про закриття провадження в адміністративній справі
05 лютого 2026 рокум. Ужгород№ 826/17752/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судового засідання - Пішта І.І.,
за участю:
представник позивача: Краснякова А.В.,
представник відповідача: Цеберський В.В.,
розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника відповідача про закриття провадження в адміністративній справі за позовною заявою Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32, код ЄДРПОУ 26345558) до Державної інспекції архітектури та містобудування України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 44245840), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), про визнання протиправним та скасування рішення, -
Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі головного інспектора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Гончарова Володимира Валерійовича, третя особа - ОСОБА_1 , в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Гончарова Володимира Валерійовича від 13.07.2018 про скасування дії наказу №191 від 05.03.2018 «Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем здійснено планову перевірку дотримання Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил. За результатами перевірки відповідач склав акт дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 13.07.2018 року з висновками, що позивач при присвоєнні поштових адрес об'єктам нерухомого майна, порушив вимоги п. 4.17 Положення про реєстр адрес у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №337/9394, зокрема наказ № 191 від 05.03.2018 «Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві». У зв'язку з цим відповідач прийняв рішення від 13.07.2018 про скасування наказу позивача № 191 від 05.03.2018 «Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві». Позивач вказує, що відповідач не оформив належним чином результати перевірки, чим грубо порушив вимоги п. 29, п. 32 Порядку 698, а саме: не складено протокол про правопорушення, не винесено припису, на офіційному сайті Держархбудінспекції відсутня оприлюднена інформація про рішення від 13.07.2018, прийняте відповідачем. Зазначає, що оскільки рішення позивача про присвоєння поштової адреси є актом індивідуальної дії, воно вичерпує свою силу з моменту внесення адреси до Реєстру адрес. Крім того, в Акті перевірки відповідачем не зазначено чому в даному конкретному випадку була необхідність підтверджувати право заявника на землю, адже об'єкт нерухомості вже був збудований та введений в експлуатацію до винесення рішення щодо присвоєння йому адреси. На переконання позивача, у відповідача відсутня компетенція приймати рішення про скасування наказів позивача щодо присвоєння поштових адрес об'єктам нерухомості у місті Києві.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2825-IX (в редакції Закону №3863-ІХ) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа №826/17752/18 передана на розгляд та вирішення Закарпатському окружному адміністративному суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року суддею Рейті С.І. прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/17752/18.
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку, відповідно до статті 31 КАС України здійснено повторний розподіл автоматизованою системою документообігу суду адміністративної справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду таку передано для розгляду судді Луцовичу М.М..
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/17752/18 та замінено відповідача Державну архітектурно-будівельну інспекцію України на процесуального правонаступника - Державну інспекцію архітектури та містобудування України.
19 січня 2026 року від представника Державної інспекції архітектури та містобудування України надійшла заява про закриття провадження у справі. Вказана заява мотивована тим, що суб'єкти владних повноважень (зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування) можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур, оскільки такі органи по суті є представниками держави в адміністративних правовідносинах, і звернення одного органу державної влади до іншого фактично означало би вирішення судом спору держави самої із собою. В даному випадку спір, що виник між двома суб'єктами владних повноважень, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, один з яких є одночасно й об'єктом державного архітектурно-будівельного нагляду, не є компетенційним, позивач не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення та наказу ДІАМ, таке рішення не може бути перевірено адміністративним судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України за зверненням до суду цього об'єкта нагляду.
22 січня 2026 року представником позивача подано заперечення на заяву про закриття провадження у справі, відповідно до якої зазначає, що публічно-правовим є, зокрема спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб'єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Згідно повноважень, наведених відповідачем у заяві про закриття провадження, з посиланням на Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 № 1340 та зазначених положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» саме таким є спір у вказаній справі. Вказує, що органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду з позовом з метою реалізації своїх повноважень та забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, а також захисту прав та інтересів відповідної територіальної громади.
Представник відповідача у підготовчому засіданні підтримав заяву про закриття провадження у справі та просив таку задовольнити.
У підготовчому засіданні представник позивача щодо заяви про закриття провадження у справі заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях.
Третя особа у підготовче засідання не з'явилася, хоча повідомлялася належним чином про дату, час і місце його проведення.
На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Вирішуючи заяву відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Предметом спору у даній справі є рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноваженого органу з питань архітектури та містобудування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві Гончарова Володимира Валерійовича від 13.07.2018 про скасування дії наказу №191 від 05.03.2018 «Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві».
Підставою для прийняття вищевказаного рішення стало те, що наказ №191 від 05.03.2018 «Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» виданий з порушенням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а саме: п. 4.16 та абз. 9 п. 4.17 Положення про реєстр адрес у місті Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №337/9394 під час присвоєння поштової адреси.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункт 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Учасниками публічно-правового спору, суб'єктами спірних адміністративних відносин, є суб'єкт владних повноважень, який у цих правовідносинах здійснює владні управлінські функції (повноваження), і суб'єкт, стосовно якого ці повноваження здійснюються.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані положеннями статті 5 КАС України, частиною четвертою якої визначено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З аналізу зазначеної норми Основного Закону України вбачається, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом». Застосування такого принципу забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Таким чином, з огляду на мету, адміністративне судочинство покликано, насамперед, захистити фізичних та юридичних осіб від порушень суб'єктів владних повноважень, а не одних органів влади від інших.
