Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 лютого 2026 року Справа№200/8576/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 056650011305 від 04.06.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.05.2025 та призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до положень п. б ч. 1 ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213- VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та відповідно Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 з зарахуванням до страхового стажу періоду робот з 10.12.1991 по 31.12.1997.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213- VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Щодо даної спірної ситуації, норми вказаних законів містять розбіжність у наявності страхового стажу, який складає 20 років за пунктом «б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 25 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Позивачка зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20 (провадження № 11-209заі21) зауважила, що у справі №520/15025/16-а було сформульовано правовий висновок про те, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вважає, що має право на призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 справа №1-5/2018(746/15) від 23.01.2020 року після досягнення 50-річного віку.
Щодо твердження відповідача про наявні в трудовій книжці на титульній сторінці виправлення дати її заповнення та незарахування до страхового стажу періоду роботи з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року, позивачка зазначає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії та відкрити провадження у справі № 200/8576/25. Призначено дану справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що відповідно до пункту 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мін'юсту України, Мінпраці України, Міністерства соціального захисту України № 58 від 29.07.1993 року, наявні виправлення повинні бути засвідченні власником або уповноваженим органом, яким зроблені виправлення.
Таким чином, на думку відповідача, зарахування до страхового та пільгового стажу періоду роботи позивачки з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року на підставі наданої трудової книжки від 12.12.1991 серії НОМЕР_1 неможливе, тому до загального страхового та пільгового стажу зараховано періоди згідно відомостей по спеціальному стажу відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказував, що відсутні підстави для призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачці відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки висновки Конституційного Суду України у рішенні від 23.01.2020 року № 1-р/2020 стосувались змін, внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VII до Закону № 1788-ХІІ, а саме рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020 не відновлює дію Закону №1788-ХІІ і положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148- VІІІ неконституційним не визнає.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Позивачка 27.05.2025 року звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Після реєстрації заява позивачки про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності була розглянута відповідачем.
Рішенням відповідача № 056650011305 від 04.06.2025 року відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з посиланням на наступне.
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на день звернення досягла віку 50 років 14 днів, головним управлінням було встановлено, що її страховий стаж становить 25 років 9 місяців 3 дні, при необхідному 25 років, а пільговий стаж - 16 років 4 місяці 22 дні, при необхідному 10 років.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності відповідного страхового стажу, пенсії на пільгових умовах призначаються зі зменшенням пенсійного віку: жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
При цьому відповідно до поданих документів до страхового стажу не враховано трудову книжку від 12.12.1991 року серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці дата заповнення трудової книжки містить необумовлене виправлення, а до пільгового стажу зараховано періоди згідно відомостей по спеціальному стажу відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи зазначене, вирішено відмовити позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням пенсійного віку 55 років, передбаченого частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись із вказаним рішення відповідача, позивачка звернулася до суду із його оскарженням.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частино 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
За змістом оскаржуваного рішення та письмових пояснень, викладених у відзиві, відповідно до поданих документів до страхового стажу не враховано трудову книжку від 12.12.1991 серії НОМЕР_1 та враховано, зокрема й період з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року, оскільки на титульній сторінці дата заповнення трудової книжки містить необумовлене виправлення.
У позовній заяві позивачка просить зарахувати до страхового стажу період роботи з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року.
Відповідно до записів трудової книжки позивачка у спірний період з серії НОМЕР_1 з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року працювала на шахті «Родинське» в/о «Красноармійськвугілля» на посаді машиніста конвеєру.
Суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У спірний період діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція 162), та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58)
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 Інструкції № 162 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. .
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Отже, обов'язок щодо заповнення трудової книжки у цьому випадку покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, як і обов'язок внести виправлення у спосіб, передбачений законодавством.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачем не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування факту роботи позивачки у спірний період з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року.
Суд зауважує, що вказані записи містять всі необхідні реквізити та дані, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивачка прийнята на відповідну роботу.
Щодо посилання відповідача у оскаржуваному рішенні на недосягненням позивачкою пенсійного віку 55 років, передбаченого частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та як наслідок відсутність підстав на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає про таке.
На день звернення позивачка досягла віку 50 років 14 днів, що не заперечується сторонами.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Приписами пунктами 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Натомість згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення», у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Велика Палата в постанові від 03.11.2021 року у справі № 360/3611/20 зазначила, що застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
На момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії вона досягла 50 років, її пільговий стаж за Списком № 2 становив більше 10 років, а його страховий стаж становив більше 25 років, тому вона набула право на пенсію згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII.
Таким чином, оскаржуване рішення № 056650011305 від 04.06.2025 року , прийняте у ньому підстав є протиправним, а тому підлягає скасуванню на підставі пункту 2 частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 30.03.2023 року у справі № 300/1951/20.
Отже, для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про призначення пенсії згідно з пунктом “б» статті 13 Закону № 1788-XII виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання призначити пенсію мають бути задоволенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне на підставі частини 2 статті 9 КАС України визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 056650011305 від 04.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213 - VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, з 27.05.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоду роботи з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі на підставі частини 2 статі 9 КАС України.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, при задоволенні позову суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.
Керуючись Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: 61000, Харківська область, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 056650011305 від 04.06.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213 - VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, з 27.05.2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоду роботи з 10.12.1991 року по 31.12.1997 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок.
Повне рішення складене 09 лютого 2026 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч