465/900/26
2/465/2688/26
про залишення позовної заяви без руху
09.02.2026 м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Баран О.І., розглянувши питання про відкриття провадження у справі:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ),
відповідач: ОСОБА_2
предмет позову: надання дозволу на багаторазовий виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди батька,
3 лютого 2026 року позивач, через систему «Електронний суд» звернулась до Франківського районного суду м. Львова із позовною заявою, у якій просить суд:
- надати дозвіл на багаторазовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 за межі України без згоди батька ОСОБА_2 ,
- дозволити виїзд у супроводі матері ОСОБА_1 або бабусі ОСОБА_4
- надати дозвіл на багаторазові виїзди до досягнення дитиною 16 річного віку.
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суддя дійшов висновку про її не відповідність вимогам ст.43, 175, 177 ЦПК України та необхідність залишення без руху.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.
Згідно п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Водночас у позовній заяві позивач обмежився зазначенням лише прізвища, імені та по батькові відповідача.
Ці обставини не дають можливості суду належно ідентифікувати особу відповідача, не дозволяють суду отримати дані Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України) чи скерувати запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі (ч. 6 ст. 187 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Наявність указаних недоліків позбавляють суд можливості визначити чи не порушені позивачем правила підсудності.
Крім цього, відповідно до частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Позовна заява подана через систему «Електронний суд», однак доказів надсилання позовної заяви з додатками відповідачу за його встановленим місцем реєстрації суду не надано.
На необхідність дотримання указаних вимог вказує абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, відповідно до якого, у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов'язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Звертаючись до суду із позовом, на позивача покладений обов'язок додати документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення, який має містити номер поштового відправлення. Саме зазначення такого номеру є обов'язковим для виконання вимог ЦПК України про належне надсилання позовної заяви та документів іншій стороні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №916/2110/20.
Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 року, розрахунковий документ - (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і підтверджує факт надання послуги відділенням зв'язку.
Згідно з п. п. 59, 61 Правил надання послуг поштового зв'язку внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.
Суд звертає увагу на те, що належним доказом направлення копії позовної заяви з додатками учасникам справи є оригінали розрахункового документу (оригінал поштової квитанції чи фінансового чека) та опису вкладення у цінний лист з поіменним переліком документів, видані відправникові поштового відправлення.
За частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Від належного повідомлення учасників справи залежить реалізація принципу рівності та змагальності сторін.
Такі приписи згаданих норм мають на меті забезпечення, як конституційних засад змагальності сторін та рівності усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129 Конституції України), так і аналогічних приписів статей 2, 12 ЦПК України.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Відтак, ще на стадії прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд має бути впевненим у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.
Крім цього, позовна заява повинна містити:
- зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (п4. ч.3 ст.175 ЦПК України);
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України);
- відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору (п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України);
- відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися (п.7 ч.3 ст.175 ЦПК України);
- перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви (п.8 ч.3 ст.175 ЦПК України);
- попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (п.9 ч.3 ст.175 ЦПК України);
- підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав (п.10 ч.3 ст.175 ЦПК України).
Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК України).
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2 ст. 83 ЦПК України).
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 із змінами і доповненнями.
Відповідно до п.п.1 п.4 указаних Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
З 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. В умовах воєнного стану виїзд за кордон дитини, що не досягла 16-ти річного віку дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2022 № 383 внесено зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, які доповнено пунктом 2-3, відповідно до якого «Виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів (абзац тринадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 383 від 29.03.2022).
Позивачем не надано доказів відмови Держприкордонслужби у перетині державного кордону позивачу з дитиною.
У постанові Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 766/15686/16-ц зазначено, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Однак всупереч вказаним вимогам, у позовній заяві позивачем не зазначено на яку саме поїздку з яким періодом і в яку конкретну країну та місто, вона просить надати дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за кордон, а також не надано доказів на підтвердження такої поїздки, зокрема квитків на пасажирський транспорт в обидві сторони, що б свідчило про намір повернути дитину в Україну.
Крім того, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що звернення з даним позовом до суду можливе лише у разі відсутності згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон.
Проте, позивачем також не надано доказів на підтвердження того, що відповідач відмовив їй у наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон, що призвело до порушення її прав.
Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч.4 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов'язковою. На підставі ч.5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування має надати письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних від батьків дітей, з приводу обґрунтування як доцільності виїзду, так і заперечень другого з батьків.
У матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини чи про відмову у цьому, а також відсутнє клопотання про витребування судом вказаного висновку у органу опіки та піклування.
За таких обставин вважаю, що дану позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви та/або визначитись чи дійсно існує спір щодо дозволу на виїзд її з відповідачем спільної дитини за кордон і чи дійсно дана згода вимагається законодавством України в умовах воєнного стану в даному конкретному випадку.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі вище викладеного, вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 43, 175, 185, 260, 353 ЦПК України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про надання дозволу на багаторазовий виїзд малолітньої дитини за межі України без згоди батька - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175 і 177 цього кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Баран О.І.