09 лютого 2026 року м. Київ справа №320/11476/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ГУ ДПС у Київській області, у якому просить суд:
- зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), виключивши суму заборгованості по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування) на суму 7766 грн. 94 коп., яка виникла у зв'язку з несплатою квартальних нарахувань за ІІІ-ІУ квартали 2013 року у сумі 2412.70 гривень; за І-ІІ квартали 2014 року у сумі 2535.90 гривень та сума 2818.34 гривень, яка виникла до 01 жовтня 2013 року за період адміністрування єдиного внеску Пенсійним фондом України.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішенням суду, що набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу від 04.07.2013 № Ф-213, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 рік у сумі 4572,42 грн. При цьому, як зазначає позивач, нарахування боргу є незаконним, оскільки ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, а тому є особою, яка звільнена від сплати єдиного внеску. У зв'язку з викладеним просить суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду та визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та з 01.08.2011 отримує пенсію за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю і відноситься до категорії 4, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 01.08.2011 та копією посвідчення серія НОМЕР_2 від 08.09.1993 року.
ОСОБА_1 також зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.07.2006 Богуславською районною державною адміністрацією Київської області, перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Управлінням Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області на підставі ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" сформовано вимогу про сплату боргу від 04.07.2013 № Ф-213, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 рік у сумі 4572,42 грн.
Не погоджуючись з вищевказаною вимогою про сплату боргу з ЄСВ, позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2013, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року по справі № 810/3809/13-а, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області про сплату боргу від 04.07.2013 № Ф-213, у задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
У січні 2024 року позивачка звернулася до ГУ ДПС у Київській області та отримала відмову в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.
Із листа ГУ ДПС у Київській області від 24.01.2024 року вбачається, що в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України у ОСОБА_1 станом на 23 січня 2024 року наявна заборгованість по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування) на суму 7766.94 гривень, яка виникла у зв'язку з несплатою квартальних нарахувань за III-IV квартали 2013 року у сумі 2412.70гривень; за I-II квартали 2014 року у сумі 2535.90гривень та сума 2818.34 гривень, яка виникла до 01 жовтня 2013 року за період адміністрування єдиного внеску Пенсійним фондом України.
Не погодившись з вищевказаними діями відповідача позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).
При цьому, згідно зі статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону.
Це вказує на те, що від сплати єдиного внеску звільняються пенсіонери, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини першої статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України № 796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону України № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Як встановлювалось судом вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 по справі № 810/3809/13-а, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 року, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу Управління Пенсійного фонду України у Богуславському районі Київської області про сплату боргу від 04.07.2013 № Ф-213, у задоволенні решти позовних вимог, - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суди першої та апеляційної інстанції встановили наступні обставини.
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.07.2006 Богуславською районною державною адміністрацією Київської області, перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Як вбачається з копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 01.08.2011 позивач є пенсіонером за віком, в якому зазначений вид пенсії: за віком.
Крім того, відповідно до копії посвідчення серія НОМЕР_2 від 08.09.1993 року ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорія 4).
Таким чином, під час судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 має право вийти на пенсію раніше, ніж встановлено в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Ця обставина лише підтверджує той факт, що позивач вийшов на пенсію саме за віком, хоча і на пільгових умовах, що і зазначається у його пенсійному посвідченні.
Крім того суди дійшли висновку, що позивач, як фізична особа-підприємець, що є пенсіонером за віком, який зареєстрований платником єдиного податку, в 2012 році не повинен сплачувати єдиний внесок, у зв'язку з чим вимога про сплату боргу від 04.07.2013 № Ф-213 є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Суд зауважує, що, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №761/29966/16-ц (провадження №61-5327св19) роз'яснив, що преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у справі, що розглядається, є правомірність нарахованої заборгованості, яка виникла внаслідок нарахування сум ЄСВ за ІІІ-IV квартали 2013 року у розмірі 2412,70 грн. та за І-ІІ квартали 2014 року у розмірі 2535,90 грн., а також за період до 01.10.2013 у розмірі 2818,34 грн.
Враховуючи приписи частини четвертої статті 78 КАС України та обставини, встановлені під час судового розгляду справи № 810/3809/13-а, за наслідком якого прийнято судове рішення, що набрало законної сили, суд дійшов висновку, що заборгованість ОСОБА_1 , що виникла на підставі вищеперелічених сум ЄСВ, є неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки позивач, як фізична особа-підприємець, що є пенсіонером за віком, який зареєстрований платником єдиного податку, а тому з 01.08.2011 (перший день призначення пенсії за віком) не повинен сплачувати єдиний внесок з моменту виникнення підстави для звільнення від сплати єдиного внеску, зокрема, за спірні періоди.
Отже, з метою ефективного захисту порушеного права, суд вбачає за належне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати дії ГУ ДПС у Київській області щодо нарахування та відображення в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування) на суму 7766,94 гривень, яка виникла за рахунок квартальних нарахувань за III-IV квартали 2013 року у сумі 2412,70 гривень, за I-II квартали 2014 року у сумі 2535, 90 гривень та за період до 01 жовтня 2013 року у сумі 2818,34 гривень.
Суд також зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.
Відповідно, у разі скасування податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом за такою вимогою про сплату боргу.
Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), визначено Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021р. (далі Порядок №5).
Відповідно до п.2 розд. І «Загальні положення» Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Згідно п.1 розд. ІІ «Інтегрована картка платника» Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Пунктом 2 вказаного розділу визначено, що ІКП закриваються структурним підрозділом, що здійснює облік платежів, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників у податкових органах у зв'язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об'єктів оподаткування, або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням.
Територіальні органи ДПС проводять заходи, пов'язані з ліквідацією або реорганізацією платників податків, у тому числі формують відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати податків і зборів та відомості про відсутність (наявність) заборгованості зі сплати єдиного внеску відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за № 1562/20300 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22 квітня 2014 року № 462) (далі - Порядок № 1588), та Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162).
Підрозділ, що здійснює облік платежів, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.
Підрозділ, що здійснює облік платежів, закриває ІКП у територіальному органі ДПС за неосновним місцем обліку у разі відсутності об'єктів оподаткування та об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням, на відповідній території та після виконання підрозділами, які здійснюють адміністрування платежів, контрольно-перевірочні заходи, погашення боргу, адміністративне та судове оскарження, відповідних процедур щодо підтвердження повноти розрахунків по платежах, контроль за справлянням яких здійснюють податкові органи.
При цьому, в інформаційній системі ІКП закриваються із встановленням дати закриття за умов:
- погашення сум податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафних санкцій та пені та/або списання сум податкового боргу, штрафних санкцій та пені;
- повернення платнику помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та/або списання до бюджетів за заявою платника;
- повернення платнику помилково та/або надміру сплачених коштів єдиного внеску та/або списання до фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за заявою платника;
- відсутності розстрочених (відстрочених) грошових зобов'язань, податкового боргу або іншої заборгованості, контроль за справлянням якої покладено на податкові органи, яка може бути розстрочена (відстрочена) згідно з чинним законодавством, не погашених на дату закриття ІКП;
- повноти відображення в ІКП результатів контрольно-перевірочної роботи.
Інформація щодо нарахувань та надходжень платежів до бюджетів за платниками, у яких закриті ІКП, враховується в звітності податкових органів до кінця відповідного року, у якому відбулось таке нарахування та/або сплата.
За наявності грошових зобов'язань або податкового боргу, або неузгоджених сум грошових зобов'язань, які оскаржуються в адміністративному або судовому порядку, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо закриття ІКП до їх погашення або визнання такого боргу безнадійним та його списання у порядку, визначеному статтею 101 розділу II Кодексу.
За наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Згідно з Порядком №5, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу.
Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку, з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Згідно з главою 2 Розділу II Порядку, з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю: реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП; реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення; реєстр контролю наявності ІКП без ознаки «Платник відсутній в реєстрі» відкритої платнику, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку.
Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку,- здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою «Платник відсутній в реєстрі».
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.
Відповідно, у разі протиправності податкового боргу контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Вказана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року в адміністративній справі № 826/9288/18.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Судом наголошується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд вважає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою судового захисту має бути усунення перешкод в реалізації права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Отже, вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Триваюче правопорушення - це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов'язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Так суд вважає, що ГУ ДПС у Київській області має провести коригування облікових даних позивача у базах даних контролюючого органу шляхом виключення суми заборгованості по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування) на суму 7766 грн. 94 коп., яка виникла внаслідок нарахувань з сум ЄСВ за ІІІ-ІV квартали 2013 року у розмірі 2412,70 гривень, за І-ІІ квартали 2014 року у розмірі 2535,90 гривень та за період до 01.10.2013 у розмірі 2818,34 гривень.
Враховуючи вищевикладене, цілком логічним є зобов'язати контролюючий орган внести вищевказані зміни у ІКП позивача.
Відтак, суд доходить висновку про необхідність зобов'язати відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї відомостей про наявність у неї боргу зі сплати сум з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахованих за ІІІ-ІV квартали 2013 року у розмірі 2412,70 гривень, за І-ІІ квартали 2014 року у розмірі 2535,90 гривень та за період до 01.10.2013 у розмірі 2818,34 гривень, що є ефективним способом захисту прав та інтересів позивача, такий спосіб відповідає вимогам чинного законодавства та не позбавляє суб'єкта владних повноважень дискреційного розсуду, адже такий обов'язок прямо передбачений нормативно-правовим актом.
За визначенням частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Достатніми, у розумінні частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За змістом частини другої вищезазначеної правової норми процесуального закону, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим частина перша статті 77 КАС України покладає на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, інших заяв до розподілу судом витрат у справі, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії ГУ ДПС у Київській області щодо нарахування та відображення в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості по єдиному внеску за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування) на суму 7766,94 гривень, яка виникла за рахунок квартальних нарахувань за III-IV квартали 2013 року у сумі 2412,70 гривень, за I-II квартали 2014 року у сумі 2535, 90 гривень, а також за період до 01 жовтня 2013 року у сумі 2818,34 гривень.
Зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 5А, код ЄДРПОУ 44096797) здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) шляхом виключення з неї відомостей про наявність заборгованості у ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 7766,94 гривень, яка виникла за рахунок квартальних нарахувань за III-IV квартали 2013 року у сумі 2412,70 гривень, за I-II квартали 2014 року у сумі 2535, 90 гривень, а також за період до 01 жовтня 2013 року у сумі 2818,34 гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.