про залишення позовної заяви без руху
09 лютого 2026 року м. Київ № 320/2736/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Діска А.Б., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати мені за період з 20.06.2020 року по 29.01.2025 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року та на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004;
- зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені грошове забезпечення за період з 20.06.2020 року по 29.01.2025 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, встановленого ЗУ «Про державний бюджет на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та не виплаті мені індексації грошового забезпечення за період служби з 20.06.2020 року по 29.01.2025 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені індексацію грошового забезпечення за період служби з 20.06.2020 року по 29.01.2025 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі в розмірі 4463 гривні 15 копійок, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходив фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходив фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд встановив, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки її подано з порушенням вимог ст. 161 КАС України, враховуючи наступне.
Разом із позовною заявою позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, в якій просить поновити зазначений строк. Позивач вважає, що має право на поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, оскільки документальні підтвердження про порушення відповідачем розрахунку грошового забезпечення позивач отримав лише 08.01.2026.
Також, як на підставу для поновлення строку звернення до суду позивач посилається на введення воєнного стану в Україні, а також на те, що він по теперішній час виконує обов'язки військової служби, що пов'язані з наданням відсічі збройній агресії російській федерації. Окрім того, позивач просить суд врахувати Рішення Великої палати Конституційного Суду України № 1-р/2025.
Розглянувши заяву позивача, суд зазначає наступне.
Так, за приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункти 3, 4 частини першої цієї статті).
Відповідно до частини першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить, зокрема, зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 20.06.2020 по 29.01.2025, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, надбавок, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2022-2025 роки та нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період служби з 20.06.2020 по 29.01.2025 із застосуванням індексації-різниці.
До суду позивач із цим позовом звернувся 15.01.2026.
Тобто на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. При цьому, позивач з позовом звернувся до суду більше ніж через три місяці після того, як Уряд припинив дію карантину на всій території України.
Позивач вказує, що йому стало відомо про те, що відповідачем неправомірно було нараховано грошове забезпечення лише з письмового повідомлення відповідача від 08 січня 2026 року, і саме тоді позивач дізнався про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а тому, на його думку, позивач звернувся до суду у строк, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України.
Водночас, суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 по справі №200/8730/24 дійшов наступних висновків:
"Визначення моменту, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав".
Пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22 травня 2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п'ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил № 280).
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил № 280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: 14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).
Таким чином, суд зазначає, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
При цьому, визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.
У цій справі позивач вказує, що неотримував грошового атестату та про порушення своїх прав дізнався з відповіді відповідача, наданої на звернення позивача.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 по справі №200/8730/24 зазначив, що направлення позивачем до відповідача заяви та отримання листа не змінює моменту, з яким законодавство пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, а свідчить лише про час, коли позивач виявив зацікавленість до стану своїх прав та почав вчиняти активні дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а фактично є штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Військовослужбовець після звільнення з військової служби (отримання грошового атестату) також вправі звернутися до відповідача із заявою щодо отримання інформації про складові грошового забезпечення, про те, як воно обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок певних складових грошового забезпечення, або про підстави непроведення нарахування чи неналежного нарахування грошового забезпечення за певний період. Однак уважає, що таке звернення до відповідача має бути здійснено військовослужбовцем без зайвих зволікань та до спливу встановленого законом строку звернення до суду.
Звільнившись з військової служби 29.01.2025, позивач лише 23.12.2025 звернувся із заявою до відповідача про виплату спірних сум.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №306/2708/23, розглядаючи питання щодо застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України, виклала також й правову позицію щодо застосування трудового законодавства, яке містить певні обмеження щодо строків звернення працівників, у тому числі й колишніх, до суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).
Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.
Крім того, правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) та від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21). Верховний Суд України свого часу також дотримувався цього принципу, про що зазначав у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі №6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.
Щодо посилання позивача на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, суд зазначає, що Конституційний Суд України розмежував:
- тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
- тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Таким чином, суд зазначає, що зобов'язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим лише тоді, коли працівники перебувають у трудових відносинах та не стосується тих, які були звільнені.
У випадку ж який склався у цій справі, позивача у січні 2025 року звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
У зв'язку з чим, доводи позивача щодо відсутності строків звернення до суду з цією позовною заявою до відповідача є необґрунтованими.
Також суд зауважує, що посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 29.11.2024 у справі № 120/359/24, в якій зазначено, що проходження військової служби по мобілізації може бути підставою для поновлення строку звернення до суду, з урахуванням певних обставин, які пов'язані з особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби, є необґрунтованими, оскільки позивачем жодної конкретної причини, переліченої у цій постанові, не було наведено.
Таким чином, суд не приймає доводів позивача, викладених у позовній заяві щодо строку звернення до суду з даними позовом, оскільки позивачем не зазначено конкретних обставин, які унеможливлювали позивача своєчасно звернутися до суду за захистом своїх прав.
Згідно із ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31 березня 2020 року по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Водночас суд враховує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
А відтак, в даному випадку позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з позовною заявою.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Тому позивачу необхідно надати до суду клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в якому зазначити інші (відмінні) причини пропуску строку для звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 29.01.2025 та надати відповідні докази на підтвердження даного факту.
Згідно з частиною першою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовна заява не відповідає вищевказаним вимогам положень статті 161 КАС України і позивачу належить усунути зазначені недоліки.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу 10 - денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення йому копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 29.01.2025 із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка звернулась із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Діска А.Б.