про відмову в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду
10 лютого 2026 року ЛуцькСправа № 140/3215/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - ВЧ НОМЕР_1 ; 7 ПЗ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника 7 ПЗ від 14.07.2020 № 246-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонного контролю 1 категорії - старшого механіка 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б), звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 56 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2233-ХІІ) (а. с. 9), а наказом начальника 7 ПЗ від 01.08.2020 № 289-ос - позивача виключено із списків особового складу загону та усіх видів забезпечення, з 01.08.2020.
Проте, під час проходження служби відповідач не виплатив позивачу належне грошове забезпечення, а здійснив його виплату лише 25.02.2024, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 у справі № 140/7993/23.
Позивач вказує, що відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Позивач просить визнати протиправною бездіяльність 7 ПЗ щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.08.2020 по 01.02.2021 (включно) та стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 02.08.2020 по 01.02.2021 (включно) в розмірі 84364 грн.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 25).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а. с. 28-33) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні у зв'язку з тим, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Крім того, звертає увагу, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.02.2021 у справі № 380/9293/20, за період з 02.08.2020 по день фактичного розрахунку 20.09.2020 в червні 2021 року відповідач виплатив позивачу 22325,50 грн середнього заробітку.
30.10.2024 суд постановив ухвалу про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції № 440/6856/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а. с. 44-45).
Ухвалою суду від 20.10.2025 провадження у цій справі було поновлено (а. с. 57-58).
В додатково поданому до суду 07.11.2025 відзиві на позовну заяву (а. с. 61-65) відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Під час судового розгляду справи відповідач звернувся до суду із клопотанням про залишення позову без розгляду.
Клопотання обґрунтоване тим, що позивач пропустив строк звернення до суду, передбачений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки звернувся до суду з цим позовом через 3 роки та 8 місяців з моменту виключення зі списку особового складу загону та всіх видів забезпечення (а. с. 37-40).
Клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Спір у цій справі виник, зокрема, у зв'язку з невиплатою позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, що потребує з'ясування дотримання позивачем строку звернення до суду з заявленими вимогами.
Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статей 233 КЗпП України, статті 122 КАС України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах положень статті 233 КЗпП України.
Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі №240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).
Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, то у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок з колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, установленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2025 у справі № 560/18255/24.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем (на виконання судового рішення у справі № 140/7993/22) проведено відповідачем 25.02.2024 (а. с. 7), а з цим позовом позивач звернувся до суду 25.03.2024. Отже, позивач дотримав місячний строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, підстави для залишення позову без розгляду у цій справі відсутні.
Керуючись статтями 122, 123, 248 КАС України, суд
В задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В.М.Валюх