КУпАП визначено, що постанова по справі виноситься уповноваженим органом після розгляду справи про адміністративне правопорушення, вимоги до змісту постанови викладено у частинах 2, 3 ст.283 КУпАП.
Судом установлено, що позивач 08.08.2025 приблизно о 20:20 год, через свій хворобливий стан та погане самопочуття викликав бригаду швидкої медичної допомоги, яка на місці його оглянула, надала первинну медичну допомогу та прийняла рішення про доставлення останнього до приймального відділення КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» ХМР. Після чого позивач був оглянутий черговим лікарем відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії та терапевтом. Позивачу негайно в момент огляду було запропоновано госпіталізацію, проте останній на свій розсуд відмовився від такої, оскільки після надання медичної допомоги вже відчував себе краще ніж у момент виклику швидкої медичної допомоги.
Так, згідно з відеозаписом з бодікамери 475988 позивач декілька разів телефонував на спецлінію «103», повідомляючи, що йому погано, він є інвалідом 2 групи та має пухлину голови, просив допомогти у цьому працівників поліції, а у подальшому, здійснюючи другий виклик бригади швидкої медичної допомоги, зазначав, що його б'ють поліцейські.
Повторний виклик бригади швидкої медичної допомоги пов'язаний з тим, що за першим викликом швидка не приїхала.
Разом з цим факт побиття поліцейськими ОСОБА_1 відеозаписом не підтверджено.
Згідно з довідкою відділення КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» ХМР, виданою ОСОБА_1 , якого доставлено бр. ШМД 701 08.08.2025 о 22:10 до відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги - приймальне відділення КНП «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №25» ХМР. Хворий оглянутий черговим лікарем відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії та терапевтом. Від запропонованої госпіталізації ОСОБА_1 відмовився.
Аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що у справі відсутні достатні докази, які б підтверджували наявність у позивача прямого умислу на завідомо неправдивий виклик працівників поліції.
Сам факт того, що позивач посилався на побиття поліцейськими, яке було відсутнє, чи відмова від госпіталізації не може свідчити про наявність прямого умислу у позивача на завідомо неправдивий виклик бригади швидкої медичної допомоги. В такому випадку працівники поліції повинні ретельно досліджувати всі обставини справи, та, зокрема, враховувати попередню поведінку особи, яка здійснює виклик спеціальних служб, та обставини того, чи здійснював позивач виклик спеціальних служб раніше (що з урахуванням повторності дійсно може свідчити про наявність умислу на безпідставний виклик бригади швидкої медичної допомоги).
В межах розгляду цієї справи таких обставин відповідачем не було з'ясовано, взято до уваги лише сам факт виклику бригади швидкої медичної допомоги та проігноровано пояснення позивача, у тому числі повідомлення і працівників поліції про те, що позивач себе погано почуває та просив про їх допомогу щодо виклику швидкої (зафіксовано на відеозаписі), що свідчить про однобічний та поверхневий розгляд справи, вина позивача у вчиненні правопорушення належним чином не доведена.
Отже, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП.
Разом з тим із відеозапису вбачається, що жодного протоколу саме перед розглядом справи відповідачем не складалось, ОСОБА_1 до початку розгляду справи в порушення ст. 279 КУпАП не був ознайомлений з правами, передбаченими ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також не був повідомлений про місце та час розгляду даної справи про адміністративне правопорушення.
Так, з відеозапису вбачається, що 08.08.2025 о 21 год. 31 хв. ОСОБА_1 заходить до автомобіля швидкої допомоги, де йому надають першу медичну допомогу та він лежить на ношах до самого кінця відеозапису.
Крім того, з відеозапису відеореєстратору серії БК № 475968 вбачається, що ОСОБА_1 вперше було ознайомлено з правами саме о 21 год. 54 хв. 25 сек., тобто вже після спливу 15 хвилин часу з моменту розгляду справи та винесення самої постанови про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 1842737 від 08.08.2025.
Отже, суб'єктом владних повноважень з порушенням процедури прийнято необґрунтоване рішення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .
Доводи відповідача про те, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення - це не рішення про штраф, та не накладає на позивача жодних обов'язків, колегія суддів не приймає до уваги та зауважує на таке.
Так, протокол про адміністративне правопорушення - це процесуальний документ, що складається уповноваженою особою для фіксації факту вчинення правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, і є доказом у справі, з урахуванням приписів ст.251 КУпАП.
Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили.
Відповідно до змісту ст. 279 КУпАП при розгляді справи про притягнення конкретної особи до адміністративної відповідальності, саме протокол про адміністративне правопорушення, як процесуальний документ є предметом дослідження та оцінки суддею у судовому засіданні при розгляді справи по суті.
За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
В порушення вимог указаної статті відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин завідомо неправдивого виклику бригади швидкої медичної допомоги, зокрема не досліджено пояснення позивача на підтвердження правомірності такого виклику з огляду на обґрунтоване побоювання за стан свого здоров'я.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час апеляційного розгляду справи обставини та докази, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем порушено процедуру притягнення до адміністративної відповідальності, тобто при винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП.
Враховуючи досліджені судовим розглядом докази, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оскарженої постанови є помилковим.
Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку розглядом цієї справи в суді, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі №520/7431/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Як убачається з матеріалів справи, 04.09.2025 між ОСОБА_1 (як замовником) та ФОП ОСОБА_2 (як виконавцем) укладено Договір про надання правничої допомоги від №04/09 від 04 вересня 2025 року, за умовами якого виконавець надає послуги з представництва інтересів замовника щодо оскарження постанови серії ЕГА № 1842737 від 08.08.2025.
За умовами п.3.1 Договору вартість надання юридичних послуг становить 10 000,00 грн.
Копією квитанції підтверджується оплата послуг, наданих ФОП ОСОБА_2 позивачу, на суму 6 000,00 грн.
Враховуючи викладене, критерій реальності витрат на професійну правничу допомогу, розумність їхнього розміру, час, затрачений представником позивача на надання послуг, фактичний обсяг виконаної роботи, її незначну складність та суму штрафу за оскаржуваною позивачем постановою, колегія суддів уважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги у суді першої інстанції дещо завищеним та таким, що підлягає зменшенню.
Колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, у сумі 2000,00 грн.
Так, колегія суддів зауважує, що в будь-якому випадку надання правової допомоги щодо вирішення навіть певної (усієї) сукупності питань у апеляційному порядку не може бути об'єктивно оцінено у більшому розмірі, ніж надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об'ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. У свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця.
Крім того, участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.
Щодо вимог апеляційної скарги про стягнення з відповідача 3071,61 грн та 4988,48 грн, які були утримані із заробітної плати позивача у межах виконавчого провадження з примусового виконання постанови серії ЕГА № 31842737 державним виконавцем, то колегія суддів зазначає, що такі не є судовими витратами, оскільки понесені позивачем не у зв'язку з розглядом цієї справи в суді, а отже відшкодуванню не підлягають.
Також позивач при зверненні з позовною заявою сплатив судовий збір у сумі 605,60 грн, при поданні апеляційної скарги - 908,40 грн.
Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено, враховуючи, що рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у сумі 1514,00 грн (605,60 грн + 908,40 грн).
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Немишлянського районного суду міста Харкова від 11.12.2025 у справі № 645/6603/25 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову серії ЕГА № 1842737 від 08.08.2025 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП, провадження у справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у загальному розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції управління патрульної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова