09 лютого 2026 року м. Київ справа №320/5170/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним рішення,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просить суд:
- визнати протиправними Рішення відповідача щодо відмови у розгляді Скарги, яке оформлене листом вих. № 9079/14.2.2/9-24. 3;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути Скаргу.
В обґрунтування вимог позову вказано про незгоду з Рішенням відповідача щодо відмови у розгляді Скарги, яке оформлене листом вих. № 9079/14.2.2/9-24. 3. Так, 22 квітня 2024 року АТ «Київгаз» було надано зауваження вих. № 1985/23. У Листі підпункт 1.1. зазначено, що відсутнє завдання на комерційний вузол обліку газу із визначенням вихідних даних про діапазони вимірювань витрати запроектованого газового обладнання, діапазони вимірювань параметрів газу, що використовуються для розрахунку ВОГ. Згідно абзаців 2-3 частини 16 статті 19-1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що «Проект внутрішнього газопостачання, який передбачає організацію вузла обліку, та кошторис витрат на організацію вузла обліку в цій частині погоджуються замовником з оператором газотранспортної системи або оператором газорозподільної системи. В інших випадках проект внутрішнього газопостачання не потребує погодження з оператором газотранспортної системи або оператором газорозподільної системи Погодження здійснюється оператором газотранспортної системи або оператором газорозподільної системи у строк, що не перевищує 15 календарних днів, або у цей самий строк надається (за наявності) вичерпний перелік зауважень, який повинен містити посилання на конкретне положення цього Закону, законодавства у сфері містобудівної діяльності або кодексу газотранспортної системи, або кодексу газорозподільних систем, якому не відповідає розроблений проект». Проект містить завдання на проектування згідно вимог статті 29 та 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Як вбачається з Кодексу ГРМ виключно пункт 3 глави 3 розділу X Кодекс ГРМ містить вимогу про необхідність отримати технічне завдання на проєктування організації та облаштування засобів дистанційної передачі даних на комерційному вузлі облік. Положення, на які посилається АТ «Київгаз», не встановлюють вимоги отримувати завдання на комерційний вузол обліку газу із визначенням вихідних даних про діапазони вимірювань витрати запроектованого газового обладнання, діапазони вимірювань параметрів газу, що використовуються для розрахунку ВОГ - вони не є конкретними посиланнями на положення, яким не відповідає розроблений проект.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/5170/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 11.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5170/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Заперечуючи проти вимог позову, відповідачем подано відзив на позовну заяву. Так, листи Регулятора є відповіддю на звернення, наданою відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян», та не містить в собі ознак ані нормативного акта, ані акта індивідуальної дії, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке б породжувало певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і мало б обов'язковий характер для Позивача. Оскільки оскаржувана відповідь не є нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії, вона не може бути предметом розгляду судів у порядку адміністративного судочинства. Таким чином, зауважуємо, що Регулятором у спосіб визначений чинним законодавством було надано відповідь на скаргу позивача, а отже, на переконання відповідача, немає правових підстав для задоволення позовних вимог. Крім того, обраний позивачем спосіб не відповідає вимогам встановленим частиною першою статті 5 КАС України та взагалі не передбачений процесуальним законодавством. А оцінка обґрунтованості звернення заявника належить до дискреційних повноважень Регулятора.
Позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої вказує на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, де вказано, що листи є також рішеннями. Крім того, позивач, посилаючись на висновки Верховного Суду в постанові від 12.11.2019 у справі №640/21330/18 наголошує, що ним обрано належний спосіб захисту. На переконання Позивача, Відповідач мав перевірити чи містить пункт 1 Зауважень посилання на конкретне положення законодавства (відкрити положення на яке посилається Оператор ГРМ та подивитись чи дійсно там написано так, як це вимагає зробити Оператор ГРМ).
Відповідачем подані заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, згідно яких НКРЕКП не погоджується з усіма обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача.
Позивач надав додаткові пояснення по справі. Так, відповідач не спростував тверджень позивача, що перевірка відповідачем зауважень на їх відповідність вимогам частини 16 статті 19-1 Закону України «Про ринок природного газу» стосується питання доступу до газових мереж, що в силу положень частини 2 статті 77 КАС України, презюмує обґрунтованість доводу позивача.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
23.04.2024 представником позивача було подано до відповідача Скаргу щодо недотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу АТ «Київгаз».
Листом за вих. № 9079/14.2.2/9-24 від 24.05.2024 відповідач відмовив у проведенні позапланової перевірки АТ «Київгаз» посилаючись на те, що порушені заявником питання стосуються надання Оператором ГРМ зауважень до проектної документації, у НКРЕКП відсутні повноваження щодо проведення перевірки дотримання вимог чинного законодавства у сфері містобудівної діяльності.
Вважаючи свої права порушеними зазначеною вище відповіддю, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Частиною другою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Положеннями статті 9 Закону України "Про інформацію" обумовлено, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.
Визначення порядку здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес встановлено положеннями Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (далі за текстом - Закон №2939-VI).
Згідно зі статтю 2 Закону №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
У частині першій статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За приписами частини шостої статті 5 Закону № 393/96-ВР письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У частині першій статті 7 Закону № 393/96-ВР закріплено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
У частині першій статті 20 Закону № 393/96-ВР установлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише відповідно до закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Судом встановлено, що до НКРЕКП надійшло звернення ОСОБА_2 (вх. НКЕРКП від 24.04.2024 № П-6338/24) в інтересах громадянки ОСОБА_1 зі змісту якого вбачалось, що 22.04.2024 Акціонерним товариством «КИЇВГАЗ» (далі - АТ «Київгаз») було надано представнику Замовника Удовенко М. зауваження від 19.04.2024 № 1985/23, в якому зокрема зазначено: підпункт 1.1: про відсутнє завдання на комерційний вузол обліку газу (далі - ВОГ) із визначенням вихідних даних про діапазони вимірювань витрати запроектованого газового обладнання, діапазони вимірювань параметрів газу, що використовуються для розрахунку ВОГ, згідно вимог п.2 гл. 2 р. VI та п. 4 гл. 2 р. Х Кодексу газорозподільних систем, п.п. 2 і п.п. 3 ч. 1 ст. 29 та ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 12 ст. 19-1 Закону України «Про ринок природного газу», п.п. 4.1, п.п. 4.2. п.4 та п. 10 Порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів, п. 4.2 та п.4.3 ДБН А 2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», додатку Б ДБН А 2.2-3:2014, п.п.5.1.2 (вихідні дані на проектування ДСТУ Б А.2.4-4:2009 «Система проектної документації та будівництва. Основні вимоги до проектної та робочої документації», ДСТУ Б А.2.4-4:2009 «Система проектної документації та будівництва. Правила виконання ескізних креслень загальних видів нетипових виробів».
Розрахунок ВОГ виконується з урахуванням максимальної та мінімальної пропускної спроможності лічильника згідно з паспортом-заводу виробника та максимально/ мінімально можливою витратою (діапазони вимірювань) газового обладнання, яке планується підключити до газових мереж після ВОГ, при цьому мінімальна потужність газового обладнання визначається як сумарна об'ємна витрата(споживання) природного газу всього встановленого обладнання/ устаткування, яка згідно з паспортними даними відповідає номінальному режиму роботи цього обладнання/устаткування.
У прохальній частині звернення ОСОБА_2 просив Регулятора провести перевірку АТ «Київгаз» щодо недотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201 (далі - Ліцензійні умови). Листом від 24.05.2024 № 9079/14.2.2/9-24 Регулятор надав відповідь на вищевказане звернення у якому роз'яснив, що порушені заявником питання стосуються надання Оператором ГРМ зауважень до проектної документації. Натомість у НКРЕКП відсутні повноваження щодо проведення перевірки дотримання вимог чинного законодавства у сфері містобудівної діяльності. Таким чином, НКРЕКП не може надати висновок щодо правомірності наданих Оператором ГРМ зауважень до проектної документації.
Разом з цим, Регулятор звернув увагу заявника, що належним способом вирішення спірних питань між сторонами договору замовлення незалежної експертизи такого проекту.
Відтак матеріалами справи підтверджено, що звернення позивача було розглянуто відповідачем.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 8 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено як особу, особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. У контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу.
Відповідно до пунктів 5.1 - 5.12 Правил розгляду звернень споживачів щодо дій суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та врегулювання спорів, затверджені постановою НКРЕКП від 02.07.2019 № 1333, заявник у разі порушення суб'єктом господарювання його прав та законних інтересів має право звернутись до такого суб'єкта господарювання в порядку, визначеному законодавством та умовами договору, що між ними укладено, зі скаргою чи претензією.
Суб'єкт господарювання за результатами розгляду такої скарги (претензії) зобов'язаний прийняти рішення та надати заявнику вмотивовану письмову відповідь у строки, встановлені законодавством та договором.
Заявник має право подати до НКРЕКП скаргу з вимогою про поновлення своїх прав і захист законних інтересів, порушених діями (бездіяльністю) суб'єкта господарювання та/або прийнятими таким суб'єктом рішеннями.
До скарги заявник має додати наявні у нього рішення або копії рішень суб'єкта господарювання, що приймалися за його зверненням цим суб'єктом, а також інші наявні у заявника документи, необхідні для розгляду його скарги. Оригінали рішень та інших документів після розгляду скарги повертаються заявнику.
Скарга заявника на дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання та прийняття таким суб'єктом рішень, що порушують права і законні інтереси заявника, може бути подана до НКРЕКП протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення заявника з таким рішенням.
Скарга, подана заявником з порушенням зазначеного строку, НКРЕКП не розглядається. Пропущений строк подання заявником скарги за наявності поважних причин може бути поновлений НКРЕКП.
НКРЕКП, отримавши скаргу від заявника, у межах повноважень зобов'язана об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити обставини, викладені у скарзі.
Якщо за результатами розгляду скарги та наданих до неї рішень суб'єкта господарювання та документів з'ясовується, що така скарга не містить ознак порушення суб'єктом господарювання законодавства та/або ліцензійних умов, НКРЕКП направляє заявнику письмову відповідь про відмову в задоволенні вимог, викладених у скарзі.
Якщо за результатами розгляду скарги та наданих до неї рішень суб'єкта господарювання та документів з'ясовується, що наведені у скарзі факти, рішення суб'єкта господарювання та матеріали не містять достатніх даних, необхідних для прийняття НКРЕКП обґрунтованого рішення, або у зверненні є питання, що потребують отримання від суб'єкта господарювання додаткових матеріалів та пояснень, то таке звернення розглядається у порядку розгляду заяв відповідно до глави 4 цих Правил.
Якщо за результатами розгляду скарги та наданих до неї рішень суб'єкта господарювання та документів з'ясовується, що така скарга є обґрунтованою та містить ознаки порушення суб'єктом господарювання законодавства та/або ліцензійних умов, НКРЕКП направляє суб'єкту господарювання вимогу про усунення такого порушення, про що письмово повідомляє заявника.
Суб'єкт господарювання у визначені НКРЕКП строки та спосіб зобов'язаний повідомити про усунення порушення.
Якщо суб'єкт господарювання у встановлені строки повідомив НКРЕКП про усунення порушення, то відповідальний підрозділ готує проєкт рішення НКРЕКП про припинення розгляду звернення.
Якщо суб'єкт господарювання у встановлені строки та спосіб не повідомив або повідомив НКРЕКП про неусунення порушення чи заявник повторно звернувся до НКРЕКП із повідомленням про неусунення суб'єктом господарювання порушення, відповідальний підрозділ готує проєкт рішення НКРЕКП про порушення суб'єктом господарювання законодавства у відповідній сфері та/або ліцензійних умов.
