Справа № 420/19859/25
10 лютого 2026 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо включення інформації (даних/відомостей) про ОСОБА_1 в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів як такого, що не прибув за повісткою до ТЦК та СП від 15.03.2025 р., має статус порушення правил військового обліку та за п.56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМ України від 30.12.2022 р. № 1487 реалізовані направленням у вигляді набору даних звернення до Головного управління Національної поліції в Одеській області, яке стало підставою для висновку - порушення правил військового обліку та розшуку ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити інформацію (дані/відомості) про ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів як такого, що має статус порушення правил військового обліку;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області виключити інформацію (дані/відомості) про ОСОБА_1 з бази інформаційного ресурсу Інформаційної підсистеми "Розшук" інформаційно-комунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України" як такого, що має статус порушення правил військового обліку та перебуває у розшуку.
Ухвалою від 30.06.2025 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Ухвалою від 25.09.2025 р. передано адміністративну справу № 420/19859/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за підсудністю до Приморського районного суду м.Одеси.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 28.10.2025 р. адміністративну справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; призначено судове засідання на 20.11.2025 р.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 20.11.2025 р. справу передано за підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.
12.01.2026 р. вказана справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду та передана судді Бездрабко О.І.
Ухвалою від 16.01.2026 р. адміністративну справу № 420/19859/25 прийнято до провадження Одеського окружного адміністративного суду, розгляд справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено судове засідання на 12.02.2026 р. на 10:00 год.
09.02.2026 р. представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом: 1) заборони іншим особам - органу військового управління, вчиняти дії, що стосуються предмета спору (предмет спору нетотожний предмету позову); 2) заборони будь-якому органу військового управління та ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, вчиняти певні дії (примусового направлення особи до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування тощо); 3) заборони ГУНП в Одеській області вчиняти дії щодо позивача відмінні від адміністративного затримання та мети відмінної від окресленої у порядку, затвердженого постановою КМ України від 16.05.2024 р. № 560 (доставлення до найближчого ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
В обґрунтування заяви представник вказує на те, що 09.02.2026 р. близько 09:56 в районі АДРЕСА_1 особи у військовій формі та поліцейській формі, відмовляючись пред'явити документи про уповноваження проводити оповіщення, відмовляючи у врученні повістки за військово-обліковим, мобілізаційним законодавством або за КУпАП, відмовляючи у складанні будь-яких актів, протоколів, постанов під приводом добровільної згоди силою вилучили клієнта засіб зв'язку (позбавили ВОД в електронній формі, що генеруються через застосунок Резерв+), з відома керівника його підлеглими особами у військовій та поліцейській формі насильницько позбавили свободи, відвезли органу військового управління (за порядком, затверджений постановою КМ України від 16.05.2024 р. № 560 має бути найближчий РТЦК та СП - ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Про діяння, що містять ознаки злочину за ч.2 ст.146-1 КК України вчинені особами у військовій та поліцейській формі відносно позивача, представник позивача заявив 09.02.2026 р. до правоохоронних органів. Представник позивача наголошує на очевидності ознак протиправності діянь відповідачів, та порушення прав, свобод та інтересів позивача, який звернувся до суду та якого до 28.08.2025 р., однак до правосуддя не допустили. Невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить та унеможливить виконання рішення суду у майбутньому. Також вказав, що без участі позивача розгляд справи матиме ілюзорний, химерний характер.
Ухвалою від 10.02.2026 р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд заяви про забезпечення позову в судовому засіданні.
При вирішенні заяви про забезпечення позову суд виходить з наступного.
Частинами 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч.4 ст.150 КАС України).
Відповідно до положення ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З аналізу викладених норм, вбачається, що загальною вимогою для розгляду і вирішення питання про забезпечення позову за ініціативою позивача можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони іншим особам - органу військового управління, вчиняти дії, що стосуються предмета спору (предмет спору нетотожний предмету позову), суд зазначає наступне.
Однією із засад інституту забезпечення позову є принцип юридичної визначеності, який вимагає, щоб обрані заходи були чіткими, конкретними та функціонально спрямованими на чітко окреслене коло суб'єктів. Забезпечення позову шляхом встановлення заборони особам, які не є сторонами (відповідачами) у справі, допускається лише у виняткових випадках і виключно щодо конкретного об'єкта спору.
Суд зазначає, що встановлення ж абстрактної заборони невизначеному колу суб'єктів владних повноважень вчиняти будь-які дії, пов'язані з військовим управлінням, як просить представник позивача, фактично означає зупинення виконання загальнодержавних функцій у сфері оборони та мобілізаційної підготовки, що є недопустимим у світлі принципу співмірності, особливо у період дії правового режиму воєнного стану.
Крім того, задоволення заяви представника позивача у визначеній ним редакції є порушенням вимог щодо конкретності судового рішення. Заборона вчиняти "дії, що стосуються предмета спору" без чіткого визначення переліку таких дій та їхніх правових меж, робить ухвалу суду неможливою для виконання та створює ризики зловживання правом, що прямо суперечить засадам адміністративного судочинства.
При цьому, суд відхиляє доводи представника позивача щодо очевидної протиправності дії відповідачів. На переконання суду, очевидна протиправність дій, рішень суб'єкта владних повноважень полягає у вчиненні дій / прийнятті рішень, які або взагалі не передбачені законодавством України, або перебувають поза межею його компетенції у відповідній сфері. Натомість у цьому випадку, відповідач-1 наділений повноваженнями щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також щодо направлення звернення до органів національної поліції щодо розшуку та доставки осіб, які порушили правила військового обліку, а тому оцінку протиправності, як вказує позивач, дій відповідача-1 суд надаватиме під час розгляду справи по суті.
Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-якому органу військового управління та ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, вчиняти певні дії (примусового направлення особи до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування тощо).
Предметом спору в даній справі є дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо включення інформації (даних/відомостей) про позивача в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів як такого, що не прибув за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_5 від 15.03.2025 р., тобто порушив правила військового обліку, а також щодо направлення звернення до Головного управління Національної поліції в Одеській області, яке стало підставою для висновку - порушення правил військового обліку та розшуку ОСОБА_1 . При цьому дії або рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 та/або інших органів публічної влади щодо направлення позивача до проходження військової служби, здійснення мобілізаційних заходів або виконання наказів військового командування останнім не оскаржуються.
Суд зауважує, що забезпечення позову не може спрямовуватись на блокування передбаченої законом діяльності суб'єкта владних повноважень у воєнний час, якщо така діяльність не є предметом оскарження.
Більше того, суд звертає увагу на те, що представником позивача не надано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про вжиття ІНФОРМАЦІЯ_4 дій щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, як то копія повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби, чи вручення йому мобілізаційного розпорядження тощо.
Доводи наведені в заяві про забезпечення позову щодо зупинення позивача особами у військовій та поліцейських формах та подальше позбавлення позивача волі, не мають жодного належного доказу, й ґрунтуються виключно на твердженнях представника позивача. Зокрема, до заяви не додано жодного звернення до правоохоронних органів за фактом зникнення позивача, не надано витяг з Єдиного реєстру досудового розслідування про реєстрацію заяви представника позивача про вчинене кримінальне правопорушення відносно позивача та початок досудового розслідування за вказаним фактом, обвинувального вироку відносно порушників права позивача на свободу та будь-яких інших документів, що могли б підтвердити існування дійсної і реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвої перешкоди у такому виконанні.
Відтак, суд вважає, що в даному випадку доводи ґрунтуються на припущеннях стосовно ймовірної мобілізації позивача на військову службу, а тому не свідчать про існування дійсної і реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвої перешкоди у такому виконанні.
Також суд наголошує представнику позивача на тому, що заходи забезпечення позову не можуть адресуватись невизначеному колу осіб, як у даному випадку вказано "будь-якому органу військового управління", оскільки мають бути конкретизовані та спрямовані на відповідачів або третіх осіб, які є учасниками справи, щоб гарантувати виконання судового рішення. При цьому, забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії невизначеному колу осіб суперечить процесуальній визначеності та захисту прав усіх зацікавлених сторін.
Щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ГУНП в Одеській області вчиняти дії щодо позивача відмінні від адміністративного затримання та мети відмінної від окресленої у порядку, затвердженого постановою КМ України від 16.05.2024 р. № 560 (доставлення до найближчого ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Згідно приписів п.5 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії, рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
Суд зауважує, що інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є превентивним засобом, який спрямований виключно на збереження існуючого стану речей до моменту вирішення спору по суті. Проте, заявлений захід за своєю правовою природою суперечить імперативним приписам п.5 ч.3 ст.151 КАС України, оскільки не лише виходить за межі предмету спору, а й створює ситуацію правової невизначеності щодо обсягу повноважень ГУНП в Одеській області.
Крім того, заходи забезпечення позову не можуть мати характер загальної заборони на реалізацію владних повноважень, якщо такі повноваження ґрунтуються на законі. На думку суду, вжиття заходу забезпечення позову шляхом заборони ГУНП в Одеській області вчиняти дії щодо позивача відмінні від адміністративного затримання та мети відмінної від окресленої у порядку, затвердженого постановою КМ України від 16.05.2024 р. № 560 (доставлення до найближчого ІНФОРМАЦІЯ_3 ) є втручанням у дискреційні повноваження органу публічної влади та фактично створює для позивача стан штучного правового імунітету щодо здійснення відносно нього певних дій, визначених законодавством, зокрема у випадку вчинення ним будь-яких адміністративних або кримінальних правопорушень, що є недопустимим.
Суд вважає, що представником позивача не доведено існування обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов'язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин, в той час як в цій справі наразі відсутні жодні докази на підтвердження настання обставин, про які вказував представник позивача. Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність відповідних правовідносин.
Окремо суд зауважує про безпідставність доводів представника позивача про не допуск позивача до правосуддя як підстави для забезпечення позову.
У контексті адміністративного судочинства право на судовий захист (згідно ст.55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) реалізується через можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати у ньому участь, що й було повною мірою забезпечено позивачу шляхом відкриття провадження у справі № 420/19859/25.
Суд зауважує, що передача справи за підсудністю до Приморського районного суду м.Одеси (ухвала від 25.09.2025 р.) та подальше її повернення до Одеського окружного адміністративного суду відбувалися у відповідності до існуючої на той момент практики апеляційного суду щодо визначення предметної та територіальної підсудності у подібних категоріях спорів. Незважаючи на тривалий період перебування справи на стадії визначення підсудності, що було обумовлено необхідністю дотримання принципів законного складу суду, Одеський окружний адміністративний суд після повторного надходження матеріалів справи (12.01.2026 р.) діяв максимально оперативно. Зокрема, ухвалою від 16.01.2026 р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у відповідні процесуальні строки.
Відтак, твердження представника позивача про перешкоджання доступу до правосуддя є суб'єктивною інтерпретацією подій, яка не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи та не може слугувати законною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, що порушують принцип розподілу влад та дискрецію державних органів.
З огляду на вказане та зважаючи, що на момент звернення із даною заявою представником позивача не підтверджено свої вимоги належними доказами існування реальної загрози невиконання рішення суду чи суттєвої перешкоди у такому виконанні, а також співмірність цих вимог із предметом адміністративного позову, суд приходить висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.150-152, 154, 243, 248 КАС України, суд -
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О.І. Бездрабко