10 лютого 2026 р. Справа № 480/8247/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 року (ухвалене суддею Павлічек В.О.) в справі № 480/8247/24
за позовом ОСОБА_1
до Сумської митниці
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської митниці, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щомісячної доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з січня 2023 року по липень 2024 року; стягнути з відповідача на користь позивача 32532,00 грн. недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за період з січня 2023 р. по липень 2024 р.; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2024 р. по день винесення рішення судом; зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпустки у 2023 році, а також здійснити перерахунок вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату та компенсацію відпустки у 2024 році, включивши до розрахунку суми середнього заробітку доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з січня 2023 року по липень 2024 року; зобов'язати відповідача виплатити позивачу різницю між донарахованими сумами матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпусток у 2023 році та вже виплаченими сумами матеріальної допомоги на оздоровлення та оплату відпустки у 2023 році, а також зобов'язати виплатити різницю між донарахованими сумами вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки у 2024 році та вже виплаченими сумами вихідної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки у 2024 році.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з січня 2023 року по липень 2024 року; стягнуто з Сумської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11047,15 грн.; в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 р. в частині відмови в задоволенні позову та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач вважає, що судом першої інстанції не враховано, що статтею 108 КЗпП України визначено мінімальний розмір оплати роботи у нічний час, який не може бути нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час. Натомість законодавством роботодавцю надано право самостійно визначати розмір надбавки (доплати) за роботу у нічний час, яка не може бути менше гарантованого розміру, встановленого статтею 108 КЗпП України, і цим правом скористалась Сумська митниця.
Відповідно до наказів відповідача № 1-Ф від 19.01.2023 р. та № 1-Ф від 08.01.2024 р., посадовим особам митниці встановлювалась щомісячна доплата за роботу в нічний час у розмірі 20% від посадового окладу. Вказані накази ніким не оскаржувались та не скасовувались, тобто вони були чинними на час виникнення спірних правовідносин та мали застосовуватись при нарахуванні нічних. У вказаних наказах відсутнє посилання на те, що доплата за роботу в нічний час у розмірі 20 відсотків від посадового окладу встановлюється та прив'язується до кожної відпрацьованої години роботи у нічний час.
Проте, незважаючи на те, що позивач проходив державну службу за цілодобовим режимом роботи початок роботи о 08 год 00 хв, закінчення роботи 08 год 00 хв наступного дня, обідня перерва з 12 год 00 хв до 13 год 00 хв та з 00 год 00 хв до 01 год 00 хв, щомісячна доплата за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу не нараховувалась та не виплачувалась. Лише після отримання позовної заяви відповідач, ознайомившись з позовом та доданими до нього документами погодився з доводами позивача щодо неправомірності своїх дій по ненарахуванню доплати за роботу у нічний час у вказаний в позові період про що свідчить видання ним наказу від 03.10.2024 р. про виплату працівникам Сумської митниці доплат за роботу у нічний час за період з січня 2023 року по липень 2024 року та інших складових заробітної плати.
Відповідач самостійно здійснив нарахування належних, на його думку, виплат позивачу, та 05.10.2024 р. позивачу було перераховано кошти в сумі 11047,15 грн., яка складалась з нарахованої доплати за роботу в нічний час в сумі 9922,11 грн., донарахованої вихідної допомоги в сумі 1254,26 грн.; матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 1241,59 грн.; оплати відпустки в сумі 739,69 грн. та компенсації відпустки при звільненні в сумі 565,50 грн., за виключенням податків та зборів.
Разом з тим, на переконання позивача сума недоплаченої щомісячної доплати за роботу в нічний час за спірний період складає 35208 грн. Обґрунтовуючи правомірність нарахування вказаної суми саме в такому розмірі, позивач вказує на те, що розмір щомісячної доплати за роботу в нічний час, згідно з наказом від 19.01.2023 р. № 1-Ф та наказом від 08.01.2024 р. № 1-Ф, визначався у фіксованому розмірі 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин.
Крім того, позивач вважає, що протиправне не нарахування та невиплата вказаної доплати, призвело до нарахування і виплати у меншому розмірі матеріальної допомоги на оздоровлення та оплати відпустки у 2023 та 2024 роках, а також компенсації за невикористані дні відпустки у 2024 році та вихідної допомоги.
Також, позивач не погоджується з рішенням суду в частині суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11047,15 грн. замість 204811,20 грн. та вважає, суд першої інстанції безпідставно зменшив належні виплати у 18 разів.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а позивач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині суми недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час та в розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби. Тобто, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду про відмову в задоволенні позовних вимог позивача.
Судовим розглядом встановлено, що у період з 07.10.2022 р. по 15.07.2024 р. ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді державного інспектора митного посту «Конотоп» Сумської митниці, що підтверджується відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу щомісячної доплати за роботу в нічний час у розмірі 20% від посадового окладу в період з січня 2023 року по липень 2024 року, а також щодо не нарахування у повному обсязі матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, вихідної допомоги, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з січня 2023 року по липень 2024 року та не нарахування та невиплати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11047,15 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що керівник митного органу не уповноважений на власний розсуд визначати розмір доплати посадовій особі митного органу за роботу у нічний час, оскільки такий розмір, встановлений ст. 108 Кодексу законів про працю України, і складає не менше ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час. Крім того, суд першої інстанції зменшив розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 100% невиплаченої на день звільнення суми, що складає 11047,15 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус посадових осіб митних органів, їхні повноваження, права, обов'язки та відповідальність визначені Митним кодексом України.
Відповідно до ст. 569 Митного кодексу України, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Посадові особи, які вперше прийняті на службу до митних органів і раніше не перебували на державній службі, складають Присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".
Частиною 1, 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення).
Згідно з ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до ст. 54 Кодексу законів про працю України, при роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу. Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в таких випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем.
Статтею 108 Кодексу законів про працю України визначено, що робота у нічний час (стаття 54) оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами за та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
Аналіз вищезазначених правових норм вказує, що посадові особи митних органів є державними службовцями, особливості оплати праці яких визначаються Кабінетом Міністрів України та здійснюється згідно із законодавством про державну службу, з урахуванням доплат, надбавок і компенсацій, передбачених Кодексом законів про працю України. Тобто, робота посадових осіб митних органів у нічний час, має оплачуватись у підвищеному розмірі, визначеному колективною угодою/договором і цей розмір не може бути меншим ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час.
Судовим розглядом встановлено, що у період проходження державної служби з 07.10.2022 р. по 15.07.2024 р., позивач займав посаду старшого державного інспектора митного посту “Конотоп» за встановленим цілодобовим режимом роботи - початок роботи о 08-00 год, закінчення роботи - о 08-00 год наступного дня, обідня перерва - з 12-00 год до 13-00 год та з 00-00 год до 01-00 год.
Відповідно до графіків чергування особового складу митного посту “Конотоп», позивач у період проходження державної служби щомісяця здійснювала виконання своїх посадових обов'язків в тому числі і у нічний час, а саме: з 10 годин вечора до 06 години ранку.
Наказом Сумської митниці від 19.01.2023 року №1-ф «Про оплату праці працівників Сумської митниці у 2023 році» встановлено, що у 2023 році посадовим особам митниці установлювалась щомісячна доплата за роботу у нічний час у розмірі 20% посадового окладу. Так само, у 2024 році, аналогічна доплата установлювалась і наказом від 08.01.2024 р. № 1-Ф.
