Справа № 451/1023/20 Головуючий у 1 інстанції: Семенишин О.З
Провадження № 22-ц/811/2673/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
02 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Підлужного В.І.,
з участю: представника апелянта - ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на рішення Радехівського районного суду Львівської області від 24 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації», Радехівської державної нотаріальної контори Львівської області, Бродівської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Лопатинська об'єднана територіальна громада про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна, -
В липні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації», Радехівської державної нотаріальної контори Львівської області, Бродівської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Лопатинська об'єднана територіальна громада про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він законно проживає в частині будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Факт його законного вселення та проживання підтверджується довідкою Лопатинської селищної ради від 08.10.2003 №1268, а саме: «До будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , який повернено реабілітованим і дано на праві свідоцтва по спадщині по ОСОБА_5 , є прибудована в 1948-1952 рр. райпобуткомбінатом», запис проведено зі свідчень ОСОБА_6 . У зв'язку з ліквідацією в 1982 році Лопатинського району був ліквідований райпобуткомбінат і звільнені приміщення в вищезгаданому будинку дані під житло. До 26.12.1983 там проживали громадяни селища, які виїхали або померли. А 26.12.1983 згідно з рішенням виконкому Лопатинської селищної ради був виданий ордер на вселення в квартиру сім'ї ОСОБА_7 . На даний час на цій жилій площі зареєстровані і проживають, дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 і його дочка із сім'єю, яка складається з трьох чоловік: зять, ОСОБА_9 - без реєстрації, дочка, ОСОБА_10 , внук, ОСОБА_4 . Факт законного вселення та підстава вселення стверджується ордером №246/83, без серії від 26 грудня 1983 року, виданий громадянину ОСОБА_7 на сім'ю з 4-х чоловік: ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , на право зайняття двокімнатної квартири, загальною жилою площею 30.6 м.кв. будинку АДРЕСА_1 . Таким чином, в їхньої сім'ї виникло законне право проживати в цій квартирі та здійснити приватизацію, належної їм квартири.
В той же час заявлено позов про виселення від 15 січня 2019 року, з якого позивачу стало відомо, що право власності на будинок в цілому належить ОСОБА_2 , як спадкоємиці ОСОБА_5 , яка набула право власності на будинок в цілому.
У рішенні Радехівського районного суду Львівської області від 12 листопада 1996 року зазначається, що судом розглянуто справу за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння, але не зазначається до кого було заявлено позов, чи хто є заінтересованою особою, якщо припускати, що провадження відбулось в окремому провадженні. У виписці з рішення зазначається: «Позов задоволити. Визнати за ОСОБА_5 право власності на будинковолодіння, яке знаходиться по АДРЕСА_1 ». Позивач зазначає, що дивним є сам факт вчинення державної реєстрації БТІ права власності на будинковолодіння, яке зазначило, що право власності встановлюється на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 про встановлення права власності на будинок в цілому і це при тому, що судове рішення відсутнє, а в наданій виписці не зазначається, що суд визнав право власності на будинок в цілому. Прийняття судового рішення та державна реєстрація права власності була здійснені без участі осіб, які законно проживали та проживають в будинку та без дослідження самого факту, що будинок значно збільшився в площі, в порівнянні з первинним станом, а всі добудови, які вчинялись, здійснювались за кошти держави, зокрема не було враховано, що в первинному стані будинок був одноповерховим, а за рахунок добудов станом на 1997 рік, даний будинок вже є двоповерховим. Таким чином, на думку позивача, реєстрація права власності в кадастровій книзі за №693 від 20.03.1997, здійснена БТІ та ЕО є незаконною.
На думку сторони позивача, майно набуте спадкодавцем у власність ОСОБА_5 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 - набуте всупереч цивільного кодексу та актів цивільного законодавства, на підставі судового рішення, якого не існує, а реєстрація власності в Червоноградському БТІ та видача як реєстраційного посвідчення так і дубліката реєстраційного посвідчення - вчинені на підставі неіснуючого судового рішення. На підставі наведеного, вважають, що зі складу спадщини необхідно виключити майно набуте на підставі неіснуючого судового рішення, а заповіт в цій частині - визнати недійсним.
