про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
10 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/10638/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Волинській області (далі - АРЗ СП ГУ ДСНС у Волинській області) про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 30.11.2022 по день фактичного розрахунку - 17.06.2025, з одночасною виплатою компенсацією втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати - 17.06.2025;
- зобов'язання виплатити грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30.11.2022 по 17.06.2025 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100);
- зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 17.06.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 в період з 23.09.1992 по 30.11.2022 проходила військову службу у АРЗ СП ГУ ДСНС у Волинській області.
На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.01.2025 у справі № 140/13699/24, позивачу 17.06.2025 виплачено належний розмір грошового забезпечення в сумі 64341,25 грн.
Позивач вважає, що відповідач із затримкою провів розрахунок у зв'язку із звільненням, з огляду на що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Оскільки остаточний розрахунок АРЗ СП ГУ ДСНС у Волинській області здійснено не у день звільнення/виключення зі списків особового складу частини, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України - 17.06.2025, наявні правові підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 30.11.2022 по 17.06.2025, враховуючи вимоги Порядку № 100.
Крім того, позивач вказує, що має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 17.06.2025.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 25).
Копію вказаної ухвали від 19.09.2025 відповідач одержав через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 23.09.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а. с. 27), проте відзиву на позовну заяву до суду не подав.
Ухвалою суду від 09.12.2025 витребувано з ініціативи суду у відповідача АРЗ СП ГУ ДСНС у Волинській області довідку із зазначенням у ній відомостей про: - розмір належних ОСОБА_1 виплат (із зазначенням видів та сум) при її звільненні 30.11.2022; розмір нарахованих та виплачених ОСОБА_1 коштів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02.01.2025 у справі № 140/13699/24 (із зазначенням дати виплати); розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці перед звільненням із зазначенням середньоденного грошового забезпечення (а. с. 31-32).
19.12.2025 до суду від відповідача надійшла витребувана довідка за № 48 5 01-1966/48 5 від 17.12.2025 (а. с. 35).
25.12.2025 суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху, відповідно до якої позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення цієї ухвали, та роз'яснено, що у випадку не усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк позовну заяву в частині позовних вимог буде залишено без розгляду на підставі частини п'ятнадцятої статті 171, пункту 7 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а. с. 37-39).
05.01.2026, на виконання ухвали суду від 25.12.2025 про залишення позовної заяви без руху, від позивача надійшла заява від 30.12.2025 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог (а. с. 46-47).
Ухвалою суду від 05.01.2026 продовжено розгляд справи, запропоновано відповідачу в п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали подати до суду письмові пояснення, у яких висловити правову позицію щодо поданої позивачем ОСОБА_1 заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог (а. с. 50-51).
14.01.2026 представник відповідача Воронецький А.В. подав додаткові пояснення стосовно заяви позивача (а. с. 60-62).
Заява про поновлення строку звернення до суду мотивована тим, що у цій категорії справ тривалий час існувала неоднозначна судова практика, а постанова Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 560/18255/24, на яку є покликання в ухвалі суду від 25.12.2025 про залишення позовної заяви без руху, прийнята після подання позову.
Крім того, позивач вживала заходів досудового врегулювання спору, пропуск строку є незначним за тривалістю та не призвів до порушення прав та інтересів відповідача. Відмова у поновленні строку може призвести до непропорційного обмеження права позивача на доступ до правосуддя (а. с. 46-47).
Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог необхідно відмовити, а позов в частині позовних вимог стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - залишити без розгляду, з огляду на таке.
Спір у цій справі виник, зокрема, у зв'язку з невиплатою позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2022 по 17.06.2025, що потребує з'ясування дотримання позивачем строку звернення до суду з заявленими вимогами.
Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статей 233 КЗпП України, статті 122 КАС України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні позивач мала звернутися в місячний строк з моменту, коли дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, які підтримані у подальшому у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 240/15141/22, від 09.01.2024 у справі № 620/3102/20, від 02.05.2024 у справі № 300/1906/21, від 10.12.2025 у справі № 560/18255/24 та ін.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем (на виконання судового рішення у справі № 140/13699/24) проведено відповідачем 17.06.2025 шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позивача в сумі 64391,25 грн, про що свідчить довідка від 17.12.2025 (а. с. 35).
Отже, саме з 17.06.2025 (дня фактичного розрахунку у повному обсязі) розпочався місячний строк для звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні.
Проте, з цим позовом позивач звернулася до суду лише 17.09.2025, про що свідчить відбиток календарного штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті (а. с. 23).
Отже, позивач пропустила місячний строк звернення до суду з цим позовом в частині вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки при звільненні.
При вирішенні питання про наявність підстав для поновлення строку звернення суд враховує таке.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13.12.2011 у справі № 17-рп/2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки ж звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. При цьому підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання, заяви (скарги).
Враховуючи викладене, лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.
Тобто, поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 280/7379/23).
Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі № 823/2363/18, досліджуючи питання поважності причин строку звернення до суду, дійшов висновку, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Стосовно викладених у заяві позивача підстав для поновлення строку звернення до суду необхідно зазначити, що правовий висновок щодо застосування строку звернення до суду у спірних правовідносинах був викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20. У зазначеній постанові було вказано, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо обмеження права позивача на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку.
Вказаний правовий висновок (про обмеження права на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні місячним строком з дня проведення з позивачем остаточного розрахунку), що викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20, у подальшому був підтриманий у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 31.10.2023 у справі № 240/15141/22, від 09.01.2024 у справі № 620/3102/20, від 02.05.2024 у справі № 300/1906/21, від 10.12.2025 у справі № 560/18255/24 та ін.
Отже, доводи позивача про невизначеність судової практики у цій категорії справ не заслуговують на увагу.
Стосовно аргументів позивача про вжиття нею заходів досудового врегулювання спору, під якими розуміється направлення (поза межами строку звернення до суду) адвокатського запиту від 18.08.2025 № 7/К з вимогою здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні (а. с. 19), а також щодо тривалості пропущеного строку, то такі аргументи правового значення не мають та не впливають на висновки суду про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог.
Отже, у заяві про поновлення строку звернення до суду в частині вимог не наведено обставин, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду з цим позовом у встановлений строк. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що несвоєчасне звернення з цим позовом було обумовлено поважними причинами.
За приписами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відтак, враховуючи те, що позивач пропустила встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України строк звернення до суду з позовними вимогами стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, та не навела та не довела наявності поважних причин його пропуску, тому, застосовуючи зазначені вище правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, до обставин цієї справи, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду у зазначеній частині позовних вимог на підставі частини третьої статті 123, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України.
Керуючись частиною п'ятою статті 122, частиною третьою статті 123, пунктом 8 частини першої статті 240, статтями 248, 262 КАС України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог відмовити.
Позов ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії залишити без розгляду в частині позовних вимог про:
- визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 30.11.2022 по день фактичного розрахунку - 17.06.2025;
- зобов'язання виплатити грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 30.11.2022 по 17.06.2025 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М.Валюх