Так, згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
При цьому положення частини другої статті 46 КАС України визначають, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб'єкти владних повноважень.
Водночас, за загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб'єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У свою чергу, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання;
2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
3) про затримання іноземця або особи без громадянства;
4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);
5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб'єкту владних повноважень законом (частина п'ята статті 46 КАС України).
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені у частині першій статті 19 КАС України, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб'єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:
у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України);
спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частини першої статті 19 КАС України)
у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).
Зі змісту наведених законодавчих норм видно, що суб'єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також коли право звернення до суду надано такому суб'єкту законом.
При цьому спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом умовно можна поділити на ті, що прямо передбачені положеннями КАС України (частина п'ята статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.
Таким чином, за загальним правилом один орган державної влади (його посадова чи службова особа) не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої, що суперечитиме меті адміністративного судочинства в цілому. В усіх інших випадках органи державної влади можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур.
Винятком є компетенційний спір. Втім, хоча формально цей спір вирішується у позовному провадженні, по суті це не є спором про право. Натомість у такому судовому процесі суд дає тлумачення законодавства, роз'яснюючи межі компетенції органів.
При цьому під компетенційним спором слід розуміти спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача.
Вирішення судом так званого «компетенційного» спору між суб'єктами владних повноважень у широкому розумінні спрямоване саме на захист прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, оскільки сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах між особами приватного права та органами державної влади (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №815/6347/17).
До того ж, для звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб'єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду.
Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Відповідно до статті 41-1 цього Закону, державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.
Згідно із статтею 1 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» (далі - Закон № 2780-XII), містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 41-1 Закону № 3038-VI).
Згідно із частиною четвертою статті 41-1 Закону № 3038-VI , у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об'єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право: 1) видавати обов'язкові до виконання об'єктами нагляду приписи про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності; 2) притягати посадових осіб об'єктів нагляду до відповідальності за вчинені правопорушення відповідно до закону; 3) ініціювати притягнення посадових осіб об'єктів нагляду до дисциплінарної відповідальності; 4) вносити подання про звільнення посадової особи об'єкта нагляду до органу, який здійснив його призначення; 5) вносити подання про позбавлення права виконувати певні види робіт посадової особи об'єкта нагляду до органу, яким таке право надавалося; 6) скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об'єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.
За невиконання письмових вимог головних інспекторів будівельного нагляду посадові особи об'єктів нагляду несуть відповідальність відповідно до закону.
Про скасування рішень, прийнятих об'єктами нагляду, головний інспектор будівельного нагляду повідомляє голову відповідного органу місцевого самоврядування для прийняття рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності винної особи.
Механізм здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду визначений Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698 (далі - Порядок), пунктом 2 якого визначено, що нагляд здійснюється головними інспекторами будівельного нагляду ДІАМ шляхом проведення планових, позапланових, документальних і камеральних перевірок.
Пунктом 3 вказаного Порядку закріплено, що основними завданнями нагляду є: 1) виявлення, припинення та запобігання порушенню уповноваженими органами містобудування та архітектури, визначеними відповідно до статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності; 2) скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об'єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів; 3) притягнення посадових осіб об'єктів нагляду до відповідальності відповідно до закону.
Відповідно до Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) позивач присвоює поштові адреси об'єктам нерухомого майна і адреси об'єктам будівництва в межах наданих повноважень (п. 5.54 Положення), зазначеними повноваженнями Департамент наділений в силу вимог статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2021 № 690 «Про затвердження Порядку присвоєння адрес об'єктам нерухомого будівництва, об'єктам нерухомого майна».
Тобто позивач у цій справі як виконавчий орган Київської міської ради наділений делегованими повноваженнями у галузі будівництва, тобто такими, що належать до компетенції органів виконавчої влади, зокрема, відповідача у цій справі, якими держава «поділилася» із виконавчими органами рад.
Відповідно до частини другої статті 71 Закону №280/97-ВР органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.
Аналізуючи наведене в сукупності можна дійти до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється суб'єктом нагляду з метою перевірки дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами (об'єктами нагляду), що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності, у тому числі виконавчим органом органу місцевого самоврядування, якому було делеговано повноваження у галузі будівництва, у тому числі щодо надання документа, який надає право замовнику будівництва на виконання будівельних робіт.
Правовідносини, що виникають між суб'єктом та об'єктом державного архітектурно-будівельного нагляду, носять публічно-владний характер, у них центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснює публічно-владні управлінські функції, змістом яких є державний архітектурно-будівельний нагляд над виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті ради, якому делеговані певні управлінські владні повноваження у галузі будівництва, тобто над піднаглядним (підпорядкованим) суб'єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах також здійснював публічно-владні управлінські функції - вирішував питання надання третій особі (замовнику будівництва) документа, що дає право на виконання підготовчих та будівельних робіт.
Водночас КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів за зверненням суб'єкта владних повноважень, оскільки положеннями статті 19 КАС України чітко визначені випадки, у яких органи державної влади можуть звертатися в адміністративному процесі з позовами один до одного (спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом).
В усіх інших випадках, окрім наведених вище виключень із загального правила, суб'єкти владних повноважень (зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування) можуть вирішувати спори між собою в рамках існуючих адміністративних процедур, оскільки такі органи по суті є представниками держави в адміністративних правовідносинах, і звернення одного органу державної влади до іншого фактично означало би вирішення судом спору держави самої з собою.
Спір між уповноваженим органом, що здійснює управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю з іншим уповноваженим органом, що здійснює управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю, який наділений також й функцією нагляду над першим, щодо скасування наказу, виданого ним фізичній особі на виконання делегованих повноважень у галузі будівництва з порушенням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності не є компетенційним, оскільки він не є спором про право між цими учасниками.
При цьому, суд звертає увагу на те, що жодним нормативно-правим актом у сфері містобудування не передбачено повноваження виконавчого орану сільської, селищної, міської ради з питань реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території відповідного населеного пункту як об'єкта нагляду на оскарження в судовому порядку рішень, прийнятих центральним органом виконавчої влади виконавчої влади, який реалізовує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду як суб'єктом нагляду відповідно до визначених Законом № 3038-VI та Порядком повноважень за результатами державного архітектурно-будівельного нагляду.
У цій справі позивач як об'єкт нагляду оскаржує рішення відповідача як суб'єкта нагляду, яке не стосується інтересів та не порушує прав Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а має безпосередній вплив лише на особу, якій видавався позивачем наказ №191 від 05.03.2018 «Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» на виконання делегованих йому повноважень.
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 823/1090/18, правовідносини у якій є подібними, Судом викладено висновок про те, що позивач, у цій справі, наділений делегованими повноваженнями у галузі будівництва, тобто такими, що належать до компетенції органів виконавчої влади, зокрема, відповідача у цій справі, якими держава «поділилася» із виконавчими органами рад, зокрема щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у свою чергу, державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється посадовими особами ДІАМ (суб'єкт нагляду) з метою перевірки дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, іншими органами (об'єктами нагляду), що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності, у тому числі виконавчим органом органу місцевого самоврядування, якому було делеговано повноваження у галузі будівництва, у тому числі щодо надання документа, який надає право замовнику будівництва на виконання будівельних робіт.
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що цей спір, що виник між двома суб'єктами владних повноважень, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, один з яких є одночасно й об'єктом державного архітектурно-будівельного нагляду, не є компетенційним, та оскільки у спірних правовідносинах позивач, якому держава делегувала повноваження центрального органу виконавчої влади, який реалізовує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду у галузі будівництва, чинним законодавством не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом про скасування рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування наказу №191 від 05.03.2018 «Про присвоєння поштової адреси об'єкту нерухомості у місті Києві», раніше виданого іншій особі цим об'єктом нагляду на виконання зазначених вище делегованих публічно - владних повноважень, таке рішення не може бути перевірено адміністративним судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 КАС України за зверненням до суду цього об'єкта нагляду.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №640/273/22.
У цих відносинах не йдеться також і про захист інтересів територіальної громади. Звернення органів місцевого самоврядування до суду на захист прав територіальної громади і їх власних (самоврядних) повноважень прямо передбачено статтею 145 Конституції України. Проте, оскаржуване рішення не мало правових наслідків безпосередньо для територіальної громади чи органу місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й до дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
При цьому, суд зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто, як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, але підлягають розгляду в порядку інших судових юрисдикцій, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Саме такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №9901/920/18, позов у які було також заявлено суб'єктом владних повноважень у зв'язку із незгодою з актом індивідуальної дії, прийнятим іншим суб'єктом владних повноважень, який не стосувався інтересів та не порушував прав позивача у тій справі.
Отже, позивач звернувся до суду без передбачених законом підстав, а тому даний спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, з огляду на що заява представника відповідача про закриття провадження є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Згідно з пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Щодо судових витрат, суд зазначає, що підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись ст.ст. 180, 181, 183, 238, 239, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Заяву представника відповідача про закриття провадження у справі - задовольнити.
Провадження у адміністративній справі №826/17752/18 за позовною заявою Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 32, код ЄДРПОУ 26345558) до Державної інспекції архітектури та містобудування України (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, код ЄДРПОУ 44245840), третя особа - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), про визнання протиправним та скасування рішення - закрити.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини ухвали - протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України ухвалу суду у повному обсязі складено та підписано 09.02.2026 року.