Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
10 лютого 2026 року справа №520/27547/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області форми "Ф" №2249129-2413-2001-UA63040070000092606 від 09.07.2024 у частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 у сумі 915,42грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області форми "Ф" №1694622-2413-2001-UA63040070000092606 від 29.06.2024, яким визначено зобов'язання з податку на нерухомість, від'ємну від земельної ділянки в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2023 по 30.04.2023 у сумі 377,43 грн.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач 30.10.2025 через систему "Електронний суд" надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Позивач 11.11.2025 надав до суду відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача та підтримав свою правову позицію.
Розглянувши усі надані сторонами документи, у тому числі ті, які надійшли до суду через систему "Електронний суд" та наявні у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" з моменту звернення позивачем до суду з цією позовною заявою, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач 15.08.2025 отримав податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №2249129-2413-2001-UА63040070000092606 від 09.07.2024, яким визначено зобов'язання з податку на нерухомість, від'ємну від земельної ділянки за 2022 рік в сумі 1098,50 грн та податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №1694622-2413-2001-UA63040070000092606 від 29.06.2024, яким визначено зобов'язання з податку на нерухомість, від'ємну від земельної ділянки за 2023 рік в сумі 1132,30 грн.
Не погоджуючись з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України).
Згідно норм підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата для цілей розділу XII Податкового кодексу України - обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.
Відповідно до норм статті 269 ПК України, платниками плати за землю є, зокрема, платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Приписами підпункту 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування платою за землю є об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Відповідно до статті 284.2 ПК України якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право.
Статтею 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю визначено календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
Відповідно до пункту 287.5 статті 287 ПК України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Згідно з нормами статті 288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На час розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та він безперервно триває.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Верховною Радою України 15.03.2022 був прийнятий Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.14 такого змісту: «Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України».
Пунктом 4 цього Закону Кабінету Міністрів України доручено невідкладно забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Таким чином, відповідно до змін підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, не підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності): 1) за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб та: розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації; 2) за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями, як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 06.12.2022 №1364 визначено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - Перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. До територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.
Пунктом 1 цієї постанови встановлено, що Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом від 22.12.2022 №309 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, у якому зазначено, зокрема, що з 15.09.2022 (кінцева на день складання акту перевірки не встановлена) вся територія Харківської міської територіальної громади відносилася до території можливих бойових дій.
У 2022 році існував Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 28.10.2022, затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 № 453/37789.
Відповідно до цього Наказу №75 Донецька селищна територіальна громада Ізюмського району Харківської області включена до цього Переліку. Цей Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №309 від 22.12.2022 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 №1668/39004.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, у якому зазначено, зокрема, що станом на 31.12.2022, до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії відноситься вся територія Донецької селищної територіальної громади Ізюмського району Харківської області, на території якої знаходиться оподаткований об'єкт нерухомості.
Разом з тим, 11.04.2023 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX (який набрав чинності з 06.05.2023), яким підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України викладено в наступній редакції:
"69.14. За період з 01.01.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Починаючи з 01.01.2023, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території."
Відповідач посилається на те, що згідно змін, внесених вказаним законом, позивач втратив пільги щодо сплати орендної плати та мав обов'язок сплачувати орендну плату в установленому законом розмірі, в тому числі, за період з січня по грудень 2023 року. Однак, такі доводи контролюючого органу є помилковими.
Так, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
У рішенні у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/1999, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Тобто, відповідно до Закону України №2120-IX від 15.03.2022, який було прийнято Верховною Радою України, позивач мав пільгу щодо сплати орендної плати за земельну ділянку, яка розташована в зоні бойових дій, та, у тому числі у період з 01.01.2023 по 06.05.2023.
При цьому, 11.04.2023 Верховною Радою України було прийнято Закон України №3050-ІХ (який набрав чинності з 06.05.2023), яким скасовано пільгу по сплаті орендної плати, щодо територій, які віднесені до можливих бойових дій.
Суд зауважує, що оскаржуване у даній справі податкове зобов'язання визначено контролюючим органом за період, у якому не були чинними положення Закону України №3050-ІХ, що прямо суперечить нормам статті 58 Конституції України та взагалі не існували.
У даному випадку застосування відповідачем положень Закону України №3050-ІХ не відповідає принципу правової визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 20.10.2020 у справі №826/3694/16.
У постанові від 03.07.2019 у справі №911/1521/18 Верховний Суд вказав, що відповідно до вимог принципу правової визначеності, правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб'єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки.
У постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права.
