Справа № 420/36578/25
10 лютого 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) до НОМЕР_1 прикордонного загіну Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника 1 групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, капітана ОСОБА_2 №2705 від 01 жовтня 2025 року про відмову в перетинанні Державного кордону України, ухвалене щодо ОСОБА_1
- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 49 568, 22 гривень грошової компенсації матеріальної шкоди, 50 000 гривень грошової компенсації моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень.
В обґрунтування позову зазначив, що 30.09.2025 року перетинав державний кордон України та у пункті пропуску «Старокозаче-Тудора», йому було відмовлено у перетинанні державного кордону України, у зв'язку із тим, що в наданому ним пенсійному посвідченні не вказана група інвалідності, та винесене відповідне рішення.
Відповідач військова частина НОМЕР_2 не погоджуючись із позовом надало суду відзив, в якому зазначило, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону винесене 01.10.2025 року відносно позивача є правомірним, адже в порушення абзацу 2 пункту 2-1 Правил № 57 позивач для перетину кордону надав пенсійне посвідчення, в якому не зазначено групу та причину інвалідності.
До суду від представника позивача надійшов відповідь на відзив, в якому він не погодився із викладеними у відзиві твердженнями.
Також до суду надійшли від відповідача заперечення на відповідь на відзив, в яких представник відповідача наполягав на своїй позиції, викладеної у відзиві на позов.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлені наступні обставини.
30.09.2025 року позивач ОСОБА_1 рухався рейсовим автобусом Одеса-Кишинів у бік державного кордону з метою виїзду за кордон для відпочинку та оздоровлення.
Для перевірки правових підстав виїзду з України у пункті пропуску «Старокозаче - Тудора», позивачем було надано військовослужбовцям НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України оригінали документів які підтверджують право перетину державного кордону України:
1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , дійсний до 10.01.2027 року;
2) військовий квиток серії НОМЕР_4 від 16.01.2004 року;
3) витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №169/25/1042/В від 24.02.2025 року;
4) пенсійне посвідчення № НОМЕР_5 від 16.04.2025 року;
5) військово обліковий документ Резерв + від 17.09.2025 року.
За результатами перевірки документів, відповідачем було прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України 2705 від 01 жовтня 2025 року, яке підписано начальником 1 групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, капітаном ОСОБА_3 , яким позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у перетині державного кордону України в бік виїзду. Причиною зазначено ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання ДК гр. України. затверджених ПКМУ № 57 від 21.01.95 року (в пенсійному посвідченні особи не вказана група інвалідності).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону.
Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.
У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт. Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону № 1710).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Таким чином, станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389).
Статтями 1, 2 Закону № 389 передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону № 389 встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
У період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. (частина четверта статті 20 Закону № 389).
Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі Правила).
За змістом пункту 2-1 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (далі - документи, що підтверджують інвалідність).
Отже, пунктом 2-1 Правил чітко зазначений перелік документів, які надаються особами, що бажають перетнути державний кордон України під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
При цьому, зі змісту наданого до позову пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 , виданого 16.04.2025 року Пенсійним фондом України ОСОБА_1 , вбачаються, що в ньому зазначені анкетні дані позивача, термін дії посвідчення-довічне, однак в посвідченні не зазначено групу та причину інвалідності.
При цьому, надання позивачем під час перетинання державного кордону витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №169/25/1042/В від 24.02.2025 року, в якому зазначено групу та причину інвалідності позивача, суд до уваги не приймає, оскільки зазначений документ не входить до переліку документів, що дають підстави для виїзду за кордон особам під час введення на території України надзвичайного або воєнного стану.
Судом також не приймаються до уваги твердження позивача, що ним надавався документ з додатку «Дія», а саме пенсійне посвідчення в електронному вигляді, адже датою документу зазначено 24 жовтня 2025 року, тобто пенсійне посвідчення в додатку «Дія» з'явилось вже після винесення оскаржуваного рішення.
Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 3 Розділу ІІ Порядку оформлення, виготовлення та видачі документів, що підтверджують призначення особі пенсії, затвердженого Прстановою правління Пенсійного фонду України № 26-1 від 03.11.2007 року, відомості про групу, підгрупу, причину інвалідності та строк, на який встановлено інвалідність, зазначаються в посвідченні незалежно від виду призначеної пенсії.
Відтак, в пенсійному посвідченні мають бути зазначені відомості про групу, підгрупу, причину інвалідності та строк, на який встановлено інвалідність, зазначаються в посвідченні незалежно від виду призначеної пенсії.
Верховний Суд неодноразово досліджував питання законності обмеження права громадянина України на виїзд за кордон в умовах воєнного стану, зокрема наявності достатніх правових підстав для відмови у перетинанні державного кордону у разі непред'явлення підтверджуючих документів, передбачених законодавством на підставі пунктів 2-1, 2-6 Правил № 57.
Так, у справі № 380/572/23 Верховний Суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану, з урахуванням передбачених законом обмежень, для перетину державного кордону громадяни України повинні мати не лише дійсні паспортні документи, але й, у передбачених випадках, додаткові підтверджуючі документи, що підтверджують підстави виїзду.
Той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2023 року в справі № 380/7792/22).
Отже, позивач не надав усіх необхідних підтверджуючих документів, щодо належності позивача до категорії осіб, визначених пунктом 2-1 Правил № 57.
Решта доводів сторін не підтверджена будь-якими належним доказами.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення начальника 1 групи віпс (тип А) впс « ІНФОРМАЦІЯ_1 » НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, капітана ОСОБА_2 №2705 від 01 жовтня 2025 року про відмову в перетинанні Державного кордону України, ухвалене щодо ОСОБА_1 .
Оскільки вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди, а також витрат на правничу допомогу є похідними вимогами, суд доходить висновку, що вони також не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загіну Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), - про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Ю. В. Харченко
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загіну Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), - про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
.