Разом з цим, фактично доплата позивачу за роботу у нічний час як під час проходження державної служби на посаді головного державного інспектора митного посту «Конотоп», так і на момент звільнення, не нараховувалась і не виплачувалась. Лише після відкриття провадження у справі, Сумською митницею 03.10.2024 р. прийнято наказ № 54-Ф «Про виплату доплат працівникам МП «Конотоп». На виконання цього наказу, відповідачем нараховані та виплачені: доплата за роботу в нічний час в сумі 9922,11 грн., вихідна допомога в сумі 1254, 26 грн.; матеріальна допомога на оздоровлення в сумі 1241,59 грн.; оплата відпустки в сумі 739,69 грн. та компенсації відпустки при звільненні в сумі 565,50 грн.
Підставою для нарахування і виплати спірних коштів у такому розмірі, Сумська митниця визначила приписи статті 108 Кодексу законів про працю України, наказ від 19.01.2023 № 1-Ф та наказ від 08.01.2024 № 1-Ф.
Разом з цим, на думку позивача, сума недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за спірний період складає 35208 грн., оскільки, як вважає позивач розмір щомісячної доплати за роботу у нічний час згідно з наказів від 19.01.2023 р. № 1-Ф, від 08.01.2024 р. № 1-Ф визначався у фіксованому розмірі 20% від посадового окладу, незалежно від кількості відпрацьованих у нічний час годин.
Між тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами позивача, оскільки, порядок і особливості оплати праці посадових осіб митного органу за роботу у нічний час врегульовуються ст. 108 Кодексу законів про працю України, за змістом якої заробітна плата у нічний час виплачується у підвищеному розмірі, передбаченому колективним договором та не може бути меншою ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що керівник митного органу не уповноважений на власний розсуд визначати розмір доплати посадовій особі митного органу за роботу в нічний час. Такий розмір встановлений ст. 108 Кодексу законів про працю України і складає не менше ніж 20% посадового окладу за кожну годину роботи у нічний час.
Отже, Сумською митницею згідно з наказом від 19.01.2023 р. № 1-Ф та наказом від 08.01.2024 р. № 1-Ф, установлювалась доплата у розмірі 20% посадового окладу саме за «роботу» у нічний час. Тобто, за змістом згаданих наказів, підстави для нарахування і виплати вказаної доплати, виникають лише тоді, коли посадова особа митниці виконує свої посадові обов'язки у нічний час. У разі виконання посадових обов'язків в інший, не нічний час, підстави для виплати згаданої доплати відсутні.
Судовим розглядом встановлено, що у період проходження державної служби, позивач у січні 2023 року виконував свої посадові обов'язки у нічний час протягом 56 год.; у лютому - 35 год.; у березні - 56 год., квітні - 49 год.; травні - 14 год.; червні - 51 год.; липні - 47 год.; серпні - 56 год.; вересні - 51 год.; жовтні - 47 год.; листопаді - 26 год.; грудні - 51 год.; у січні 2024 - 54 год.; у лютому - 51 год.; у березні - 54 год.; у квітні - 56 год.; у травні - 23 год.; у червні - 54 год.; у липні - 28 год.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій Сумської митниці щодо нарахування і виплати спірної доплати із розрахунку 20% посадового окладу за весь період коли позивач виконував свої посадові обов'язки у нічний час, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення 32532 грн. недоплаченої щомісячної доплати за роботу у нічний час за спірний період.
Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок матеріальної допомоги на оздоровлення, оплату відпусток та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, вихідної допомоги та виплатити різницю між донарахованими сумами та фактично виплаченими, оскільки відповідачем було нараховано та виплачена позивачу різниця між виплаченою вихідною допомогою, матеріальною допомогою на оздоровлення, оплатою відпусток й компенсації відпустки при звільненні та перерахованими, у зв'язку із донарахуванням доплати за роботу в нічний час.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2024 р. по день винесення рішення суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 07.10.2022 р. по 15.07.2024 р. займав посаду старшого державного інспектора митного посту «Конотоп» Сумської митниці.
Згідно з наказом Сумської митниці від 08.07.2024 р. № 281-о, ОСОБА_1 15.07.2024 р. звільнено з посади старшого державного інспектора митного поста «Конотоп». При звільненні з займаної посади позивачу всупереч діючому законодавству Сумською митницею не було виплачено всіх належні при звільненні сум, а саме: не виплачено щомісячні доплати за роботу у нічний час за період з січня 2023 року по липень 2024 року, у зв'язку з чим не в повному обсязі виплачено вихідну допомогу, матеріальну допомогу на оздоровлення, оплату відпустки та компенсацію відпустки при звільненні.
При цьому, 03.10.2024 р. прийнято наказ №54-Ф «Про виплату доплат працівниками МП «Конотоп» на підставі якого 05.10.2024 р. кошти в сумі 11047,15 грн., які складались з доплати за роботу в нічний час за період січня 2023 року по липень 2024 року в сумі 9922,11 грн., вихідної допомоги в сумі 1254,26 грн., матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 1241,59 грн., оплати відпустки в сумі 739,69 грн. та компенсації відпустки при звільненні в сумі 565,50 грн.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, за усталеною практикою застосування положень ст. 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 р. в справі № 821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 р. в справі № 816/1640/17, висновки яких враховано судом першої інстанції при вирішенні даного спору, та сформований з урахуванням того, що редакція ст. 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
У той же час, відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 р.
Необхідність формування єдиної правозастосовної практики була зумовлена виникненням у межах різних касаційних судів Верховного Суду розбіжностей у правових позиціях щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, після законодавчого обмеження Законом № 2352-IX максимального періоду його нарахування шістьма місяцями.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зі змісту ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
Касаційний адміністративний суд у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22 обґрунтував свою позицію про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду тим, що законодавець, прийнявши Закон № 2352-IX, «на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності» (пункт 65 постанови). Також суд указав, що обмеження строку звернення до суду трьома місяцями (зміни до статті 233 КЗпП України) усунуло чинник, який зумовлював недобросовісну поведінку працівника (пункт 66 постанови). З цього суд зробив висновок, що критерії Великої Палати, побудовані для умов необмеженого строку стягнення, більше не є релевантними.
Велика Палата Верховного Суду вважає таку аргументацію помилковою, адже поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
Натомість підхід, запропонований Касаційним адміністративним судом в справі № 440/6856/22, не відповідає фундаментальним принципам справедливості та пропорційності, адже передбачає формальний підхід до вирішення такого трудового спору, що допускає можливість стягнення очевидно неспівмірної суми.
У зв'язку з вищенаведеним, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 р. в справі № 489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 р. в справі № 440/6856/22, та зазначила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 р., необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Застосовуючи наведений підхід Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (в подальшому - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з абз. 1, 2 п. 3 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Підпунктом «б» п. 4 Порядку № 100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення позивача, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Судовим розглядом встановлено, що останнім днем виключення позивача зі служби є 15.07.2024 р., тому двома попередніми місяцями перед звільненням є червень та травень 2024 року.
З наявної в матеріалах справи довідки про розмір середньої заробітної плати позивача встановлено, що у травні 2024 року виплати позивачу складають 15140,95 грн., у червні 2024 року - 31796 грн., середньоденна заробітна плата за останні два місяці становить 1551,60 грн.
За період з 15.07.2024 р. по 05.10.2024 р. сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 83 календарні дні х 1551,60 грн. = 128782,80 грн.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що виплата позивачу недоплачених при звільнені коштів проведена у розмірі 11047,15 грн., що в 11 раз менше, ніж вирахувана компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (128782,80 грн.).
Таким чином, враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача щодо належних до виплати позивачу при звільненні сум, суд апеляційної інстанції вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та вищенаведеним критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат сум у розмірі 11047,15 грн., яка дорівнює розміру недоплати позивачу.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Сумської митниці щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати за роботу у нічний час у розмірі 20% від посадового окладу за період з січня 2023 року по липень 2024 року та стягнення з Сумської митниці на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11047,15 грн.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 в справі № 480/8247/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич