Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
10 лютого 2026 р. № 520/21754/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не погодження рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не погодження рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є протиправною та такою, що суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
З позовної заяви вбачається, що військовослужбовець, молодший сержант ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (далі - позивач) призваний за мобілізацією, перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (далі - відповідач) з 17.04.2022 по теперішній час, що підтверджується довідкою форми 5 № 100 від 28.02.2025 виданою командиром військової частини НОМЕР_1 .
Приблизно на початку березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на підставі п.п. "г" п. 2 частини 4, абз.13 п. 3 частини 12 статті 26 ЗУ "Про військову службу і військовий обов'язок" за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком - ОСОБА_2 , як особою з інвалідністю І групи.
До вказаного рапорту ОСОБА_1 додав наступні документи:
- копію свого паспорта та рнокпп,
- копію паспорта та рнокпп батька ОСОБА_2 ,
- копію паспорта та рнокпп матері ОСОБА_3 ,
- копію довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААР № 308712 від 09.12.2024,
- копію висновку ЛКК № 5/2 від 22.01.2025 на ОСОБА_3 ,
- довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 05.02.2025,
- акт обстеження про підтвердження факту проживання особи без реєстрації від 11.12.2024,
- копію свого свідоцтва про народження.
За наслідками розгляду рапорту командир військової частини НОМЕР_1 не погодив у задоволенні відповідного рапорту молодшого сержанта ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації в умовах воєнного стану, вказавши в аркуші-резолюції від 19.04.2025 відсутність документів, передбачених п.п.26 п.5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду даної справи воєнний стан в Україні триває.
Так, за частиною четвертою статті 26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 1) під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану): а) у строки, визначені Указом Президента України (у строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, - для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період); б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби; в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; е) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу та/або проти них не порушено кримінальне провадження, передбачене законами України); є) у зв'язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); ж) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя; 2) під час дії воєнного стану: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ встановлює одну з таких підстав: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Норми Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачають, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти по команді із зазначенням підстав звільнення та з доданими документами, що підтверджують ці підстави; за наслідками розгляду рапорту командир (начальник) приймає відповідне рішення (наказ по особовому складу).
Стаття 20 Закону №393/96-ВР «Про звернення громадян» встановлює загальний строк розгляду звернення не більше одного місяця від дня його надходження, якщо інший спеціальний строк не передбачено.
Після набрання чинності Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 531 від 06.08.2024 (тут і далі Порядок № 531 у редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) цей Порядок деталізував строки розгляду рапортів військовослужбовців, зокрема, щодо питань, не пов'язаних із невідкладними обставинами, до 14 днів із дня подання рапорту.
Отже, на дату надходження рапорту позивача відповідач був зобов'язаний: зареєструвати та розглянути рапорт у розумний строк, який не перевищує місяць (з урахуванням спеціального Порядку не більш як 14 днів, якщо не потрібне додаткове з'ясування); прийняти за результатами розгляду вмотивоване рішення, яке оформлюється належним чином (наказ, письмове повідомлення, інший передбачений акт) та доводиться до відома військовослужбовця.
Адміністративний суд за загальним правилом: оцінює законність дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень ретроспективно, тобто з огляду на обставини, які існували на момент вчинення оспорюваної дії чи бездіяльності; перевіряє, чи діяв орган на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом, та не підміняє собою орган у прийнятті рішень, що належать до його компетенції, за винятком випадків, коли норма матеріального права не залишає органу жодної дискреції і всі фактичні умови для прийняття рішення доведені.
У постановах Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23 та від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 суд роз'яснив, що: підставою для звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ є саме необхідність постійного догляду; документами, які можуть підтверджувати таку потребу, є як висновки МСЕК, так і висновки ЛКК (у т.ч. за формою №080-4/о); недосконалість підзаконних актів не може бути підставою для відмови у звільненні, якщо закон прямо передбачає відповідну підставу.
У постанові від 30.05.2024 у справі №140/8768/23 Верховний Суд констатував імперативний характер відповідної норми Закону №2232-ХІІ: за наявності встановлених законом обставин у командира немає вибору звільняти чи ні, а суд може прямо зобов'язати орган видати наказ про звільнення як ефективний спосіб захисту.
У постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 Верховний Суд, окрім іншого, роз'яснив, що «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення» включає ситуацію, коли такі члени сім'ї існують формально, але об'єктивно не можуть здійснювати догляд (у т.ч. через проходження військової служби).
У цій справі Верховний Суд погодився з тим, що за наявності повного пакета належних документів та неправомірної відмови судами обґрунтовано обрано спосіб захисту у вигляді безпосереднього зобов'язання звільнити позивача зі служби.
Водночас, у даній справі офіційного письмового рішення командира військової частини за результатами розгляду рапорту позивача матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що аркуш резолюції командира військової частини НОМЕР_1 від 19.04.2025 до рапорту позивача не відповідає вимогам до акта, яким реалізуються владні повноваження щодо звільнення/відмови у звільненні військовослужбовця; такий запис є службовою пропозицією (візою), а не остаточним рішенням за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
З огляду на наведене, суд оцінює спір між сторонами як спір про протиправну бездіяльність відповідача у вигляді неприйняття належного рішення за поданим позивачем рапортом, а не як спір про правомірність уже ухваленої відмови у звільненні.
Так, позивачем було подано рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією рапорту з відповідними реквізитами, наявною в матеріалах справи.
До рапорту позивач додав документи, на підтвердження, на його думку, обставин для звільнення з військової служби, передбачених абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Натомість доказів того, що командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято вмотивоване рішення за наслідками розгляду рапорту позивача, відповідач до суду не надав.
Наявний у матеріалах справи аркуш-резолюція командира військової частини НОМЕР_1 , зроблений до рапорту позивача, не може розглядатися як належне рішення за результатами розгляду рапорту, оскільки: він не є індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень; така резолюція не оформлена у формі та порядку, визначених законом та внутрішніми положеннями для прийняття рішення з особового складу (наказ по особовому складу, належно оформлена письмова відмова тощо).
За таких умов, із застосуванням, зокрема, положень ч. 9 ст. 80 КАС України, суд виходить із того, що: позивач належним чином подав рапорт із доданими документами; відповідач не довів, що за результатами розгляду цього рапорту було прийняте належне рішення уповноваженою посадовою особою і доведене до відома позивача.
Отже, бездіяльність відповідача полягає у невчиненні обов'язкових дій щодо: повного, об'єктивного та своєчасного розгляду рапорту позивача; належного оформлення результатів такого розгляду у формі вмотивованого рішення (зокрема, наказу по особовому складу або письмової мотивованої відмови); належного повідомлення позивача про прийняте рішення.
Щодо способу захисту позивача суд зазначає наступне.
У частині вимог позивача про визнання бездіяльності відповідача протиправною суд виходить із того, що: відповідач був зобов'язаний розглянути рапорт позивача в межах строків, установлених Законом №393/96-ВР та Порядком № 531; відповідач не довів, що здійснив такий розгляд належним чином і прийняв вмотивоване рішення; отже, бездіяльність відповідача щодо нерозгляду рапорту позивача у визначений законом спосіб і строк є протиправною.
Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд зазначає наступне.
Стала практика Верховного Суду (наприклад, постанови у справах №140/8768/23 та №380/16966/24) дійсно допускає пряме зобов'язання військової частини звільнити військовослужбовця з військової служби, якщо: наявна офіційна, вмотивована відмова; судом установлено усі фактичні умови, передбачені нормою матеріального права для звільнення; норма має імперативний характер і не залишає дискреції органу.
У той же час, у даній справі офіційне рішення командира військової частини НОМЕР_1 за результатом розгляду рапорту позивача про відмову у його звільненні з військової служби в матеріалах справи відсутнє, а аркуш-резолюція не може бути прирівняний до рішення суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, за встановлених обставин справи, суд не може повністю підмінити собою орган, який уповноважений закріпити результати оцінки рапорту позивача з доданими до нього документами та вирішити питання про звільнення або не звільнення позивача з військової служби.
З огляду на вищевикладене, належним способом захисту прав позивача у даній справі є: визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду належним чином рапорту ОСОБА_1 стосовно звільнення його з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти за його результатами вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному рішенні суду.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 стосовно звільнення з військової служби за підпункту «г» пункту 2 частини 4 абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти за його результатами вмотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов