Справа № 601/2304/25Головуючий у 1-й інстанції Клим Т.П.
Провадження № 22-ц/817/56/26 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
09 лютого 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників у м.Тернополі цивільну справу №601/2304/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 року, ухвалене суддею Клим Т.П., повний текст якого складено 30 вересня 2025 року, у справі за позовом Почаївського комбінату комунальних підприємств до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів,
Почаївський комбінат комунальних підприємств звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 13.02.2025 Почаївський ККП звернувся до Кременецького районного суду Тернопільської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_2 грошових коштів за отримані послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів в розмірі - 3074.43 грн та 302.80 грн судового збору. 21.02.2025 було видано судовий наказ, яким було задоволені вимоги заявника. Однак, 13.03.2025, за заявою боржника ОСОБА_2 , вказаний судовий наказ було скасовано.
Свої зобов'язання за публічним договором Почаївський ККП виконав, а Відповідач за вивезення твердих побутових відходів відмовляється категорично оплачувати. За період з 01.01.2021 по 28.07.2025 включно Відповідач не розрахувався за послуги вивезення твердих побутових відходів, допустивши заборгованість в сумі 3478.71 грн. Оскільки ОСОБА_2 відмовляється сплачувати заборгованість в добровільному порядку, тому Почаївський ККП вважає, що борг повинен бути стягнутий в примусовому порядку.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 24.09.2025 позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Почаївського комбінату комунальних підприємств 3478.71 грн заборгованості за отримані послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів, інфляційні витрати в розмірі 478.71 грн, 3 % річних у розмірі 146.11 грн та пені у розмірі 1403.15 грн, а також 1472.05 грн сплаченого судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Зокрема зазначає, що він не є власником квартири та у ній не проживає, оскільки навчається в Чернівецькому православному Богословському інституті на денній формі навчання з 01.09.2021 по 30.06.2027, тобто йому послуги позивачем не надавалися і він такими не користувався.
Також вказує, що позивач не долучив жодного доказу, який би підтверджував факт надання відповідних послуг, зокрема нарядів та актів виконаних робіт.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Зокрема зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив матеріали та обставини справ, надав їм вірну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача боргу за надані послуги.
Згідно ч.ч.1, 3 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи категорію та складність даної справи, справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно з рішеннями виконавчого комітету Почаївської міської ради №179 від 08.09.2017, №166 від 22.08.2022 та Типового договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами з Почаївською міською радою від 08.09.2022 Почаївський комбінат комунальних підприємств є виконавцем послуги з вивезення побутових відходів на території Почаївської міської територіальної громади (Почаївської міської ради).
Публічний договір про надання послуг з вивезення побутових відходів було розміщено (оприлюднено) на офіційному веб-сайті Почаївської міської ради http://pochaiv-rada.gov.ua та опубліковано в газеті «Діалог» 01.08.2021.
13.02.2025 Почаївський ККП звернувся до Кременецького районного суду Тернопільської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з боржника ОСОБА_2 грошових коштів за отримані послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів в розмірі 3074.43 грн та 2725.20 грн судового збору.
21.02.2025 видано судовий наказ, яким задоволені вимоги заявника.
Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 13.03.2025 задоволено заяву боржника ОСОБА_2 та скасовано судовий наказ від 21.02.2025.
Згідно з Наказом про зарахування №40 від 30.02.2021, Довідки від 07.12.2023 №206 та повідомлення №309 від 30.08.2021, виданих ректором Чернівецького православного богословського інституту, відповідач ОСОБА_2 зарахований до богословського факультету вказаного інституту на денну форму навчання, термін якого складає з 01.09.2021 до 30.06.2027.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за користування послугами з вивезення побутових відходів, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про вивезення відходів або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання. Оскільки відповідачем не спростовано доводи позовної заяви, суд першої інстанції вважав вимоги позивача щодо наявності у відповідача заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору; управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно із частиною 1 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Згідно із статтями 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить, зокрема, встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону.
До житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: тримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Згідно із ч.4 ст.13 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У частині першій статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до статті 179 ЖК України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (далі - Правила).
Згідно з пунктом 7 зазначених Правил власник квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок по оплаті житлово-комунальних послуг, утримання будинку і прибудинкової території в будинках (квартирах) приватного житлового фонду покладено на власника.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таким чином, правовідносини, в яких замовник зобов'язаний оплатити надану послугу у грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.
Тобто, згідно із зазначеними правовими нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
З урахуванням наведеного відсутність укладеного між сторонами договору не є підставою для несплати за надані позивачем і спожиті відповідачем послуги.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 (справа № 753/1391/17, провадження № 61-34537св18), від 21.11.2019 (справа № 464/5927/15, провадження № 61-33479св18).
З огляду на викладене, правовідносини, які склалися між сторонами з надання житлово-комунальних послуг, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги (частина перша статті 509 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема витягу з Єдиного державного демографічного реєстру від 04.08.2025, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена адреса також вказана відповідачем у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, як місце проживання чи перебування (ст.356 ЦПК України щодо форми та змісту апеляційної скарги).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач є споживачем послуг, наданих позивачем, оскільки на фізичних осіб покладено законодавчий обов'язок укласти договір та вносити плату за користування послугами з вивезення побутових відходів, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про вивезення відходів або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.
Крім того, згідно з п.6 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, апелянт посилається на те, що в період, за який позивач нарахував йому заборгованість за надані послуги, ОСОБА_2 перебував на денній формі навчання в Чернівецькому православному богословському інституті, однак, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки будь-яких доказів про зміну місця проживання, як і про повідомлення позивача про зміну місця проживання відповідачем не надано, в тому числі за період тимчасової відсутності по місцю реєстрації понад 30 днів, як про це зазначено вище.
Сам по собі факт навчання у вказаному інституті не свідчить про зміну відповідачем місця проживання. Вказана обставина приймається колегією суддів до уваги, однак вона не може свідчити про постійну безперервну відсутність відповідача за місцем реєстрації в період з 01.09.2021. Крім цього, відповідачем не долучено жодного доказу про своє фактичне місце проживання з 01.09.2021, яке є відмінним від місця реєстрації.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не є власником квартири та не користується послугами позивача, а тому він не є належним відповідачем у справі, є безпідставними, оскільки судом належним чином встановлено, що ОСОБА_2 в силу конклюдентних дій є споживачем послуг з вивезення побутових відходів, а тому у нього виник обов'язок з їх сплати.
Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 367, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді