09 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 953/2636/24
провадження № 51-384ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу начальника Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
Зміст судового рішення і встановлені судом обставини
Як убачається з копії оскаржуваного рішення, Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 03 грудня 2025 року відмовив у задоволенні клопотання начальника Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_4 про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого ОСОБА_5 для відбування призначеного покарання.
На вказану ухвалу представник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, яку Харківський апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2025 року повернув, оскільки її подала особа, яка не має на це право (п. 2 ч. 3 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України далі - КПК).
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Начальник Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги, скаржник зазначає, що апеляційний суд, усупереч приписам ст. 370 КПК, не застосував положення п. 10 ст. 393 КПК та не встановив, чи належить начальник Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області до кола осіб, яким згідно з п. 10 ст. 393 КПК надано право на апеляційне оскарження, чим, на переконання скаржника, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
За змістом п. 2 ч. 3 ст. 395 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має на це право.
Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК. Відповідно до п. 10 ч. 1 указаної статті апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що Харківський апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу, вказав, що її подала начальник Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_4 , яка до кола осіб, визначених у ст. 393 КПК не належить.
Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду та додатково зауважує, що згідно з правовим висновком, сформульованим у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 654/1820/18), відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом, якщо оскаржене судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів. Однак зі змісту касаційної скарги та копії оскарженого судового рішення вбачається, що воно не стосується прав, свобод та інтересів Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області або ж його начальника.
Ураховуючи викладене, обмеження кола суб'єктів апеляційного оскарження відповідає вимогам процесуального закону і не порушує гарантій, закріплених у ч. 2 ст. 24 КПК, приписи якої передбачають право на оскарження у випадках, коли судове рішення безпосередньо стосується прав, свобод чи інтересів відповідної особи, проте у цьому провадженні такого не встановлено.
Такий підхід щодо відсутності в представника Державної установи «Центр пробації» права на апеляційне оскарження ухвали суду про відмову в задоволенні його клопотання щодо скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого для відбування призначеного покарання співвідноситься з практикою Касаційного кримінального суду Верховного Суду, зокрема з позицією викладеною в ухвалі від 23 грудня 2025 року (справа № 644/1773/22).
Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними посилання в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року (справа № 1-261/10), оскільки вказане рішення є нерелевантним до обставин цього кримінального провадження, а стосується іншої правової ситуації, де йшлося про оскарження ухвали місцевого суду за результатами розгляду заяви державного виконавця про встановлення порядку і способу виконання вироку щодо конфіскації майна та не спростовує висновку про відсутність у органу пробації права на апеляційне оскарження у цьому провадженні (справа № 953/2636/24). До того ж постанова у справі № 1-261/10 не містить висновку про право будь-якого органу виконання покарання на апеляційне оскарження незалежно від приписів ст. 393 КПК.
Отже, наведені в касаційній скарзі представника ОСОБА_4 доводи не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості ухвали Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року.
Пунктом 2 ч. 2 ст. 428 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою начальника Київського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_4 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року про повернення апеляційної скарги.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3