У постанові від 29.08.2018 у справі №492/446/15-а Велика Палата Верховного Суду врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п. 50-56), де суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
З урахуванням правила дії закону у часі, з огляду на дату набуття чинності Законом №3050-IX від 11.04.2023, яким змінено редакцію підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (з 06.05.2023), який до цієї дати на час введення воєнного стану передбачав звільнення від сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у випадку розташування таких земельних ділянок на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, за період з січня по квітень 2023 року у позивача був відсутній обов'язок зі сплати орендної плати.
Окремо, суд зауважує, що Законом України від 11.04.2023 №3050-IX не надавалося приписам нової редакції підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України ретроактивної дії.
Отже, суд вважає, що застосування відповідачем редакції підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, яка набрала чинності з 06.05.2023, починаючи з 01.01.2023 не відповідає принципу lex retro non agit, та прямо суперечить приписам статті 58 Конституції України.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що до спірних правовідносини стосовно сплати орендної плати за період з січня по квітень 2023 року необхідно застосовувати положення, чинного на час їх виникнення та існування, підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, яким була встановлена пільга щодо сплати орендної плати за земельну ділянку, а не норми цього пункту у редакції, чинній з 06.05.2023 та на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява №39766/05, пункт 43).
Як встановлено частиною першою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно належить до місцевих податків.
Відповідно до пункту 10.2-1 статті 10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі).
За змістом статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Відповідно до пункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - це обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Для цілей розділу ХІІ Податкового кодексу України орендну плату визначено як обов'язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками плати за землю є платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Об'єктом оподаткування орендною платою є земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди (підпункт 270.1.2 пункту 270.1 статті 270 ПК України).
Конституційний обов'язок зі сплати податків має безумовний та обов'язковий характер, а його основне призначення полягає у відшукуванні засобів, необхідних публічно-правовим утворенням (органам, установам, організаціям) на покриття видатків, необхідних для реалізації їхніх функцій та повноважень задля досягнення загального суспільного блага. У цьому й полягає мета суспільного договору як провідної доктрини політичної легітимності державного устрою. Згода людей відмовлятися від особистих прав і майна на користь урядової влади була зумовлена й забезпечена низкою гарантій з боку останньої.
В обумовленій сфері загальних повинностей (сфері оподаткування) держава, як інша зобов'язана сторона суспільного договору, взяла на себе низку зобов'язань, зокрема, загального, рівного, достатнього та передбачуваного оподаткування, - що згодом було трансформовано у принципи податкового права (стаття 4 ПК України).
Одним із принципів, на яких ґрунтується податкове законодавство, є принцип стабільності, який полягає в тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Наведена норма Податкового кодексу оперує поняттями "бюджетного року" та "нового бюджетного періоду", але не визначає їх. Тому у визначенні початку дії податкових новел, що впливають на зміну елементів податку, слід звертатися до термінів та понять, що визначені бюджетним законодавством (пункт 5.3 статті 5 ПК України).
За приписами частини 1 статті 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 01 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Згідно вимог частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Наведені положення Бюджетного кодексу України узгоджуються із основними принципами податкового законодавства, закріпленими у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок зі сплати податку.
Буквальне прочитання тексту пункту 4.1.9 статті 4 ПК України виявляє дві імперативні законодавчі заборони, адресовані перш за все законодавчому органові (з урахуванням частини 2 статті 92 КУ), на дочасну зміну елементів податку, збору; чіткі темпоральні межі дії таких заборон як щодо самих податку, збору, та їх ставки, так і щодо будь-яких інших елементів податку чи збору.
Пунктом 7.1 статті 7 ПК України передбачено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Отже, ставка податку (орендної плати за землю) належить до обов'язкових елементів податку (орендної плати за землю).
Суд звертає увагу на те, що принцип стабільності податкового законодавства перебуває у складі такого структурного елементу принципу верховенства права, як правова визначеність. Стабільність податкового законодавства передбачає законні очікування платників податків щодо незмінності правового режиму оподаткування.
Принцип стабільності податкового законодавства є однією із ключових засад податкового законодавства, яка застосовується безвідносно до виду податку (збору) - загальнодержавного чи місцевого.
У суду є імперативний обов'язок ураховувати норми Конституції України як норми прямої дії, а також норми-принципи податкового права у їх сукупності при визначенні як правомірності дій контролюючого органу, так і при правовому аналізі нормативно-правового акта (його частини) на предмет законності й відповідності Конституції, зважаючи на основоположний принцип судочинства - Верховенство права.
Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно із підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Загальні вимоги щодо оприлюднення рішення встановлені положеннями статті 57 Конституції України, якою унормовано, що кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 зазначив, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної.