Позивач відзначає, що дублікат реєстраційного посвідчення виданий незаконно, оскільки відсутній оригінал реєстраційного посвідчення. Так в матеріалах інвентаризаційної справи міститься «Заключение о регистрации дома» від 20.03.1997, виданий на підставі п. 22 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966, яка втратила свою чинність ще 01.01.1996. Звертає увагу на наявне в матеріалах інвентаризаційної справи заключення про реєстрацію дому від 20.03.1997, яке складене на бланку документа, що станом на 01.01.1996 року вже втратив чинність, як і інструкція від 31.01.1966, яка також станом на 01.01.1996 втратила чинність. Враховуючи викладене, видача дублікату реєстраційного посвідчення від 20 березня 1997 року, що було здійснено 15.07.2016 є протиправною, оскільки дублікат мав видаватись на підставі існуючого документа, а даний дублікат було знову ж таки видано на підставі документу, якого не існує.
Таким чином, на думку позивача, наявні очевидні порушення норм законодавства, зокрема цивільного, а саме зайняті приміщення, більше того приміщення, які були добудовані і апріорі не могли ввійти в акт опису вилученого майна - нібито були визнані на праві власності за ОСОБА_5 .
Просить суд: скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , здійснену Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної інвентаризації» 20.03.1997 №693; визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 від 11 червня 1997 року, виданий Радехівською державною нотаріальною конторою, зареєстрований в реєстрі за №1137/97 в частині майна, а саме будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 07 вересня 2017 року, одержаного спадкоємцем майна гр. ОСОБА_5 , 1931 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , спадкова справа №38/2015, зареєстроване в реєстрі за №1617 в частині майна, а саме будівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; виключити зі складу спадкової маси, залишеної після смерті ОСОБА_5 - майно, а саме будинок за адресою: АДРЕСА_2 ; судові витрати покласти на сторону відповідача (т. 1 а.с.2-5 зворот).
Оскаржуваним рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 24 серпня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Львівської обласної ради «Червоноградського міжміського бюро технічної інвентаризації», Радехівської державної нотаріальної контори Львівської області, Бродівської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Лопатинська об'єднана територіальна громада, про скасування державної реєстрації права власності, про визнання заповіту в частині недійсним, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, виключення зі складу спадкового майна.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зокрема покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, проігнорувавши ключові докази та аргументи, які свідчать про незаконність набуття ОСОБА_5 права власності на весь будинок.
Апелянт звертає увагу суду на те, що добудова другого поверху відбулася задовго до того, як ОСОБА_5 звернулася до суду у 1996 році. Добудова здійснювалась Лопатинським
райпромкомбінатом, що підтверджується рішенням виконкому Лопатинської Райради
депутатів трудящих №880 від 27 липня 1953 року про затвердження технічної документації на будівництво двоповерхового будинку. Таким чином, на момент винесення рішення у 1996 році будинок був уже двоповерховим, причому другий поверх був збудований за кошти державного підприємства і ніколи не належав ОСОБА_5 . Вважає, що суд першої інстанції проігнорував цей факт, який має вирішальне значення, адже відповідно до Закону
України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» поверненню
підлягало лише те майно, яке було вилучено, а не новостворені об'єкти.
Також стверджує, що суд першої інстанції безпідставно застосував позовну давність, зазначивши, що ОСОБА_4 дізнався про порушення свого права у 2015 році. Однак у 2015 році провадження у справі про виселення було закрито у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 . Тому перебіг позовної давності слід рахувати з моменту, коли він отримав доступ до документів, що підтверджують незаконність дій, а не з дати закриття попередньої справи.
Покликається на те, що підставою для повернення майна згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» є саме факт реабілітації особи у встановленому законом порядку. Оскільки жодних доказів ухвалення відповідного рішення щодо ОСОБА_5 у матеріалах справи немає, вона не набула прав, передбачених цим
Законом.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна, суд першої інстанції виходив з того, що порушень при проведенні реєстрації права власності на будинок АДРЕСА_1 допущено не було, а також не підтверджено факт порушення прав позивача, складеним ОСОБА_5 на користь відповідача ОСОБА_2 , заповітом, та не встановлено у зв'язку із цим обставин і підстав для захисту такого права, шляхом визнання цього одностороннього правочину недійсним.
Крім того, судом зазначено, що позивач звернувся до суду з цим позовом через 6 років з моменту закриття провадження у цивільній справі відносно нього про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та зняття з реєстрації (коли він вперше дізнався про порушене його право). Протягом цього часу позивач не звертався до суду з метою захисту своїх прав.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що 12 листопада 1996 року Радехівський районний суд Львівської області розглянув справу за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння та вирішив позов задоволити і визнати за ОСОБА_5 право власності на будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 , що вбачається з копії виписки з рішення від 12 листопада 1996 року.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2020 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Радехівського районного суду Львівської області у справі за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння.
Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 17 листопада 2015 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення та зняття з реєстрації закрито.
Із копії «Заключения о регистрации дома (домовладения), зареєстрованого в кадастровой книге 20.03.1997 за №693» видно, що будинок в АДРЕСА_1 , належить на праві особистої власності ОСОБА_5 , право встановлено рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 про встановлення права власності на будинок в цілому.
13 березня 1997 року комісія в складі: голови комісії, керуючої Радехівським ДКП «Будинкоуправління» Іськів М.М., членів комісії: головного бухгалтера Боярчук Г.Й., бухгалтера ОСОБА_14 , передала житловий будинок АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_5 згідно з рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12 листопада 1996 року; балансова вартість будинку 36489 грн, фізичний знос - 14473 грн, що підтверджується актом від 13 березня 1997 року.
15.07.2016 директором КП ЛОР «ЧМБТІ» Парубочою І.М. видано дублікат реєстраційного посвідчення, з якого видно, що житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_5 на праві власності на підставі рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 і записано в реєстрову книгу під АДРЕСА_3 в цілому складається з одного житлового будинку.
З копії довідки Лопатинської селищної ради від 08.10.2003 №1268 видно, що до будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 , який повернено реабілітованим і дано на праві свідоцтва по спадщині по ОСОБА_5 , є прибудована в 1948-1952 рр. райпобуткомбінатом / запис проведено зі свідчень ОСОБА_6 . У зв'язку з ліквідацією в 1982 році Лопатинського району був ліквідований райпобуткомбінат і звільнені приміщення в вищезгаданому будинку дані під житло. До 26.12.1983 там проживали громадяни селища, які виїхали або померли. А 26.12.1983 згідно з рішенням виконкому Лопатинської селищної ради був виданий ордер на вселення в квартиру сім'ї ОСОБА_7 . На час звернення до суду з цим позовом на цій жилій площі були зареєстровані і проживали: дружина ОСОБА_7 - ОСОБА_8 і його дочка з сім'єю, яка складається з трьох чоловік: зять, ОСОБА_9 - без реєстрації, дочка, ОСОБА_10 , внук, ОСОБА_4 .
Відповідно до копії ордера №246/83, без серії від 26 грудня 1983 року, виданого громадянину ОСОБА_7 на сім'ю з 4-х чоловік: ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , констатовано, що вказаній сім'ї надано право на зайняття двокімнатної квартири загальною жилою площею 30.6 м.кв. будинку АДРЕСА_1 . Ордер видано на підставі рішення виконкому Лопатинської селищної ради народних депутатів від 26 грудня 1983 року.
Із копії рішення виконкому Лопатинської Райради депутатів трудящих Львівської області №880 від 27 липня 1953 року «Про затвердження технічної документації на будівництво двоповерхового дома для розширення цехів РПК» видно, що було вирішено затвердити технічну документацію на будівництво добудування двоповерхового дома для розширення цехів Райпромкомбінату в сумі 43763 крб. 41 коп.
Разом із тим, з архівного витягу №Х-1546 від 20.07.04 з Протоколу засідання Лопатинської районної Ради депутатів трудящих від 9 серпня 1957 року «Про визнання права власності на будинковолодіння за організаціями та підприємствами в селищі Лопатин» встановлено, що було вирішено визнати право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 , а також зобов'язати організації та підприємства, за якими визнане право власності на будинковолодіння зареєструвати вказані будинки у Львівському міжміському бюро техінвентаризації.
Відповідно до копії Заключения о регистрации домовладения №4 від 9.12.1957 видно, що будинок в АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_15 , право власності встановлено рішенням Лопатинского райисполкома №220 від 9 серпня 1957 року.
Також, з копії виписки з рішення Лопатинської селищної ради народних депутатів Радехівського району Львівської області №92 від 29 вересня 1978 року, видно, що виконком вирішив: «Затвердити реєстр №1 від 27.07.1976 на будинок, належний Лопатинській селищній Раді народних депутатів по вул. Заводській №9. Просити Червоноградське МБТІ зареєструвати вказаний будинок на праві державної власності за Лопатиською селищною Радою народних депутатів».
З копії рішення виконкому Лопатинської районної Ради депутатів трудящих Львівської області №220 від 9 серпня 1957 року «Про визнання права власності на будинковолодіння за організаціями та підприємствами і селищі Лопатин» встановлено, що виконком вирішив визнати право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 за Лопатинським райпромкомбінатом.
З копії листа Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області №60 від 20 січня 2021 року констатовано, що рішення щодо реабілітації ОСОБА_5 в порядку Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» в період з 1991 року по 11 листопада 1996 року щодо повернення вилученого майна, зокрема, будинку за адресою: АДРЕСА_1 радою не видавалися.
Крім цього, з копії листа Бродівської міської ради від 11.01.2021 встановлено, що Бродівською міською радою з 1991 року до 11 листопада 1996 року рішень щодо реабілітації ОСОБА_5 в порядку Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та повернення вилученого майна, зокрема будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося.
Згідно з повідомленням Радехівської місцевої прокуратури №14.40/03-22-818-21 від 15.01.2021 констатовано, що у Радехівській місцевій прокуратурі відсутнє рішення щодо реабілітації ОСОБА_5 , а також відсутні будь які інші рішення щодо реабілітації жертв політичних репресій з 1991 по 1996 роки.
Однак, з архівної копії рішення VІІ сесії ХХІ скликання Лопатинської селищної Ради народних депутатів Радехівського району Львівської області від 27 грудня 1991 року «Про розгляд заяв репресованих по поверненню майна» видно, що селищна рада вирішила: «Просити Львівську обласну Раду народних депутатів, а також районну Раду допомогти Лопатинській селищній раді в будівництві 30-ти квартирного житлового будинку, на якого виготовлена технічна документація для того щоб задовільнити заяви репресованих-реабілітованих і сімей, які знаходяться на квартирному обліку і вирішити житлове питання в селищі».
Також, з архівної копії рішення виконавчого комітету Лопатинської селищної Ради народних депутатів Радехівського району Львівської області від 16.01.1992 №8 «Про вирішення питання повернення будинку гром. ОСОБА_16 », встановлено, що виконком вирішив: «Рекомендувати гром. ОСОБА_16 / ОСОБА_17 передати справу в суд для вирішення питання повернення будинку в АДРЕСА_1 ».
Із копії матеріалів спадкової справи №38/2015 до майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.177-210) видно, що спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла ОСОБА_2 (т.1 а.с.187-190), яка отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, серії ННЕ №785 від 7 вересня 2017 року (т.1 а.с.207). Спадщина, на яку видане свідоцтво складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Частиною 4 статті 124 Конституції України було передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до статті 14 ЦПК України від 18 липня 1963 року (який був чинний на час здійснення реєстрації права власності) рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про скасування права власності на будинок, визнання заповіту в частині недійсним, виключення зі складу спадкового майна, позивач покликається на те, що майно набуте спадкодавцем у власність ОСОБА_5 , а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 - набуте всупереч цивільного кодексу та актів цивільного законодавства, на підставі судового рішення, якого не існує, а реєстрація власності в Червоноградському БТІ та видача як реєстраційного посвідчення так і дубліката реєстраційного посвідчення - вчинені на підставі неіснуючого судового рішення.
За приписами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Дана норма процесуального права закріплює поняття преюдиції, за яким обставини приймаються судом без доказування та перевірки фактів, якщо вони вже були встановлені судом у іншій справі. Однак, на переконання колегії суддів, кваліфікація обставин як преюдиційних не може відбуватися формально та на шкоду об'єктивній істині у справі, а самі преюдиційні факти необхідно чітко відмежовувати від оцінки судом обставин справи.
Саме на цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у п. 32 постанови від 03 липня 2018 року № 917/1345/17, де вказала, що: «преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи».
12 листопада 1996 року Радехівський районний суд Львівської області розглянув справу за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння та вирішив позов задоволити і визнати за ОСОБА_5 право власності на будинковолодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 , що вбачається з копії виписки з рішення від 12 листопада 1996 року. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 липня 2020 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Радехівського районного суду Львівської області у справі за позовом ОСОБА_5 про встановлення права власності на будинковолодіння.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що рішення Радехівського районного суду Львівської області від 12.11.1996 року має преюдиційне значення і є чинним, не скасованим та таким, що набрало законної сили. Саме вказаним рішенням суду встановлено право власності ОСОБА_5 , а тому це питання не підлягало повторному доказуванню
Безпідставними є покликання апелянта на те, що ОСОБА_5 не мала права на повернення будинку «в натурі», так як він був добудований, оскільки питання про законність повернення майна вже було вирішене судовим рішенням 1996 року, яке є чинним і не скасованим у встановленому порядку.
Відповідно до ст.5 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», майно, вилучене внаслідок репресій, підлягає поверненню по можливості у натурі.
З копії листа Лопатинської селищної ради Радехівського району Львівської області №60 від 20 січня 2021 року констатовано, що рішення щодо реабілітації ОСОБА_5 в порядку Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» в період з 1991 року по 11 листопада 1996 року щодо повернення вилученого майна, зокрема, будинку за адресою: АДРЕСА_1 радою не видавалися (т. 1 а.с.91). Крім цього, з копії листа Бродівської міської ради від 11.01.2021 встановлено, що Бродівською міською радою з 1991 року до 11 листопада 1996 року рішень щодо реабілітації ОСОБА_5 в порядку Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та повернення вилученого майна, зокрема будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося.
Згідно з повідомленням Радехівської місцевої прокуратури №14.40/03-22-818-21 від
15.01.2021 констатовано, що у Радехівській місцевій прокуратурі відсутнє рішення
щодо реабілітації ОСОБА_5 , а також відсутні будь які інші рішення щодо
реабілітації жертв політичних репресій з 1991 по 1996 роки.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що право власності ОСОБА_5
виникло на законній підставі - на підставі судового рішення, яке підтвердило таку
можливість повернення.
Покликання апелянта на те, що він законно проживає будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за ордером 1983 року є безпідставним, оскільки наявність ордера лише підтверджує право користування житлом, яке припинилося після встановлення права власності іншої особи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачами.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
У постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-137цс14 зроблено висновок, що правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від встановленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження своїх позовних вимог, що є підставою відмови в задоволенні позовних вимог та у зв'язку з цим у суду першої інстанції були відсутні підстави для детального аналізу законності державної реєстрації спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак враховуючи наведене слід відмовити в задоволенні інших позовних вимог, які є похідними.
Крім того, у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц вказано, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Таким чином, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскільки право чи інтерес позивача не порушені, судом першої інстанції помилково вказано про сплив строку позовної давності.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).
Підсумовуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Враховуючи те, що зміна апеляційними судом рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині не призвела до зміни по суті вирішення позовних вимог, тому підстав для розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374,376ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 24 серпня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 лютого 2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.