29 січня 2026 року
м. Київ
справа № 678/1099/18
провадження № 51-165 км 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12018240180000164 від 02 травня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Глущинців Калинівського району Вінницької області, мешканки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_7 , на вирок Хмельницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деражнянського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2023 року ОСОБА_7 визнано невинуватою за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю наявності в її діях складу інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
Вироком Хмельницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України (епізод від 02 травня 2018 року) залишено без зміни, а в решті скасовано та ухвалено новий вирок, яким засуджено ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі:
- за ч. 2 ст. 317 КК України на строк 4 роки з конфіскацією майна;
- ч. 2 ст. 307 КК України на строк 6 років з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.
За обставин, детально наведених у вироку, суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження в межах пред'явленого обвинувачення та доводів апеляційної скарги прокурора, визнав ОСОБА_7 винуватою в тому, що вона за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , переслідуючи мету незаконного збагачення від незаконного збуту наркотичних засобів, порушуючи законодавство України щодо заборони незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на території України, повторно, умисно, незаконно збула залегендованій особі ОСОБА_8 за 300 грн наркотичні засоби, а саме:
- 08 червня 2018 року приблизно о 15:30 - особливо небезпечний наркотичний засіб - концентрат з макової соломи масою 0,019 г (невеликий розмір), обіг якої заборонено;
- 27 червня 2018 року приблизно о 13:00 -медичний шприц об'ємом 5 мл, заповнений на 2,5 мл особливо небезпечним наркотичним засобом - опієм ацетильованим, обіг якого заборонено, масою в перерахунку на суху речовину 0,095 г.
Водночас 27 червня 2018 року в ході обшуку за місцем проживання обвинуваченої, за вказаною вище адресою, було встановлено, що ОСОБА_7 , порушуючи законодавство України щодо заборони незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин на території України, діючи повторно, умисно, незаконно, з метою збуту, у період з не визначеного в ході слідства часу до 14:00 зазначеного дня зберігала при собі скляний флакон, заповнений наполовину рідиною, яка містить морфін, кодеїн, моноацетилморфін і є особливо небезпечним наркотичним засобом - опієм ацетильованим, обіг якого заборонено, масою в перерахунку на суху речовину 1,5028 г (великий розмір).
Крім того, ОСОБА_7 , здійснюючи за вказаних вище обставин незаконний збут наркотичних засобів, з корисливих мотивів, з метою особистого незаконного збагачення, заохочуючи наркозалежних осіб придбати в неї наркотичні засоби, протягом червня 2018 року на кухні та у ванній кімнаті будинку за місцем свого проживання створила та утримувала місце для незаконного вживання наркотичних засобів, де 08 червня 2018 року надала можливість таємно вживати залегендованій особі ОСОБА_8 наркотичні засоби, які сама ж йому збувала, організувавши та утримуючи в такий спосіб місце для незаконного вживання наркотичних засобів і надаючи його із цією метою.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції та закрити кримінальне провадження.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що:
1. Суд апеляційної інстанції, допитавши свідка ОСОБА_9 , фактично порушив положення, передбачені статтями 23, 91, 370 КПК України, оскільки:
- не навів у вироку показань цього свідка;
- викладаючи у своєму рішенні показання свідка, перекрутив їх зміст;
- твердження суду апеляційної інстанції про допит свідка ОСОБА_9 спростовуються журналом судового засідання та технічним записом.
2. Сторона захисту в судах попередніх інстанцій неодноразово ставила під сумнів те, що свідок ОСОБА_9 є залегендованою особою ОСОБА_8 , оскільки сам свідок цього факту не підтвердив, а прокурор не надав відповідних процесуальних документів. При цьому в допиті особи ОСОБА_8 захисту було відмовлено, чим допущено неповноту та неправильність судового розгляду.
3. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про дотримання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України під час відкриття матеріалів, які стали підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) за епізодом від 08 червня 2018 року, оскільки:
- заходи щодо розсекречення таких матеріалів були вжиті прокурором лише після завершення дослідження судом усіх доказів;
- апеляційний суд проігнорував положення статей 40, 41 КПК України та практику Верховного Суду щодо обов'язку сторони обвинувачення вчинити дії з розсекречення цих матеріалів під час досудового розслідування і їх відкриття у порядку ст. 290 КПК України;
- матеріали справи не містять даних про те, коли саме прокурор вживав заходів для розсекречення матеріалів, які давали право органу досудового розслідування проводити НСРД;
- апеляційний суд не зважив на клопотання захисника про витребування у сторони обвинувачення відомостей про календарний час звернення прокурора за розсекреченням матеріалів, які стали підставою для проведення НСРД. При цьому висновки апеляційного суду про те, що у сторони захисту було достатньо часу, сформувати свою правову позицію у справі, на думку захисника, суперечать фактичним обставинам судового розгляду в суді першої інстанції та практиці Верховного Суду.
4. Суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги та відхилив доводи захисника про недопустимість як доказів матеріалів НСРД (за епізодом від 27 червня 2018 року), оскільки:
- навіть на стадії апеляційного розгляду прокурором не було долучено до матеріалів справи письмового доручення, яким слідчий уповноважував працівників оперативного підрозділу на здійснення оперативної закупки за цим епізодом;
- суд апеляційної інстанції взагалі не з'ясував причин, які перешкодили прокурору відкрити таке доручення стороні захисту.
Водночас захисник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 16 грудня 2022 року у справі № 640/10881/13-к, стверджує, що несвоєчасне розсекречення прокурором матеріалів НСРД свідчить про їх недопустимість як доказів.
5. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про допустимість як доказів матеріалів НСРД (за епізодом від 08 та 27 червня 2018 року), які, на думку захисника, не були підтверджені показаннями ОСОБА_8 (залегендована особа), не зважив на положення ч. 4 ст. 271 КПК України і практику Верховного Суду щодо недопущення провокації в ході залучення особи до конфіденційного співробітництва та необхідності підтвердження витрат на оперативну закупку шляхом надання корінця платіжного доручення.
6. Суд апеляційної інстанції, визнаючи допустимим доказом протокол обшуку від 27 червня 2018 року з підстав непорушення прав обвинуваченої в ході слідчої дії, дійшов помилкових висновків у цій частині, оскільки ОСОБА_7 мала користуватися передбаченими ст. 42 КПК України правами підозрюваної, зокрема мала право бути своєчасно повідомленою про свої права, отримати їх роз'яснення, на першу вимогу мати захисника, давати пояснення з приводу підозри або в будь-який момент від таких пояснень відмовитися, не свідчити проти себе, однак ці права їй роз'яснено не було, а тому апеляційний суд дійшов хибних висновків про дотримання стороною обвинувачення прав ОСОБА_7 та допустимості як доказу протоколу обшуку від 27 червня 2018 року.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо доводів касаційної скарги сторони захисту, просила вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги та з огляду на визначені КПК України повноваження, має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.
Положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Тобто зазначена норма процесуального закону, в частині змісту вироку суду апеляційної інстанції, фактично відсилає до положень ст. 374 КПК України.
Згідно з абз 3 п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Водночас КПК України визначає, що при скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України).
Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався з огляду на таке.
У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням суду апеляційної інстанції, стверджує, що цей суд, ухвалюючи стосовно ОСОБА_7 обвинувальний вирок, безпідставно не взяв до уваги та відхилив твердження сторони захисту про недопустимість як доказів матеріалів, отриманих за результатом проведення НСРД (за епізодом від 27 червня 2018 року), оскільки:
- навіть на стадії апеляційного розгляду прокурором не було долучено до матеріалів справи письмового доручення, яким слідчий уповноважував працівників оперативного підрозділу на здійснення оперативної закупки за цим епізодом;
- суд апеляційної інстанції взагалі не з'ясував причин, які перешкодили прокурору відкрити таке доручення стороні захисту.
При цьому захисник, посилається на постанову Верховного Суду від 16 грудня 2022 року у справі № 640/10881/13-к, зауважує що несвоєчасне розсекречення прокурором матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, свідчить про недопустимість доказів, отриманих за результатом здійснення таких слідчих дій.
Відповідно до приписів п. 5 ч. 2 ст. 36, п. 3 ч. 2 ст. 40, ч. 1 ст. 41 КПК України оперативні підрозділи органів Національної поліції України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к висловила правовий висновок про застосування норм права, а саме:
- процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, з тієї причини, що їх не було в розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи в суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання;
- якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм ст. 290 КПК України.
Водночас у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 554/6960/18 Верховний Суд, посилаючись на принципи змагальності сторін та диспозитивності, зауважив:
- якщо сторона захисту, ознайомившись із відкритими їй матеріалами досудового розслідування, виявить, що в них наявний протокол про результати НСРД, але відсутні процесуальні документи, які стали підставою для проведення цих дій, і вважатиме за необхідне ознайомитися із цими документами, цілком очікувано розраховувати на те, що ця сторона якнайскоріше заявить слідчому, прокурору чи суду клопотання про необхідність відкриття і долучення вказаних документів до матеріалів провадження;
- баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено не стільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ так і не буде відкритий або буде відкритий із невиправданою затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися до захисту і скорегувати лінію захисту.
Зазначене в цілому узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17.
Колегія суддів також зауважує, що кримінальним процесуальним законом установлено процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися з доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватися у змагальній процедурі судового розгляду (ст. 290 КПК України).
На необхідності дотримання законної процедури, принципу рівності сторін та права обвинуваченої особи на захист під час кримінального провадження неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Зокрема, ЄСПЛ зазначав, що:
- право на судовий розгляд за принципом змагальності означає, що сторонам обвинувачення і захисту має бути надана можливість ознайомитися із зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і відповісти на них (справа «Джеват Сойсал проти Туреччини», рішення від 23 грудня 2014 року);
- згідно з принципом рівності сторін змагального процесу як однією зі складових розширеної концепції справедливого суду кожній стороні повинно бути надано розумну можливість представити свої аргументи на умовах, які не ставлять її в гірше становище порівняно з опонентом. Заявникові було важливо мати доступ до матеріалів своєї справи й отримати копію документів, які в ній містилися, для того щоб мати змогу оскаржити офіційний протокол стосовно його дій. Не маючи такого доступу, заявник не зміг підготувати адекватний захист і скористатися принципом рівності сторін змагального процесу всупереч вимогам п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини в поєднанні з п. 3 ст. 6 (справа «Фуше проти Франції», рішення від 18 березня 1997 року);
- ненадання заявникові та його захисникам відповідного доступу до документів призвело до посилення труднощів у підготовці його захисту (справа «Моісєєв проти Росії», рішення від 09 жовтня 2008 року);
- у змагальному процесі повинні розглядатися не тільки докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. Суд констатував, що рішення про відмову розкрити матеріали, пов'язані з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями, і крім того, не було достатньо обґрунтованим (справа «Мирилашвілі проти Росії», рішення від 11 грудня 2008 року).
Як видно з матеріалів справи, питання щодо наявності повноважень у працівників оперативного підрозділу на проведення НСРД у межах цього кримінального провадження ставилося стороною захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції.
При цьому місцевий суд, ухвалюючи вирок, серед іншого, визнав недопустимими доказами матеріали НСРД (за епізодом від 27 червня 2018 року), а саме протокол про результати контролю за вчиненням злочину шляхом оперативної закупки від 27 червня 2018 року, а також протоколи огляду грошових коштів та огляду покупця від 27 червня 2018 року.
Мотивуючи своє рішення, місцевий суд, послався на приписи ст. 41 КПК України і вказав, що НСРД за епізодом від 27 червня 2018 року було проведено неуповноваженою особою, оскільки слідчі дії здійснювалися не слідчим ОСОБА_10 , якому прокурор доручив їх проведення (постанова про проведення контролю за вчинення злочину у формі оперативної закупки від 21 червня 2018 року), а оперуповноваженим поліції ОСОБА_11 .
Суд апеляційної інстанції, непогоджуючись із рішенням суду першої інстанції в цій частині, не спростував наведених висновків місцевого суду належним чином, та:
- лише формально зазначив, що у вироку не наведено мотивів щодо відсутності повноважень в оперуповноваженого ОСОБА_11 , який, на переконання апеляційного суду, діяв на підставі доручення слідчого;
- не вказав, яким саме дорученням слідчого, виданим у порядку статей 40, 41 КПК України, підтверджуються повноваження працівника оперативного підрозділу СКП Летичівського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_11 на проведення НСРД у формі оперативної закупки саме від 27 червня 2018 року;
- проігнорував зміст положень, передбачених ст. 41 КПК України, щодо можливості здійснення оперативними підрозділами слідчих (розшукових) дій та НСРД лише за письмовим дорученням слідчого, дізнавача, прокурора;
- не урахував наведеної вище практики Верховного Суду та ЄСПЛ щодо необхідності відкриття (у разі наявності відповідного клопотання) стороні захисту матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД (зокрема, і документів, які підтверджують повноваження органу досудового розслідування), під час судового розгляду, якщо такі матеріали не були відкриті в порядку виконання ст. 290 КПК України,
а тому дійшов передчасних висновків щодо необґрунтованості вироку суду першої інстанції в частині відсутності у матеріалах справи документів, які б підтверджували повноваження оперативного працівника ОСОБА_11 на проведення НСРД від 27 червня 2018 року у формі оперативної закупки.
Зазначені порушення, на переконання Верховного Суду, є істотними, оскільки перешкодили суду апеляційної інстанції ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України), що у свою чергу могло призвести до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України).
Разом з тим, ураховуючи наявність указаних порушень, передбачених статтями 412, 413 КПК України, які і є підставами для скасування судового рішення та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для оцінки доводів касаційної скарги захисника в іншій частині (зокрема, щодо недопустимості наявних у справі доказів та порушення прав обвинуваченої ОСОБА_7 ), оскільки, з огляду на зміст вироку суду першої інстанції та апеляційної скарги сторони обвинувачення, зазначене може бути предметом перегляду суду апеляційної інстанції після усунення вказаних вище істотних порушень.
За таких обставин колегія суддів уважає, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а вирок суду апеляційної інстанції відповідно до положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 436, пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого цей суд має врахувати наведене вище та постановити законне й обґрунтоване рішення.
Крім того, беручи до уваги усталену практику ЄСПЛ (зокрема, рішення від 16 жовтня 2014 року у справі «Едуард Шабалін проти Росії») про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, то колегія суддів уважає за необхідне звільнити ОСОБА_7 з ДУ «Збаразька виправна колонія (№ 63)», де остання, відповідно до матеріалів провадження, наразі відбуває покарання, на виконання оскаржуваного судового рішення.
Керуючись статтями 412, 413, 420, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_7 , задовольнити частково.
Вирок Хмельницького апеляційного суду від 10 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Звільнити ОСОБА_7 з установи виконання покарання.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3