10 лютого 2026 р. Справа № 520/11692/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 р. (ухвалене суддею Бадюковим Ю.В.) по справі № 520/11692/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (в подальшому - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 130194 від 11.03.2025 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 р. та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 28.01.2025 р. фахівцями Відділу державного нагляду контролю у Полтавській області під час проведення рейдової перевірки на а/д М-03 «Київ-Харків-Довжанський», 395 км + 800 м. зупинений транспортний засіб марки «VOLVO», державний номерний знак НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом SCHWARZMUELLER, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
За результатами проведення перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень № АР 097533 від 28.01.2025 р., яким встановлено, що транспортний засіб марки «VOLVO», державний номерний знак НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом SCHWARZMUELLER, державний номерний знак НОМЕР_2 , належить та використовується ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 . На час проведення перевірки встановлено відсутність у водія ОСОБА_2 товарно-транспортної накладної встановленої форми на вантаж або інший визначений законодавством документ (відсутні обов'язкові реквізити).
Водій ОСОБА_2 зі змістом акту № АР 097533 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 28.01.2025 р. ознайомлений та підписав його, зазначивши, що він з актом не згоден, наявна видаткова накладна, копію акту отримав.
Під час здійснення перевірки як документ на вантаж, котрий перевозився водієм ОСОБА_2 , останнім була надана перевіряючим накладна № 35 від 28.01.2025 р. наступного змісту: Відпущено - П.П. Напаснюк А.І.; Через кого - Яценко Є.І.; Доручення № ____ від_______; № п/н - 1; Найменування продукції - горбалі сосни; кількість - 30 м.куб.; ціна - 500; сума 45000, без ПДВ. Вказана накладна засвідчена печаткою Приватного підприємця ОСОБА_3 та містить підпис.
Згідно з фототаблицею, під час перевірки у спеціалізованому напівпричепі SCHWARZMUELLER, державний номерний знак НОМЕР_2 , міститься розпиляна у довжину деревина у вигляді дошок та брусів.
Відповідачем позивачу направлено № 14269/40/24-25 від 12.02.2025 р. про виклик для розгляду справи на 11.03.2025 р. з 9.00 год. до 11.00 год., яке позивачу вручено 17.02.2025 р.
За результатами розгляду акту № АР 097533 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 28.01.2025 р. в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 130194 від 11.03.2025 р. за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою до ФОП ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000 грн., копію якої позивачем отримано 12.03.2025 р.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова відповідача обґрунтована, у зв'язку з чим не підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між автомобільними перевізниками, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-ІІІ (в подальшому - Закон № 2344-ІІІ).
Відповідно до ч. 12 ст. 6 Закону № 2344-III, державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Згідно з ч. 7 ст. 6 Закону № 2344-III, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.
Відповідно до ч. 14 ст. 6 Закону № 2344-III, державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з ч.ч. 17 - 20 ст. 6 Закону № 2344-III, рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути. Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року за № 1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (в подальшому - Порядок № 1567).
Згідно з п. 14 Порядку № 1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до п. 15 Порядку № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися автомобільним перевізником та такий контроль не залежить ані від протяжності маршрутів, ані від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.
Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити: дата і місце складання; вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення; вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто; пункти завантаження і розвантаження.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 № 2344-ІІІ, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, відповідальність, передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону 2344-III, зокрема, настає у зв'язку з відсутністю товарно-транспортної накладної у паперовій та/або електронній формі або її обов'язкових реквізитів, для перевізника настають наслідки передбачені цією нормою у вигляді застосування адміністративно-господарського штрафу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2023 р. у справі № 440/17062/21.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України № 2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка. Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що Законом України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу.
Автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 р. у справі № 520/15410/23, від 20.05.2025 р. у справі № 120/4525/23.
Відповідно до п.п. 3.1-3.5-1 п. 3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10. 1997 р. № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.03.1998 р. за № 128/2568 (в подальшому - Правила № 363), договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1. Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів. Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник. Після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов'язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження. У Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо. Замовник не пізніш як через 10 днів після одержання від Перевізника проекту Договору підписує його і додатки до нього, і один екземпляр повертає Перевізнику. За текстом підпункту 10.1 пункту 10 Правил № 363 перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).
Відповідно до підпункту 10.10 пункту 10 Правил № 363 за домовленістю сторін водій може виконувати обов'язки супровідника вантажів (експедитора).
За змістом підпунктів 11.1- 11.5 пункту 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Пунктом 1.4 Положення № 340 встановлено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб'єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об'єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об'єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об'єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об'єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вантажні перевезення за для власних потреб - це здійснення такого перевезення фізичною особою за власний рахунок та без використання праці найманих робітників.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 31.07.2024 р. у справі № 440/5873/23.
Судовим розглядом встановлено, що основним видом діяльності ФОП ОСОБА_1 за КВЕД є: 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів», інші види, зокрема 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Згідно з накладної № 35 від 28.01.2025 р., наданої водієм під час перевірки транспортного засобу марки «VOLVO», державний номерний знак НОМЕР_1 , зі спеціалізованим напівпричепом SCHWARZMUELLER, державний номерний знак НОМЕР_2 , продукція - горбалі сосни; кількість - 30 м.куб.; ціна - 500; сума 45000, без ПДВ, відпущена П.П. Напаснюк А.І. через ОСОБА_2 .
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач є юридичною особою, здійснює господарську діяльність для отримання прибутку, перевезення товару здійснено водієм ОСОБА_2 .
Доказів щодо придбання такого товару у значній кількості для власних потреб позивач ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав.
Судовим розглядом встановлено, що під час проведення перевірки водієм надано накладну № 35 від 28.01.2025 р., доказів надання товарно-транспортної накладної на вантаж, що перевозився - 30 м. куб. горбані сосни, або сертифікатів, свідоцтв, тощо, позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова відповідача обґрунтована та не підлягає скасуванню, оскільки під час проведення перевірки встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 здійснювалося внутрішнє перевезення вантажу за відсутності товарно-транспортної накладної з обов'язковими, відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ реквізитами.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 р. по справі № 520/11692/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич