справа №380/23579/25
з питань забезпечення позову
09 лютого 2026 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові заяву представника позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 19.11.2025 року №ОПШ 047113 про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Кисильової О.Й. від 05.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
На підставі Розпорядження керівника апарату Львівського окружного адміністративного суду від №7/р від 26.01.2026 року «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя №100/0/15-26 від 22.01.2026 року та Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України 11.11.2024 року №39 (із змінами) було проведено повторний автоматизований розподіл справи №380/23579/25.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду Ланкевича А.З. від 02.02.2026 року прийнято до провадження вказану адміністративну справу.
06.02.2026 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.11.2025 року №ОПШ 047113 щодо ФО-П ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду в адміністративній справі №380/23579/25. В обґрунтування заяви посилається на те, що оскаржуване рішення є очевидно протиправним та прийняте з порушенням законодавства. Крім того, вказала, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Зокрема, передчасне стягнення за оскаржуваною постановою може призвести до арешту коштів на банківських рахунках товариства, а також до вжиття інших заходів примусового виконання, в т.ч. - стягнення виконавчого збору та інших витрат виконавчого провадження. Вказане, на думку представника позивача, обґрунтовує необхідність забезпечення позову.
При вирішенні даної заяви суд враховує наступне.
За правилами ч.1 ст.154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб
Вимоги щодо змісту і форми заяви про забезпечення позову встановлено ст.152 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до ч.1 якої така заява, серед іншого, повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Вживаючи заходи забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен навести підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Як видно з матеріалів справи, предметом спору є постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 19.11.2025 року №ОПШ 047113 про застосування до ФО-П ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн.
У відповідності до п.28 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 087.11.2006 року №1567 (надалі - Порядок №1567), адміністративно-господарський штраф повинен бути перерахований автомобільним перевізником на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів, про що повідомляється територіальний орган Укртрансбезпеки, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.
Між тим, у разі несплати штрафу уповноважена посадова особа відповідача направляє органу державної виконавчої служби заяву про примусове виконання рішення.
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Таким чином, оскаржувана постанова є виконавчим документом та підлягає виконанню органом державної виконавчої служби.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Разом з тим, заявником не надано суду доказів на підтвердження того, що постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 19.11.2025 року №ОПШ 047113 пред'явлена до примусового виконання та державним виконавцем вчиняються дії, спрямовані на її примусове виконання.
Оскільки до моменту пред'явлення оскаржуваної постанови до примусового виконання не виникає реальної загрози стягнення з позивача адміністративно-господарського штрафу, а відтак ймовірності ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, суд звертає увагу і на таке.
Щодо ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача, то такі не є очевидними, як стверджує позивач, та можуть бути виявлені судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Сама ж лише незгода позивача із рішенням (діями) суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суд вказує, що згідно усталеної практики Верховного Суду підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше й у разі оскарження відповідного акта суб'єкта владних повноважень особа має право разом з іншими позовними вимогами заявити вимоги про відшкодування спричиненої таким актом шкоди.
Аналогічне викладено у постановах 11.12.2019 року у справі №826/16216/18, від 13.10.2020 року у справі №460/549/20, від 30.09.2021 року у справі №160/7358/21 та від 25.12.2024 року у справі №280/2973/24.
У згаданих справах Верховний Суд відхилив доводи стосовно можливого нанесення суб'єкту господарювання майнової шкоди як підстави для забезпечення позову і обставини, які ускладнюють чи унеможливлюють ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів, зазначивши, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень здійснюють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст.150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Таким чином, оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд приходить висновку, що представником позивача не доведено необхідності вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
При цьому, суд роз'яснює, що заявник не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення його позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі встановлення відповідних підстав для цього.
У відповідності до Закону України «Про судовий збір», підстави для повернення судового збору відсутні.
Керуючись ст.ст.150-154, 243, 248, 250, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.