Якщо за результатами розгляду скарги та наданих до неї документів з'ясовується, що така скарга не є обґрунтованою або не містить ознак порушення суб'єктом господарювання законодавства та/або ліцензійних умов, відповідальний підрозділ готує та направляє заявнику письмову відповідь з відповідним роз'ясненням.
За результатами розгляду скарги НКРЕКП приймає рішення відповідно до глави 7 цих Правил та направляє письмову відповідь заявнику.
Відповідно до пункту 7.1 цих Правил за результатами розгляду скарги НКРЕКП приймає рішення про: 1) припинення порушення суб'єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідній сфері; 2) припинення порушення суб'єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, ліцензійних умов; 3) накладення штрафу на суб'єкта господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, у встановленому порядку; 4) припинення розгляду звернення заявника.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 25.06.2020 у справі № 826/2470/17, від 15.01.2020 у справі № 805/195/16-а, від 23.10.2019 у справі №2040/5550/18.
Суд зауважує, що факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, позаяк його звернення було розглянуто та надано відповідь. По суті позивач не згоден з результатами розгляду Скарги, яка оформлена листом, однак дослідження доводів на підтвердження та/або спростування відповіді суб'єкта владних повноважень за наслідками розгляду Скарги, за відсутності будь-якого рішення, яке мало б ознаки акта індивідуальної дії, виходить за межі розгляду даної справи та матиме наслідком втручання суду у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень, який відповідно до Правил розгляду звернень споживачів щодо дій суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та врегулювання спорів, затверджені постановою НКРЕКП від 02.07.2019 № 1333, наділений свободою розсуду щодо вчинення даних дій.
Принагідно суд звертає увагу, що доводи сторін, які покладені в основу спору стосуються відносин АТ «Київгаз» з позивачем у зв'язку із незгодою останнього із зауваженням щодо відсутності завдання на комерційний вузол обліку газу із визначенням вихідних даних про діапазони вимірювань витрати запроектованого газового обладнання, діапазони вимірювань параметрів газу, що використовуються для розрахунку ВОГ по об'єкту: «Газопостачання житлового будинку при нестандартному приєднанні за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Бродівська, буд. №76-В» Том 1 Газопостачання внутрішнє пояснювальна записка SW05176024-ГПВ.ПЗ.
Щодо посилань позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 по справі № 910/23000/17, суд зазначає наступне.
Вимогами у справі № 910/23000/17 є визнання недійсним рішення Комітету про відмову в розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Про ухвалення цього рішення позивача у даній справі було повідомлено листом від 08.11.2017 № 130-29/02-12137 «Про розгляд заяви». Доводи скаржника полягали у тому, що спір про визнання недійсним рішення Антимонопольного Комітету підлягає вирішенню судами адміністративної юрисдикції.
У той же час, у згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла наступного висновку: «Виходячи із системного тлумачення положень статті 7, 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», статті 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пункту 20 Правил розгляду справ, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відмова Комітету в розгляді справи є рішенням Комітету, оформленим не розпорядженням, а листом-повідомленням. Отже, таке рішення може бути оскаржене заявником у господарському суді».
Тобто, спірним у даній справі було питання можливості оскарження рішення Антимонопольного Комітету у порядку господарського судочинства, у той час як у правовідносинах, які склались у даній справі спірним є питання можливості оскарження відповіді Регулятора наданої за наслідками розгляду Скарги позивача.
Щодо посилань позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.11.2019 по справі № 640/21330/18, суд зазначає, у даній справі спірним було питання сплати судового збору, коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру.
Таким чином, посилання позивача на висновки щодо застосування норм процесуального права, викладених у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 по справі № 910/23000/17 та від 12.11.2019 по № 640/21330/18 не є релевантними до відносин справи, яка розглядається.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним рішення, - відмовити;
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.