Аналогічний підхід знайшов своє втілення у позиції Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанської Комісії). Зокрема, у Доповіді «Верховенство права», яка схвалена на 86-му пленарному засіданні Комісії 25-26.03.2011, наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «законних очікувань») (пункт 48).
Як встановив Конституційний Суд України у Рішенні від 27.02.2018 №1-рп/2018, принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини.
Конституційна вимога необхідного дотримання часових рамок для ознайомлення громадян зі змістом нормативно-правових актів знайшла своє вираження також у Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2018 №5-р/2018, в якому зазначено, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набрання ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації.
Зазначені конституційні норми кореспондуються з уже зазначеним принципом стабільності податкового законодавства, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (підпункт 4.1.9 пункту 4.1).
Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів, у тому числі до законодавчо встановлених податкових пільг, не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Оскільки розумний проміжок часу, згідно рішення Конституційного Суду України від 23.05.2018 №5-р/2018, для адаптації платників податків до змін податкового законодавства визначається вимогами принципу стабільності у Податковому кодексі України, даний принцип має основоположне значення та загальнорегулятивну дію для прийняття та оприлюднення нормативно-правових актів про встановлення місцевих податків і зборів та внесення змін до їх елементів.
Стабільність, як одна з основних засад податкового законодавства є визначальним принципом у діяльності податкових органів та виступає гарантією прав, свобод та інтересів платників податків у частині забезпечення правової визначеності при виконанні ними конституційного обов'язку зі сплати податку.
Як було зазначено, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває і на момент розгляду цієї справи судом.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Верховною Радою України 15.03.2022 був прийнятий Закон України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.14 такого змісту: «Тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації, визначається Кабінетом Міністрів України».
Як вже було встановлено судом та не заперечується контролюючим органом, відповідно до змін підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, не підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності): 1) за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб та: розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації; 2) за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями, як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.
Наведені зміни у податковому законодавстві фактично за своєю правовою природою є податковою пільгою запровадженою у зв'язку із повномасштабним військовим вторгненням російської федерації та введенням в Україні військового стану.
Водночас, 11.04.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України №3050-ІХ, який набув чинності 06.05.2023, яким підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України викладено в наступній редакції: "69.14. За період з 01.01.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Починаючи з 01.01.2023, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території."
Тобто, названим Законом скасовано податкові пільги по платі за землю з 01.01.2023, та такі законодавчі зміни введено в дію 06.05.2023, а отже з порушенням законодавчо закріпленого принципу стабільності податкового законодавства, що проголошений та закріплений у статті 4 Податкового кодексу України, чим посилено податкове навантаження на суб'єктів господарювання, у зв'язку з чим даний законодавчий акт є таким, що погіршує становище платників податків. Слід також зазначити, що Законом України №3050-ІХ не було внесено змін до статті 4 ПК України, тобто дія принципу стабільності не була зупинена та його застосування не було обмежено в іншій спосіб названим Законом.
Зміни до будь-яких елементів податків та зборів, що вносяться законом, який посилює податкове навантаження платника та прийняті пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому планується введення в дію таких змін, застосовуються не раніше початку нового бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно із загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства закон, який вносить зміни всупереч підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК, вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції України. Водночас, з урахуванням викладених принципів податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності та одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу, зміни в оподаткуванні можливі виключно з нового бюджетного періоду, тобто з 01.01.2024.
Відтермінування моменту набрання чинності закону, що вносить зміни до елементів податків та зборів слід розуміти як гарантію, що надається державою платнику податків для цілей податкового планування і забезпечення передбачуваності податкового законодавства. Саме стабільність елементів податків та зборів забезпечує стале джерело доходів бюджетів різних рівнів.
Інші доводи та заперечення сторін на висновки суду не впливають.
Зважаючи на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, норми матеріального права, суд дійшов висновків про протиправність податкового повідомлення-рішення форми "Ф" №2249129-2413-2001-UA63040070000092606 від 09.07.2024 у частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 у сумі 915,42 грн та податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №1694622-2413-2001-UA63040070000092606 від 29.06.2024, яким визначено зобов'язання з податку на нерухомість, від'ємну від земельної ділянки за 2023 рік в сумі 1132,30 грн.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Положеннями частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 139, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків,Харківська обл., Харківський р-н,61057, код ЄДРПОУ: 4398495) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області форми "Ф" №2249129-2413-2001-UA63040070000092606 від 09.07.2024 у частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 у сумі 915,42грн;
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області форми "Ф" №1694622-2413-2001-UA63040070000092606 від 29.06.2024, яким визначено зобов'язання з податку на нерухомість, від'ємну від земельної ділянки в частині нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 у сумі 1132,30 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1211,20 (одна тисячя двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА